СКАЛОНІ: Він міг сказати: Я не забив пенальті. Все, закінчили, їдемо додому

Головний тренер збірної Аргентини Ліонель Скалоні провів прес-конференцію після неймовірної перемоги команди над Єгиптом (3:2) у 1/8 фіналу чемпіонату світу 2026 року:

– Ліонель, в Аргентині люди вийшли на вулиці, вони схвильовані й хочуть подякувати команді. Ви вже поговорили з гравцями. Що їм сказати після того, що вони змусили всіх пережити?

– Спочатку ми змусили всіх пережити важкі моменти, бо програвали, хоча грали не погано. Мені здається, матч завжди був на нашому боці. У нас було дуже багато моментів, але футбол – така річ. Я став тренером саме заради цього. Щойно говорив хлопцям: коли перестав грати, я став тренером, щоб знову переживати такі емоції. Не тому, що мені подобається бути тренером. На лаві запасних я страждаю так само, як і всі ви. Але емоції, які футбольний матч дарує нам, аргентинцям, – це щось незрівнянне.

Знову пережити це – неймовірно. Я тренер саме через це. Сьогоднішній матч, звісно, не фінал, але за масштабом емоцій він можна порівняти з багатьма великими подіями, які ми пережили. Бо це була команда, яка, що б не відбувалося, не переставала йти вперед і намагатися грати по-своєму. Футбол – це саме це. Тактика і стратегія важливі, без сумніву. Я не скажу, що вони не важливі.

Але якби у тебе не було того, що було у нас сьогодні, ми б уже вилетіли. І не тільки сьогодні – таке траплялося й раніше. Тож нехай люди продовжують вірити. Я завжди повторював цю знамениту фразу, не знаю, чи сказав її Лео в Катарі: нас не залишать у біді. Це буквально так. Це відчувається, це можна доторкнутися. Я дуже схвильований.

– Команда виграла серцем, переломила хід матчу за 20 хвилин і забила три голи. Яке враження на вас справила ця реакція? І чи є час щось виправити перед суботою?

– Якщо аналізувати матч, думаю, перевага завжди була на боці Аргентини, хоча в Єгипту було дві-три спалахи. Єгипет – дуже хороша команда, у них високі гравці. Я не хочу говорити лише про Аргентину. Але у нас, крім пенальті, було три-чотири явні моменти в першому таймі. Якби рахунок був 2:1 або 3:1, ніхто б нічого не сказав. Коли м’яч не влучає у ворота, а потім тобі забивають 0:2, супернику комфортно захищатися – треба продовжувати. Продовжувати намагатися.

Саме це ми й сказали гравцям під час перерви на 25-й хвилині другого тайму: грати до кінця, не вважати жоден м’яч втраченим і продовжувати грати так, як ми вміємо. У підсумку вийшло. Могло й не вийти. Але якщо вже програвати – я без сумнівів волію програвати саме так. Нічого страшного. Програють по-різному. Я не кажу, що мені хотілося б програвати, але якщо вже таке трапляється, я хочу, щоб це було саме так – з відчуттям, що команда завжди тримала обличчя.

– Сьогодні ви справді розчулилися. Що скажете про Лео Мессі?

– Я завжди зворушений. Просто іноді з’являються сльози. У роздягальні вони теж були. Хлопці вже називають мене «плаксою», але мені все одно. Для мене, для Ратона, для Пабло, для Вальтера, для всіх нас, хто 20 років грав у футбол, знову відчути те, що ми відчули сьогодні, – неймовірно.

Не знаю, що думають інші тренери, але, на мою думку, більшість колишніх футболістів стають тренерами саме заради таких днів. Заради цих емоцій, заради адреналіну, заради того, щоб програвати й намагатися переломити хід матчу. Ми робили це все життя і будемо продовжувати робити.

А щодо Лео... Я сказав гравцям, буквально хвилину говорив. І говорив уже не про цей чемпіонат світу, а про майбутнє. Особливо про хлопців на лаві запасних – тих, хто дивиться на нього і не може повірити в те, що бачить. Нехай беруть з нього приклад. Без сумнівів. Це щось прекрасне.

