Як Шумахера дискваліфікували із сезону Ф1, а майже новачок став чемпіоном

Сьогодні річниця одного з найскандальніших фіналів в історії Формули-1. 26 жовтня 1997 року на трасі в Хересі Жак Вільньов став чемпіоном світу після суперечливого зіткнення з Міхаелем Шумахером. На 48-му колі німець спробував вибити канадця з траси, але сам застряг у гравії. Вільньов продовжив гонку, фінішував третім і здобув титул.

Цей фінал готувався довго. Вільньов прийшов у Формулу-1 у 1996 році, вже вигравши Індікар та «500 миль Індіанаполіса». Син Жиля Вільньова потрапив у Вільямс, найсильнішу команду тих років. У дебютній гонці в Мельбурні він узяв поул і майже всю дистанцію лідирував, але на 53-му колі з 58 на боліді виникли проблеми з двигуном. Команда наказала пропустити напарника та стримати темп. Пізніше інженери визнали, що мотор, найімовірніше, витримав би.

У 1996 році Хілл виграв чемпіонат, а в Вільямс замість нього прийшов Гайнц-Харальд Френцен. Наступного сезону Вільньов виграв сім гонок, десять разів стартував з поула й майже весь сезон очолював залік. Але Шумахер у Феррарі поступово скорочував відставання. Перед Гран-прі Японії перевага канадця становила дев'ять очок.

У Сузуці все пішло не так. У п'ятницю зранку Вільньов проїхав повз зупинений болід під жовтими прапорами, і стюарди відсторонили його від усього вікенду. Він вважав покарання занадто суворим, але раніше вже отримав попередження за ігнорування жовтих прапорів. Тому цього разу його відсторонили за повторне порушення. Команда вирішила вийти на старт і оскаржити рішення. Проте гонщик Вільямс фінішував лише п'ятим, а Шумахер переміг. Тому команда відкликала апеляцію, щоб не отримати дискваліфікацію на фінальну гонку, а результат Вільньова в Японії не зарахували. До Хереса він приїхав із 77 очками проти 78 у Шумахера.

Умови перед фіналом були простими: хто фінішує попереду, той і чемпіон. Вільньов кілька днів відпочивав у своєму швейцарському шале й казав, що тепер усе залежить лише від нього. Шумахер запевняв, що буде боротися чесно. Перед гонкою Макс Мозлі та Берні Екклстоун попередили обох суперників про жорстке покарання за будь-які навмисні дії.

Кваліфікація вже увійшла в історію. Вільньов, Шумахер і Френцен показали абсолютно однаковий час – 1:21,072. Поул дістався Вільньову, бо він проїхав своє коло першим.

На старті Шумахер одразу вийшов уперед, але Вільньов залишався поруч. Після перших піт-стопів німець зберіг лідерство. На 31-му колі Вільньов втратив кілька секунд за Норберто Фонтаною із Заубер, який пропустив Шумахера, але не одразу дав дорогу канадцю. Згодом Вільньов знову скоротив відставання.

На 43-му колі Шумахер заїхав на другий піт-стоп. Вільньов зробив свій на колі пізніше, а після зупинки опинився позаду Култхарда. Коли той заїхав у бокси, канадець почав швидко наближатися до Шумахера.

На 48-му колі, у прямій перед шпилькою Драй-Сак, Вільньов пішов у атаку. Він пізно загальмував і став усередині траєкторії. Шумахер різко повернув кермо й ударив правим переднім колесом у лівий понтон Вільямс. Канадець проскочив поворот, а Феррарі відкинуло в гравій, де вона застрягла.

Вільньов продовжив гонку, хоча його болід отримав пошкодження. Від удару зламалося кріплення акумулятора, і той тримався лише на двох проводах. Канадець гальмував раніше, не тиснув газ до кінця й уникав поребриків. Для титулу йому вистачало шостого місця.

На останніх колах Вільньов пропустив обидва Макларен. Міка Хаккінен виграв гонку, Девід Култхард став другим, а Вільньов фінішував третім. Цього було достатньо для чемпіонського титулу.

Після гонки стюарди не покарали Шумахера, назвавши зіткнення гоночним інцидентом. Проте ФІА продовжила розгляд справи. 11 листопада 1997 року Шумахера позбавили всіх очок сезону та другого місця в чемпіонаті. Німець визнав, що вчинив неправильно, а його дії назвали навмисними, але не спланованими заздалегідь. Феррарі залишила собі друге місце в Кубку конструкторів.

Для Вільньова Херес став піком кар'єри. Йому було лише 26 років, але більше жодної гонки у Формулі-1 він не виграв. У 1998 році Рено пішла з чемпіонату як постачальник двигунів, а Вільямс втратила конкурентоспроможність. Едріан Ньюї перейшов у Макларен.

У 1999 році Вільньов перейшов у БАР, нову команду свого менеджера Крейга Поллока. Болід виявився ненадійним, і канадець не фінішував у перших одинадцяти гонках сезону. Ще кілька років він виступав за БАР, іноді піднімався на подіум, але до перемог більше не повернувся. Чемпіонат 1997 року так і залишився його єдиним титулом у Формулі-1.

Читайте також:

Хант проти Лауди: 50 років легендарній розв'язці чемпіонату Формули-1