ЛОПАТЕЦЬКА: «Страх - найбільша перешкода на шляху відновлення»

Одна з найперспективніших українських тенісисток Дар’я Лопатецька розповіла про непросту травму, яка надовго вибила її зі змагального процесу.
 
- У травні минулого року тобі був поставлений діагноз «розрив латерального меніска». Минуло вже досить часу з того моменту, ти повернулася до виступів. Як йде справа з коліном зараз?
- Навіть сьогодні я проходжу спеціальну терапію. Чим тільки не займалася і де я тільки не була за останні півтора року. Були навіть уколи плазми в коліно, коли кров вкачують прямо в суглоб. Це дуже неприємно. Але коли у тебе є мета, ти терпиш будь-який біль.

Зараз я більше уваги приділяю реабілітації, тренувань із ЗФП. У теніс граю близько години в день. Абсолютно спокійно. Зараз я дійсно насолоджуюся грою в теніс і ставлюся до цього, як до чогось дуже особливого.
 
- Озираючись назад, можна говорити про те, що ця травма мала накопичувальний характер?
- Ми досі намагаємося розібратися і консультуємося з лікарями. Але, судячи з усього, ні. За кілька днів до змагань в Римі мені зробили МРТ. Нічого серйозного не виявили і дозволили грати. А потім все сталося в один момент в моєму першому ж матчі.

На жаль, у мене такий характер - до останнього буду мовчати і грати, зроблю все, щоб виграти. Моя порада - завжди говоріть своїй команді навіть про найменший біль. Це обов'язково треба враховувати і на тренуваннях, і на турнірах.
 
- Ти перенесла операцію на коліні і досить-таки непросту реабілітацію. Як психологічно справлялася з цим?
- На жаль, на момент травми я була в дуже хорошій формі. Через тиждень повинна була грати на своєму першому турнірі WTA, потрапляла до кваліфікації Roland Garros. Було дуже прикро. Протягом двох з половиною місяців в клініці, яка, до речі, в основному призначалася для футболістів, на всіх телевізорах показували теніс - Roland Garros і Wimbledon. Звичайно, мені було важко, але це стало додатковою мотивацією для мене - в наступному році я зобов'язана опинитися на цих турнірах.
 
Природно, було дуже страшно перед операцією. Але на той момент мою голову заповнювала одна думка - це необхідно для повернення на корт, для того, щоб припинилися болі. Заради цього я готова йти на будь-які ризики.
 
Ще страх - найбільша перешкода на шляху відновлення після операції, оскільки спочатку ти боїшся робити будь-які рухи. Більш того, у мене і зараз трапляються невеликі запалення - на Australian Open, на турнірі в Ірпені було подібне. Ти йдеш до лікаря, робиш МРТ та УЗД і сподіваєшся, що нічого серйозного не знайдуть. Потім все одно випадаєш на 3-4 тижні з робочого процесу. У такі моменти важливо налаштуватися. Так, була травма. Так, тепер це твоє слабке місце. Але потрібно не впадати у відчай, а приділяти цій травмі в рази більше часу, піклуватися про себе.