Він міг сказати: «Я не забив пенальті – і все, закінчили, їдемо додому». Нам забивають 0:2 – і все. Але він знову просить м’яч, знову намагається. У мене від цього мурашки по шкірі, справді. І справа не тільки в ньому. Я не хочу говорити лише про нього, бо решта партнерів підтримали це неймовірним чином. Це частина цієї групи, цих людей, яких я очолюю як головний тренер.

Це було неймовірне випробування. З тих, що залишають слід, хай там що станеться далі. Воно вказує шлях усім дітям і гравцям, які дивилися цей матч і хочуть грати у футболці Аргентини. Зрештою, ми – це. Коли я на прес-конференції казав: «Аргентина – це ось це», можливо, неаргентинець цього не зрозуміє. Але аргентинці розуміють. Коли все добре і коли все стає погано – ми віддаємо все.

– Ваш 101-й матч на чолі збірної – це найважчий матч із усіх?

– Ні, ні. Я весь час бачив, що матч на нашому боці, незважаючи на рахунок. Команда грала непогано. Якщо хочете, можемо розібрати це разом. Ми створювали моменти. Тренер страждає, коли бачить, що у команди немає інструментів. Матч із Кабо-Верде був гіршим у цьому сенсі. Усі думали, що він буде легким, а ми насправді опинилися в складній ситуації. Сьогодні, так, на 70-й з чимось хвилині ми програвали 0:2. Але було відчуття, що у нас буде шанс і ми можемо переломити хід матчу.

Коли ти бачиш, що команда в порядку і робить те, що потрібно, ти спокійніший. А коли бачиш, що нічого не виходить і все ускладнюється, тоді переживаєш більше. Сьогодні ми були хороші. Ми грали в зовсім інший футбол, ніж у минулому матчі.

– За емоціями це було схоже на фінал у Катарі та прайм-тайм Лео?

– Не знаю, з чим це порівняти. Я не перебуваю в голові Лео, але переконаний: він грає у футбол заради цього. Він любить м’яч, любить грати. І те, що футбол дарує йому такі емоції на цьому етапі кар’єри, важко пояснити. Ми завжди казали гравцям: ви вже на іншому боці, насолоджуйтеся до останньої миті.

Бо коли ти більше не граєш, ти все життя шкодуєш, що не насолоджувався. Все життя шкодуєш, що більше не перебуваєш на футбольному полі. Гадаю, все це на них впливає. І ще те, що вони грають за свою країну. Тут багато емоцій. Для мене це був незабутній момент. Один із найкращих, чесно. Один із найкращих. Що б не сталося далі, я відчув, що це команда, яка не опускає руки, навіть коли все проти неї.

– Ви вже думали про додатковий час чи відчували, що матч можна вирішити раніше?

– Я буду чесним. Я завжди чесний, але сьогодні особливо. Є моменти, коли тактика, стратегія та все інше відходять на другий план. Коли бачиш, що інерція на твоєму боці, навіть якщо рахунок 0:2, треба йти ламати. Йдемо, йдемо, продовжуємо, продовжуємо.

Ми з тренерським штабом часто це обговорюємо. Бувають матчі, де після голу виникає відчуття, ніби біля воріт з’являється пилосос: м’яч затягує туди, і ось-ось буде другий. У нас після 2:2 було саме таке відчуття. Цей матч потрібно було спробувати завершити до кінця основного часу, бо інерція була позитивною.

Ми вже не дивилися, де у суперника п’ятий номер, де восьмий. Ми просто йшли, йшли, йшли. Я переконаний, що футбол – це саме це. Так, потім можна говорити: хто йде за п’ятим, хто висувається, хто страхує. Але якщо у тебе є все це, а немає того самолюбства, яке було у нас сьогодні, – нічого не вийде. Після 2:2 команда сама повірила, що можна виграти. Мені не довелося казати: «Продовжуємо». Вони зробили це самі.

– Який заголовок ви б дали цьому матчу?

Не знаю. «Епічно», чи що. Щось таке. Я зараз не дуже сильний у заголовках. Завтра, напевно, скрізь буде «епічно». Але коли ти за 15 хвилин до кінця програєш 0:2 у 1/8 фіналу чемпіонату світу – думаю, це десь у тому напрямку.

