КОРОБКІН: «У столиці допомогали родичі»

-То ви вже в першій лізі? - запитав я в нападника чернівецької «Буковини» Владислава Коробкіна.
-Майже, - відповів він. - Потрібно ще в «Єдності» виграти (розмова відбувалася минулого четверга. - Прим. авт.).

-А як щодо звання найкращого бомбардира в групі?
-Буду старатися, - ухилився від конкретної відповіді Владислав, а вже за три дні вийшов на поле стадіону «Буковина» й забив єдиний і переможний гол у ворота «Єдності». Саме після цієї перемоги Чернівці повернулися до першої ліги. І символічно, що саме найкращий бомбардир «Буковини» зробив останній крок на цьому довгому шляху.

- Народився я в Харкові там і розпочав грати у футбол в ДЮСШ. Потім вступив до харківського спортінтернату. Саме граючи за УФК, я й став найкращим бомбардиром ДЮФЛ в сезоні 1999/2000 (і це при тому, що команда Владислава не вийшла до фінального етапу. За даними сайту ФФУ, Коробкін забив 11 м'ячів у 18 матчах - Прим.авт.). Після закінчення сезону поїхав на перегляд до раменського «Сатурна». Втім, там щось не склалося на рівні агента та клубу, отож я повернувся до Харкова, де згодом підписав контракт з «Металістом».

-В основі ви взагалі не грали...
- Зрозуміло. Там такий склад був, а мені лише вісімнадцять років. (Парою нападників харківського клубу тоді були Іван Гецко та Олександр Паляниця. - Прим. авт.). Тому весь сезон я відіграв за «Металіст-2», де відзначився двічі за сезон.

-Результативність не дуже, однак вас запросили до «Оболоні».
-Там тренером тоді був Володимир Мунтян. Він мене переглянув і залишив.

-Не страшно було в такому юному віці переїжджати до столиці?
-Та ні. В мене тут родичі, й вони мені дуже допомогли з адаптацією. Поводили всюди, показали місто - мені столиця дуже сподобалася.

-Ви зробили якісний стрибок із другої ліги в першу («Оболонь» перебувала тоді серед кандидатів на підвищення в класі. - Прим. авт.).
-Я б не назвав це стрибком, адже більшу частину матчів я проводив за другу команду «пивоварів», яка теж грала в другій лізі. Хоча кілька матчів зіграв і за першу команду. Навіть гол забив «Карпатам-2».

-У сезоні, коли «Оболонь» вийшла до вищої ліги, вашими конкурентами були й такі гравці, як Ігор Продан та В'ячеслав Терещенко. Розуміли, що шансів грати в основі першої команди буде не так вже й багато.
-Розумів, але керівництво мені довіряло, а в другій команді я взагалі з Володимиром Богдановим (це саме той Богданов, що наприкінці 90-х, у зовсім юному віці, їздив на перегляд до дортмундської «Боруссії». - Прим. авт.) розділив лаври найкращого бомбардира, ми забили по вісім м'ячів.

-А не було бажання заради ігрової практики перейти, можливо, в слабший клуб, але де ви б постійно грали?
-Так воно ж так і сталося. На той момент фарм-клубом «Оболоні» був такий собі ФК «Красилів-Оболонь», і багатьох відправили туди набиратися досвіду.

-Той сезон ви провели просто «на ура», забивши одинадцять м'ячів.
-Я вже зараз не пригадаю скільки, але начебто трішки більше. Команда тоді посіла друге місце в групі й вийшла до першої ліги.

-А як, до речі, вам, харків'янину, жилося в Західній Україні? Адже ні для кого не секрет, що мешканці східних та західних областей України дещо відрізняються за своїм менталітетом.
-Справді, але на той час за «Красилів» грали дуже багато людей з інших міст - з Одеси, Києва. Тому адаптаційних проблем не виникало.

- А ось у кого могли виникнути проблеми з адаптацією, так це в темношкірого легіонера нігерійця Нгахи Коллінза, котрий пізніше заявив про себе в луганській «Зорі»...
-Легіонерів, насправді, було, окрім Коллінза, двоє: білорус та ще один нігерієць, але останнього швидко відправили.

-Спілкувалися з Коллінзом?
-Та ні, він приїздив на тренування й по закінченні їхав додому. Спілкування поза межами футбольного поля не було.

- Після сезону в «Красилові» ви повернулися до «Оболоні», можна сказати, тріумфатором і, мабуть, розраховували на місце в основі?
-Так, але тренер мене в складі не бачив (на той момент «пивоварів» тренував Петро Слободян. - Прим. авт.), і через певний час мені довелося піти в оренду в івано-франківський «Спартак».

Владислав два сезони провів в «Оболоні», граючи за другу команду в другій лізі й відзначаючись непоганою результативністю. Наприклад, у сезоні 2005/2006 Коробкін відзначився 10 разів: дев'ять - за другу команду, та одного разу - за першу.

-В Івано-Франківську ви теж непогано пограли, забивши чотири м'ячі.
- До того ж, там була знайома мені компанія ще з Красилова. Той же Кучеренко. Та, незважаючи на непоганий добір виконавців, були величезні проблеми із фінансами. Тому звідти всі поїхали. А в мене, до того ж, закінчився контракт з «Оболонню», і я став вільним агентом.

-Наступною вашою зупинкою став ПФК «Севастополь», але там ви зіграли лише чотири матчі.
-Чемпіонат тоді тільки розпочався, і трансферне вікно ще не було зачинене, а мені саме надійшла пропозиція з луганського «Комунальника». Це було краще і з фінансової точки зору, і з географічної - їхати до рідного Харкова набагато ближче (від Севастополя до Харкова - 763 км, а від Луганська до Харкова - 334. - Прим. авт.). А сталося, бачите як.

Довідка «УФ». ФК «Комунальник» (Луганськ) був заснований 2007 року. Влітку стартував у другій лізі і того ж сезону вийшов до першої, але після 13 туру знявся зі змагань через фінансові проблеми.

-Тож 2008 рік у вас фактично випав.
-Можна й так сказати. Практично весь рік я просидів у Харкові й підтримував форму, граючи на першість області. З'їздив на перегляд в «Олександрію», але не склалося.

-На друге коло сезону-2008/2009 вас заявив харківський «Арсенал», але вже наступного сезону такої команди серед професіональних колективів України вже не було. В чому причина?
-Я детально не знаю причин, але після закінчення того сезону фактично вся команда перебралася у Чернівці, де нам поставили чітке завдання - вийти до першої ліги.

-Тобто, доля вас знову закинула в Західну Україну. Кажуть, що міста Західної України набагато гарніші ніж міста східної. Правда?
-Однозначно! Тут все більше нагадує Європу - гарно, акуратно, чисто.

-На даний момент можете назвати нинішній сезон найкращим у своїй кар'єрі?
-Загалом, так, але я б іще додав сюди й сезон, який я провів у Красилові. Та сподіваюся, що найкращі роки ще попереду.

-Ну й наостанок таке запитання. Гра якого нападника імпонує вам найбільше - в Європі і в Україні?
-В Європі найбільше подобається Дрогба, а в Україні...

-Тільки без Шевченка!
-Тоді не знаю (сміється).


Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»