Ріяд Марез: Початок

Влітку 2007-го Сарсель був у вогні.

Поліцейська машина на смерть збила двох підлітків, що вилилося в черговий бунт. Хулігани ночами палили машини і кидали коктейлі Молотова в поліцейських, ті відповідали водометами і гумовими кулями. Всього за тиждень до лікарень потрапили 82 правоохоронця. Арешти стали звичайною справою.

Саліха Марез найбільше боялася, що її сини потраплять у халепу, і тому закривала двері на замок, навіть коли виходила за хлібом. Сарсель - це ж не просто район, це спосіб життя.

В цьому передмісті ніколи не буває спокійно. Сотні одноманітних, сірих панельок, були побудовані тут після Другої світової для мігрантів з колоній, що масово хлинули в Париж. Вони відчайдушно шукали роботу, якої так не вистачало вдома. Але без освіти і спеціальності всі вони були приречені на злидні.

Навіть сьогодні рівень безробіття серед молоді в Сарселі досягає 40%, а кожен четвертий хлопець потрапляє до в'язниці. Наркомани, банди, грабежі, а після переселення сюди біженців з Палестини ще й єврейські погроми - ось сумні реалії паризького передмістя, яке з роками все більше схоже на кіношний «13-й район».

***

Ріяду Марезу було 16, коли Сарсель в черговий раз вибухнув.

Поки його друзі і знайомі палили поліцейські машини, він сидів удома разом зі старшим братом Вахідом. Виходили на вулицю тільки вдень, коли заворушення припинялися - Вахід прямував до своєї дівчини, а Ріяд - на тренування в Центр ім. Мандели.

Ось уже рік він, на превелике здивування тренерів, не пропускав жодного заняття, хоча раніше навіть не замислювався про професійну кар'єру. Ймовірно, Ріяд навіть не поступив би до Центру, якби не батько: Ахмед Марез мріяв, щоб його син зробив те, чого не вдалося йому - зіграв на великому стадіоні.

Адже він теж колись грав в футбол - вдома, в Алжирі. Правда, потім була втрата свідомості, обстеження і невтішний діагноз - порок серця. Щоб заробити на операцію довелося кидати футбол і їхати до Франції - так він і опинився в Сарселі. А вже там Ахмед влаштувався електриком, одружився, розлучився, але синів не кинув - як-не-як, відселився від них всього-то в сусідню панельку.

Його не стало в 2006-му - серце алжирця після обширного інфаркту не врятував навіть кардіостимулятор. І ось з того самого моменту Ріяд тренування більше не пропускав.

Взагалі Центр ім. Мандели - далеко не найкраще місце для старту кар'єри. До Мареза академія могла похвалитися тільки одним зірковим випускником - Філіп Крістанваль в кінці нульових навіть подарував Центру сучасне штучне покриття, але випуск Ріяда його не застав - їм доводилося грати на глині ​​і камінні. Коли ж занять не було, Марез брав участь у вуличних зарубах, де здружився з сусідом – Віссамом Бен-Йеддером, який вже тоді забивав так багато, що заслужив прізвисько «Бен-Йегол».

***

Але вулиця - одне, а професійний футбол - зовсім інше. Довгий час у Ріяда взагалі не виходило заявити про себе.

«Мені говорили, що я занадто худий, що будь-хто відштовхне мене від м'яча. У мене була хороша техніка, але сили дуже не вистачало. І ще швидкості. Але я дуже важко працював», - згадував про ті часи Марез вже в «Лестері».

Втім, у 2009 році до Англії йому було ще ой як далеко. Закінчивши Центр ім. Мандели, Марез прийняв пропозицію клубу сьомого (!) французького дивізіону - «Кемпера». На той момент йому було 18 років - стільки ж, скільки Мбаппе, коли він отримав першу номінацію на Золотий м'яч. Але Ріяд не здавався. Його не зламав ні рівень суперників, ні бретонська сирість. А тут ще й тренер «Кемпера», подивившись на скіли новачка, дав йому цінну пораду – менше йти в стики і вчитися грати в безконтактний футбол. Нова установка дозволила Марезу прогресувати неймовірними темпами.

