Хетафе як казка братів Грімм

Жодна іспанська команда на минулих вихідних не була декласована так впевнено, як «Валенсія». Клуб, який бореться і напевне до пізньої весни буде боротися за місце в ЛЧ, не просто отримав три голи – він повинен був отримувати набагато більше, а сам жодного разу не пробив у площину ворiт. Суперник не давав «лос чес» нормально перейти середину поля, зробив воротаря гостей з відривом найкращим їх гравцем і, незважаючи на великі проблеми з реалізацією, впевнено переміг.

Грати «Валенсії» довелося не з «Барсою» (ту «лос чес» зовсім недавно обіграли) і не з «Реалом», а з командою, яка кілька років тому готувалася тихо вмирати в Сегунді.

Багато років поспіль в іспанській еліті не було більш непотрібного, обділеного увагою і, якщо можна так висловитися, безглуздого клубу, ніж «Хетафе». У країні, де навіть аутсайдери другого дивізіону збирають на трибунах п'ятизначну кількість глядачів і володіють великою, видатною історією, клуб з-під Мадрида не може заповнити 17-тисячник і постійно зяє порожнечами на трибунах. У цій команді ніколи не було сильної академії, вона ніколи нічого не вигравала, вона нікому, крім випадкових туристiв, не цікава і завжди виглядала колективом, який займає місце в еліті умовного «Спортiнга» чи «Депортіво».

Моя улюблена історія про «Хетафе» – назва її стадіону. В Іспанії дуже часто стадіони названі на честь президентів: Вісенте Кальдерона, Сантьяго Бернабеу, багатьох інших. В інших країнах арена може бути названа в честь легендарного гравця або тренера – ви й самі з легкістю назвете багато таких прикладів. Так ось, стадіон «Хетафе» названий на честь Альфонсо Переса – чоловiка, який… ніколи не грав, не тренував і тим більше не керував «Хетафе». Колишній гравець «Барселони» і «Реала» просто народився в цьому містечку, але вже в 12 років займався в академії «бланкос».

У такій історії немає нічого дивного: ну немає у клубу з мадридського передмістя значущих досягнень в минулому столітті – до такої міри, що доводиться увічнювати сам факт народження поблизу людини, яка грала за грандів і збірну Іспанії. Можна було помірно хвалити команду, яка з зовсім скромними ресурсами трималася в еліті – але мало хто жалкував, коли в 2016-му році «Хетафе» після одинадцяти сезонів в еліті вилетів до Сегунди і там теж почав виступати дуже слабко.

Тоді-то президент клубу і довірився Хосе Бордаласу – немолодому фахівцю, який ніколи не працював в еліті. Вихованець «Еркулеса» не зміг стати професійним футболістом, десяток років витративши на регіональні колективи. Де знайдеш роботу без імені та зв'язків? Тренер почав працювати з периферійними «Бенідормом» і «Новелдою» (хто знає такі команди – моє шанування), багато років присвятив «Аліканте», «Еркулесу», «Алькойяно», «Ельче» – і весь цей час котирувався як пересічний, звичайний фахівець.

Головним підтвердженням таких котирувань було рішення керівництва «Алавеса» розірвати контракт з тренером відразу після… перемоги в Сегунді. Так-так, вихід в еліту з першого місця і без єдиної зірки в складі не став приводом для босів клубу залишити тренера – вони вважали за краще довіритися Маурісіо Пеллегріно, який 25 попередніх років провів в топ-лігах: спочатку як гравець, потім як тренер.

У цей момент нікому не потрібного тренера і підписав нікому не цікавий клуб. Ставки були шалено високими: «Хетафе», хоч і відіграв 11 років в Прімері, але заліз у великі борги, які погрожували клубу зникненням. І якщо «Ов'єдо» в передбанкрутному стані рятували всім світом, то немає ніяких сумнівів, що «Хетафе» на подібне можна було не розраховувати. Цьому клубу без найменшої рефлексії дали б розчинитися в безодні іспанської трясовини.

На щастя, Бордалас вивів команду до Прімери другий сезон поспіль – і цього разу отримав не від воріт поворот, а карт-бланш на реалізацію найвитонченіших своїх ідей. Що міг придумати тренер-ноунейм в команді без зірок, грошей і академії? Правильно, оборонного монстра. Тут навіть спрацював принцип «те, що нам заважає, те нам допоможе» – саме в команді без уболівальників можна було без проблем ставити будь-який антифутбол і не нариватися на свист фанатів.

ФК Хетафе. Хосе Бордалас

Точність передач «Хетафе» в поточному сезоні – 61,7%. Це останнє місце серед всіх 98 команд ліг «великої п'ятірки», причому навіть у «Бернлі», який йде на передостанньому місці, 68,6%. Різниця в сім відсотків може звучати скромно, але по факту це просто прірва: «Бернлі» з 97-го місця ближче до дев'яностого, ніж до 98-го. Як для претендента на зону ЛЧ «міські» неймовірно мало б'ють по воротах, неймовірно багато йдуть в єдиноборства і їх виграють, неймовірно багато (більше за всіх у топ-лігах) фолять… Загалом, це просто броньований автобус, який на даний момент поступається лише «Барселоні» і «Реалу» не тільки за результатами, але й за грою.

