Несвіжа страва російської футбольної телекухні

Блогер Sport.ua подивився єврокубкові матчі українських клубів по російських телеканалах і виснує: українські футбольні телекоментатори заслуговують на повагу.

Шпетити вітчизняних футбольних коментаторів чи не найулюбленіший справунок диваноекспертної спільноти – мовляв, і мови не знають, й у футболі не тямлять, й волають «го-о-о-о-ол!», як скаженні. У приклад вітчизняним майстрам футбольного слова часто-густо ставлять гросмейстерів минулого та нинішніх російських футбольних телегуру. Чи мають рацію критикани?

Ну, від удосконалення української мови телементори, може, й не відмовилися би (найпопулярніші помилки – неправильний наголос у слові «наприкінці», аж ніяк не на другому складі, як за мовними нормами, а чомусь на останньому, й нехтування словом «скасувати» на користь росіянізму «відмінити», у ВАР-часи його доводиться застосовувати напрочуд часто), знання матчастини в них не найгірше (хоча ситуацію в турнірній таблиці інколи не завадить вивчити детально перед тим чи іншим матчем), а удавана штучна емоційність – вимога телекухні, аби глядач не заснув, або, як кажуть, не зловив окунів за блакитним екраном. Однак, споглядаючи старт основної частини цьогорічних єврокубків за участю українських команд по російських теле- та інтернет-каналах, спіймав себе на думці, що не так усе й погано в українському коментаторському цеху. Знання або, радше незнання сучасними російськими коментаторами українського футболу мене просто шокувало! Й у тій країні днями й ночами по телебаченню просторікують про Україну! Та там геть така то правда, як на вербі груші!

Отже, від російського коментатора  матчу «Шахтар» – «Монако» я дізнався, що Марлос до «Шахтаря», виявляється, грав за «Дніпро», а новим головним тренером збірної України є такий собі Олександр Панкратов. Інший коментатор іншого двобою «Шахтаря» в Лізі чемпіонів натуралізованого бразильця в помаранчево-чорній формі вперто звав МарлОсом, роблячи наголос на другому складі. Російський оглядач матчу «Буде-Глімт» – «Зоря» також не дав собі ради з наголосами, раз по раз вимовляючи КочЕргін. Ба більше: за його глибоким переконанням, ворота «Зорі» в тій грі захищав якійсь Мацарупа. Володар паспорту з двоголовим орлом, що коментував гру «Динамо» (Київ) – «Бенфіка», щиро вважав, що в найближчий до лігочемпіонського матчу вікенд кияни зіграють у чемпіонаті України проти «ОлексАндрії». Знову проблеми з наголосом! Певно, про існування такого міста й футбольної команди російський знавець українського футболу не чув, а динамівці, на його думку, мали би зіграти із славнозвісною грузинською шахісткою Наною Александрією. Лише от питання: у футбол чи в шахи?

Чи таке невігластво росіян в українському футболі – ознака саме новочасся? Ну, ще на зорі української незалежності метри футбольного коментаря з Білокам’яної, оглядаючи фінал Кубка України-93 між динамівцями та львівським «Карпатами», так і не пригадали (а може, через незнання), який це за ліком фінал Кубка незалежної України. Вирішили, що все ж таки перший, абсолютно забувши про фінал-92 між «Чорноморцем» і «Металістом».

Безперечно, й західноєвропейські телевізійники незрідка змінюють прізвища наших гравців на свій лад. Пригадую, приміром, як німецький коментатор називав свого часу голкіпера нашої молодіжки Вадима Солдатенка якось дуже-дуже по-німецькому: «Зольдатенко». Однак західноєвропейці принаймні не претендують на ґрунтовне знання українського футболу зокрема й України назагал.

Отже, цінуймо те, що маємо на своєму доморослому телепросторі, бо гірше завжди може бути. Як, власне, й краще.

Олексій РИЖКОВ