Faсebook. Ріяд Марез і Матіас Погба

Цікаво, що в провінційному «Кемпері» Ріяд перетнувся з братом Поля Погба - Матіасом. Той теж наче швидко йшов вперед, але в підсумку до великих висот не добрався і зараз грає в любителях в Іспанії. А ось Марез так провів рік в «Кемпері», що зацікавив навіть «Марсель» з «ПСЖ» - обидва гранди пропонували йому місце в своїх молодіжних командах. Але Ріяд відмовив.

Точніше, це навіть не був Ріяд, а Вахід - старший брат вже тоді взяв на себе справи молодшого, і до сих пір успішно заміняє йому агента.

***

Разом брати тоді вибрали «Гавр» - скромний французький клуб з другого дивізіону, який відомий своєю грандіозною академією. Поль Погба, Ласс Діарра, П'єр-Емерік Обамеянг, Стів Манданда та ще десятки зірок починали на «Стад Осеан» в різний час.

У «Гаврі» Марез спочатку бігав за дубль, а в основу увірвався в 2011-му, майже в один час з Бенжаменом Менді. Ось тільки якщо майбутнього конкурента Олександра Зінченка з дитинства запрошували у всілякі юнацькі збірні і дивилися десятки скаутів, то про Мареза ніхто особливо не чув. Не сказати, щоб він грав погано - Ріяд досить швидко вигриз місце в старті, а за чудернацькі фінти його полюбили вболівальники. Але десяти голів в 67 матчах за три роки у другій французькій лізі було явно недостатньо, щоб викликати інтерес по-справжньому великих клубів.

ФК Гавр. Ріяд Марез

Все змінив, як це часто буває, випадок. Навесні 2012-го скаут «Лестера» Стів Уолш (той самий, який привіз на «Кінг-Пауер» Варді і Канте) приїхав на «Стад Осеан», щоб подивитися Райана Мендеша, про якого тоді багато говорили. Але так вийшло, що вінгер з Кабо-Верде його не вразив, а ось Марез - ще й як. Повернувшись до Англії, Уолш так натхненно розповів керівництву про техніку і плеймейкерські здібності мініатюрного крайка, що у тих не залишалося вибору - в січні 2014-го всього за 400 тисяч фунтів Марез перебрався в «Лестер».

На той момент «Лиси» ще виступали в Чемпіоншипі, але Ріяда це не лякало. По прибуттю до Англії він зізнався, що «кращої тренувальної бази у нього в житті не було». Ймовірно, як і кращих партнерів, і кращого тренера - Найджел Пірсон кричав на алжирця так, що стіни тремтіли, але завдяки його урокам той привчився не прибирати ногу до кінця. Ну а забивати і обігрувати Марез вмів завжди.

***

У 2014-му, коли в Сарселі почалися нові заворушення через підпал синагоги, Салісі Марез більше не потрібно було закривати двері на замок - її сини давно вже покинули неблагополучний район.

Твіттер Лестера. Ріяд Марез

Того року Ріяд дебютував на чемпіонаті світу за збірну Алжиру - батьківщини свого батька. У нього було право виступати також за Францію і Марокко, але Марез ніколи не вагався. «Коли батько помер, я став серйознішим. До мене багато дійшло», - згадував він недавно.

Що саме дійшло - він тоді не сказав. Але за це говорять його досягнення. Геніальне чемпіонство з «Лестером», приз найкращому гравцеві сезону АПЛ, трансфер в «Ман Сіті» за 60 млн фунтів і видатний виступ на переможному для Алжиру Кубку Африки - про таке Ахмед Марез, скромний електрик з паризького передмістя, навіть не міг мріяти.

Роман СІНЧУК