І в минулому сезоні «Хетафе» до останнього претендував на зону ЛЧ. Програв на фінішній прямій «Валенсії», матч якої з «Вальядолідом» майже офіційно був визнаний договірним – ведеться розслідування, яке, звичайно ж, не може пройти швидко… Що можна було чекати від команди-вискочки в наступному сезоні? Звичайно ж, падіння в нижню половину таблиці – на тлі розпродажу, гри на два фронти, іншого ставлення суперників і т.д. і т.п.

Виявилося, що клуб в змозі стати ще сильнішим. Трансфер центрального захисника Ньома й оренда «крайка» Кукурельї дозволили команді ще більше зміцнити броню і додати вже по ходу сезону. В останніх дев'яти турах у «Хетафе» сім перемог – і всі сім сухі! Iншi дві гри, правда, закінчилися сухими поразками, так що перший гол у матчах з командою Бордаласа значить просто вкрай багато – але частіше-то він влітає у ворота суперників… І знову «те, що нам заважає, те нам допоможе» – непривабливий стиль гри дозволив зберегти склад і на другий сезон заграти тільки впевненіше.

Найгірше, що можна зробити в матеріалі про такому колективі: почати розповідати про видатний клас «недооцінених» гравців, які опинилися в одному місці і почали феєрити. Ні, в «Хетафе» дійсно дуже посередні футболісти – інакше вони, навіть якщо б опинилися в цьому клубі, давно б розійшлися по багатшим. Найталановитіший в складі, мабуть, якраз Кукурелья, який належить «Барселоні», але їздить по орендах, поки ще не постарів Альба.

Але «Хетафе» – це, звичайно, історія про команду-зірку, про геніальне використання найсильніших навичок окремих гравців. Основному форварду «міських» Хорхе Моліні в квітні виповниться 38 років, і в топ-лiзі він дебютував пізніше, ніж навіть Вардi в АПЛ. Але він чудово веде боротьбу, використовує свої шанси – і нехай навіть він сто разів не допомагає своїй команді володіти м'ячем, потрібне для ефективності командного механізму він робить. Бордалас – маніяк тренувань; як він логічно визнає: «Якщо ми не викладаємось повністю, у нас немає шансу».

Цими вихідними третя команда Прiмери зіграє з другою – «Хетафе» пора грати з «Барселоною». І в Бордаласа з Сетьєном настільки давнє спортивне і, не побоюся цього слова, ідеологічне суперництво, що навіть Гвардьола з Моуріньо можуть переглянутися. «Тьма і промінь, пісні і проза, лід і пломінь, ховають більше схожих рис» (с)…

Ще в Сегунді, коли Кіке тренував «Луго», а Бордалас – «Алькоркон», тактика останнього вивела Сетьєна з себе. Той сказав: «Ми дозволили в себе виграти команді, яка цього не заслужила, я розлютився, спостерігаючи, як гравці тягнуть час. Я сподіваюся, «Алькоркон» не підніметься в Ла Лігу, тому що на них шкода дивитися».

Через деякий час, коли Сетьєн працював вже в Прімері з «Бетісом», а Бордалас вийшов туди з «Хетафе», Кіке після очної зустрічі знову висловився: «Мені здається сумним, що «Хетафе» – команда, яка робить багато помилок. Вони знають це… Це не футбол, це щось інше, від чого закипає моя кров».

У відповідь на питання про свої принципи Бордалас спокійний: «Мені подобається бути на чужій половині поля і створювати моменти. Але що хорошого в тридцяти торканнях м'яча на своїй половині без просування вперед? Я фанат Кройфа. Довге володіння переплутали з хорошим футболом, і я не поділяю цього, поважаючи усіх». І ще трохи: «У кого я вчився? Мій учитель – Хосе Бордалас. Я не хочу бути схожим на когось».

Всі матеріали про команди-вискочки схожі на одну – я й сам недавно писав один такий. «У них ніхто не вірив», «вони зробили диво», «сезон-казка», бла-бла-бла. Те, що вже другий сезон робить «Хетафе», якщо й можна назвати казкою, то казкою братів Грімм – тих, в яких сплячу красуню гвалтують, а сестри Попелюшки ріжуть собі ноги, щоб влізти в туфельку. Футбол «Хетафе» віддає пізнім середньовіччям – ці передачі на 50 метрів, ця підготовка команди немов з легкої атлетики, це «віддай м'яч супернику і нав'яжи боротьбу» в якості головного принципу.

«Хетафе» з'явився в топі іспанського футболу тим же методом, яким на кондитерській фабриці заводяться миші, а на мармурі в музеях античності з'являється цвіль. У місці, яким прийнято захоплюватися, яке прославило себе саме естетикою гри, з'явився такий острівець антифутболу, від якого спробував би трохи відійти навіть Віталій Кварцяний. І це нормально, і це логічно. Антагоністом іноді бути зручніше: коли все сповідують заповіти Кройфа/Гвардіоли як свої десять заповідей, намагаються грати в контроль незалежно від підбору гравців, одне дике, аномальний виняток починає виглядати на їхньому фоні неначе віз на тлі спорткарів, а наче танк.

І цей танк в суботу виїде на поле «Камп Ноу».