– Ви часто кажете, що команді не потрібно пояснювати занадто багато. Але це ж теж результат вашої роботи. І ще: в Аргентині люблять ставити пам’ятники. Як щодо статуї в Пухато?

– У мене там уже є дещо. Як це називається? Не плакати... Мурали. Один зробив клуб із мого селища, і я просив його прибрати, але мене не послухали. Один на в’їзді до селища з одного боку, інший – з іншого. Для мене це вже занадто. А щодо команди... Це може звучати як удавана скромність, але це не удавана і не якась там хороша скромність.

Якби у мене не було Лаутаро Мартінеса на лаві запасних, якби у мене не було Гонсалеса, який бігає як тварина і добігає, – який я тренер, чарівник? У нас є гравці. Це реальність. Ти виводиш їх на поле, кажеш три-чотири речі про те, як можна атакувати, – і все. Було б нерозумно з мого боку тут розповідати, що ми виграли тому, що я випустив Лаутаро, який брав участь у всіх гольових моментах.

Якби я його не випустив, не знаю... Ти програєш 0:2 – що ти робиш? Ти мусиш це зробити. Не треба бути генієм, щоб ухвалити таке рішення. Потім пишіть який завгодно заголовок, але реальність така. Ми з тренерським штабом намагаємося, щоб команда грала вільно, бо ці футболісти вміють грати. Але грають вони. Це реальність. Це очевидно. Мені не потрібно тут пояснювати заміни, бо грають вони. І все.

– Як переломити рахунок 0:2? В Аргентині багато людей теж опиняються в житті в ситуації «0:2» і думають, як її змінити.

– Я не був спокійний у тому сенсі, що «ми точно виграємо». Ні. Я не ясновидець. Я був спокійний, бо команда давала підстави для цього. Головне – розуміти, що доки суддя не дав фінальний свисток, матч не закінчений. І потрібні гравці, які в це вірять. Я забув сказати про Гонсало: він вийшов і знову взяв участь у голі, в епізоді, де Лео скинув м’яч.

Але я ж не казав йому: «Гонсало, коли м’яч полетить, йди у штрафний майданчик під номером дев’ять, може, заб’єш». Ні. Потрібні такі гравці – які вірять, що це може статися. І які розуміють: якби ми сьогодні програли, у чому проблема? Програли б – добре. Так, можливо, всі вважали Аргентину фаворитом, а вона вилетіла б у 1/8 фіналу. Але завтра треба було б продовжувати.

Для мене це допомагає грати спокійніше. Ти будеш сумувати, тобі буде важко, бо не пройшов етап. Але якщо розумієш, що насправді нічого страшного не відбувається, що твоє завдання – подарувати радість людям і віддати максимум за 90 хвилин, це дозволяє робити в матчі те, що потрібно.

– Який урок залишає цей матч?

– Це навіть не урок, а підтвердження того, що я думаю про футбол. Футбол – це тактика і стратегія, так. Але це ще й серце та інстинкт. Не можна вважати м’яч втраченим, доки суддя не скаже, що все закінчилося. Ми багато разів чули: матч не закінчений, доки суддя не дав фінальний свисток. Але це треба не говорити, а виконувати.

Цей матч підкріплює те, що я думаю про футбол. І коли ти виграєш, матч не закінчений. І коли програєш – теж.

– Чи є якісь уподобання щодо наступного суперника – Колумбія чи Швейцарія?

– Ні, уподобань немає. Ми завжди говорили одне й те саме: ми не віддаємо перевагу одному супернику перед іншим. Це дві сильні збірні. Колумбія – ми знаємо, наскільки вона сильна і наскільки завжди була для нас складним суперником.

А у Швейцарії неймовірна традиція на чемпіонатах світу, у них є сильні гравці з досвідом таких турнірів. Хто випаде, той і буде. Якщо зможемо, подивимося матч по телевізору.

Читайте також:

Хусам ХАСАН: «Я більше взагалі не буду дивитися цей чемпіонат світу»

Відеоогляд матчу Аргентина – Єгипет (3:2)