Хант проти Лауди: 50 років легендарній розв'язці чемпіонату Формули-1

Сьогодні, 24 жовтня, минає 50 років відтоді, як Джеймс Хант став чемпіоном світу Формули-1. Британець виграв титул 1976 року на мокрому й майже непридатному для гонки Фудзі, випередивши Нікі Лауду на одне очко. Для Ханта це був єдиний чемпіонський сезон, а сам фінал багато хто вважає найдраматичнішим в історії серії.

Сезон 1976 року складався нервово ще до японського етапу. Хант прийшов у Макларен на місце Емерсона Фіттіпальді, який перейшов у команду свого брата. Наприкінці 1975-го закрилася команда Хескет, за яку Хант виступав і з якою навіть виграв гонку в Нідерландах, тож він залишився без боліда. Місце в Макларені стало для нього шансом, якого могло й не бути. Лауда на той момент був чинним чемпіоном і їздив на найкращій машині пелотону – Феррарі 312Т. Він стартував у сезоні впевнено й виграв чотири з перших шести гонок.

Однак боротьба за титул була не такою простою, як могло здатися за результатами гонок. В Іспанії Хант здобув перемогу, але результат спочатку анулювали через невідповідність розмірів боліда регламенту. Після апеляції Макларена перемогу йому повернули. У Великій Британії ситуація склалася навпаки. Хант виграв домашній Гран-прі, але Феррарі подала протест через його участь у рестарті після першого кола. За кілька тижнів гонщика дискваліфікували, а перемогу та очки за неї віддали Лауді. Тож у боротьбі за чемпіонство важливими були не лише результати на трасі – чимало залежало й від протестів, апеляцій та рішень суддів.

Та попри всі суперечки, головна драма сезону була ще попереду. 1 серпня на Нюрбургринзі сталася аварія, яка ледь не коштувала Нікі Лауді життя та докорінно змінила перебіг чемпіонату. Австрієць втратив контроль над своєю Феррарі на швидкісній ділянці траси, врізався в огородження, після чого болід відкинуло назад на трасу. Машина загорілася, а сам гонщик опинився заблокованим усередині палаючого боліда. Кілька пілотів зупинилися й кинулися йому на допомогу, витягнувши Лауду з вогню.

Австрієць отримав важкі опіки обличчя та голови, а його легені постраждали від вдихання токсичних газів. Стан був критичним: Лауда боровся за життя, а священик навіть прочитав над ним останню молитву. Ще за кілька тижнів до цього він упевнено очолював чемпіонат і здавався головним фаворитом сезону. Тепер же його повернення на трасу взагалі залишалося під питанням.

Для Джеймса Ханта аварія суперника означала несподіваний шанс повернутися в боротьбу за титул. Британець скористався ним сповна. Після Нюрбургринга він виграв Гран-прі Нідерландів, а згодом переміг у Канаді та США. Три перемоги дозволили йому швидко скоротити відставання, і чемпіонат, який ще недавно здавався контрольованим Лаудою, перетворився на боротьбу з мінімальною різницею в очках.

Однак Лауда не збирався відмовлятися від титулу. Попри важкі травми, він повернувся за кермо вже на Гран-прі Італії, лише через шість тижнів після аварії. Австрієць фінішував четвертим, продемонструвавши неймовірну силу волі та зберігши шанси на чемпіонство. Та колишньої переваги вже не було.

Перед фінальним етапом у Японії Лауда мав 68 очок, а Хант – 65. Увесь сезон звівся до одного останнього протистояння: три очки розділяли чинного чемпіона, який дивом повернувся після аварії, та британця, який за кілька місяців перетворився з переслідувача на реального претендента на титул. Гран-прі Японії на трасі Фудзі мало поставити крапку в цій історії.

Звідси й розклад на Фудзі. Хант ставав чемпіоном, якщо фінішував четвертим або вище, бо в такому разі очки вирівнювалися, а перевага за кількістю перемог була в нього. Лауді для титулу потрібно було, щоб Хант не потрапив у четвірку.

У день гонки на Фудзі йшов сильний дощ, траса була вкрита водою, а видимість майже нульова. Старт відкладали, пілоти довго сперечалися, чи варто взагалі виїжджати на трасу. Зрештою вирішили їхати, бо організатори й телетрансляція не залишали багато часу на вагання. Лауда вважав ризик надмірним. Після Нюрбургринга він знав, чим закінчується така помилка, і не захотів грати життям заради очок. Наприкінці другого кола він заїхав у бокси й відмовився продовжувати. Це рішення потім обговорювали по-різному, але сам Лауда ніколи про нього не шкодував.

Після цього Хант мав усе, щоб виграти титул. Він стартував із поулу і довго лідирував, а потім траса почала підсихати. Однак він не помітив табличок команди, які закликали його охолоджувати дощові шини на ділянках із калюжами. За п’ять кіл до фінішу ліві шини втратили тиск, і Хант був змушений заїхати в бокси. У ті часи піт-стопи тривали значно довше, ніж сьогодні, адже ще не були технологічно досконалими. Оскільки потрібно було одночасно замінити передні та задні колеса, механікам доводилося фізично підіймати передню частину боліда, поки домкрат використовували для задньої. Напруга зростала, а механіки Макларена кинулися до машини, намагаючись якнайшвидше завершити зупинку.

Здавалося, що чемпіонство вислизає з його рук. Хант повернувся на трасу п’ятим, коли до фінішу залишалося чотири кола. Протягом двох кіл він не міг відіграти жодної позиції, і титул був майже втрачений. Але тоді, з притаманною йому зухвалістю, він кинувся в останню атаку, випередивши Алана Джонса та Клея Регаццоні.

Цього вистачило для перемоги, але в той момент Хант про це не знав. Повернувшись до боксів, він розлючено дорікав своїй команді. Керівнику Макларена Тедді Маєру довелося знову і знову кричати йому: «Джеймсе, ти переміг!», аж поки гонщик нарешті усвідомив, що сталося.

Хант здобув титул у Японії з перевагою лише в одне очко. Ця розв’язка досі залишається однією з найвидатніших в історії чемпіонату. Його 69 очок проти 68 у Лауди стали одним із найменших відривів в історії чемпіонату.

Лауда повернувся наступного сезону й виграв другий титул із Феррарі, а в 1984-му став чемпіоном утретє вже з Маклареном. Хант залишався яскравою постаттю в паддоку, але повторити успіх 1976 року не зміг. Він пішов із Формули-1 посеред сезону 1979-го, а у 1993 році помер від серцевого нападу у віці 45 років.

Це протистояння залишилося в пам'яті не лише через результат. Хант любив ризик і жив яскраво, а Лауда діяв холодно й розважливо. Обидва поважали одне одного, і цей контраст зробив сезон особливим.

Читайте також:

Як легендарний пілот Формули-1 став чемпіоном із перевагою у 0,5 очка