Роналду заслуговував на гарну історію, але натомість отримав банальну

Я більше за Мессі, якщо вибирати між двома геніями епохи, що минає. Точніше, я однозначно за Мессі. Але як будь-який об'єктивно мислячий фанатик, я можу віддавати належне протилежному. Роналду – справжній футбольний монстр, гідний і поваги, і милування, і своєї гарної історії.

Ліонель вже мав свою гарну історію – чотири роки тому, на катарському Мундіалі. Складно придумати ще щось епічне, ще більш кіношне. А оскільки двох поспіль епічних та одночасно кіношних фіналів практично не буває, бо життя і несправедливе, і водночас закономірне, то особисто я мало вірю, що Мессі та його команда стануть найкращими і на нинішньому чемпіонаті світу.

Але зараз я не про це. Я зараз про те, що навіть такі, як я, тобто затяті апологети аргентинського генія, напевно хотіли, щоб і у його головного конкурента та антагоніста вийшла і своя гарна та епічна історія на чемпіонаті світу.

Власне, передумов для втілення в життя цієї краси було не так уже й мало. А саме – чергове «золоте» покоління збірної Португалії.

Як на мене, нинішній склад «європейських бразильців» за іменами та потенціалом ще крутіший, ніж зразка 2016 року, коли збірна Португалії стала чемпіоном Європи. Тоді був один праймовий Роналду, а зараз – цілий набір зірок. Щоб не перераховувати всіх, достатньо згадати хоча б двох визначальних гравців середини поля з «ПСЖ».

Та й практично в один голос зіркові партнери Кріша публічно стверджували, що зроблять все, що від них залежить і навіть більше, щоб їхній капітан пішов на заслужений спокій із Кубком світу.

Однак за фактом гарної історії не вийшло. Не вийшло навіть епічної історії. Вийшло щось звичайне. Життєве, аж ніяк не кіношне.

У вильоті і збірної Португалії, і безпосередньо її капітана з Мундіалю-2026 немає ні трагічної нотки, ні навіть драматичної. Португалія навіть у дрібницях не була кращою за Іспанію, тому її поразка закономірна. Сльози Роналду після фінального свистка – ось і все, що по-справжньому торкало. А в іншому – звичайно якось.

Тут вважаю за необхідне зазначити, і зовсім без найменшої частки зловтіхи, що навіть у найкращі для Роналду часи він не був справжнім монстром на світових футбольних першостях, яким був його заклятий друг Лео, або яким був, є і, певен, ще довго буде Мбаппе. А на нинішньому чемпіонаті світу КріРо взагалі опинився в тіні власної величі.

Нинішній чемпіонат світу – непоказний, невдалий чемпіонат світу для Роналду. Майже нічим легендарний португалець на цьому Мундіалі не запам'ятався. Ну, оновив деякі рекорди, пов'язані, насамперед, з його віком, і не більше. Якщо винести за дужки його «феєрію» у грі проти убогого Узбекистану, то в іншому і згадати нема чого. Кріш відверто випадав з гри, але Роберто Мартінес лише раз ризикнув поставити командні інтереси вище індивідуальних – у грі проти Хорватії.

До речі, після тієї гри (Португалія – Хорватія) особисто у мене було в рази більше емоцій. І ці емоції були пов'язані не стільки з резонансним скасуванням забитого хорватами м'яча, скільки з відходом зі своєї національної команди колишнього партнера Роналду по «Реалу» Луки Модрича.

Читайте також:

Євангеліє від Луки

За значенням для своїх збірних, а може, і для футболу загалом, ці два гегемони співмірні. Принаймні особисто для мене. Але після завершення історії Модрича на Мундіалях я ледве сам не розплакався слідом за Лукою, а після завершення історії Кріштіану плакати мені слідом за футболістом зовсім не хочеться. І тут справа не в моїх футбольних симпатіях. Тут усе на поверхні.

Якби Роналду на цьому ЧС убивався так, як Модрич, якби за Роналду дійсно, а не тільки на словах убивалися на цьому ЧС його партнери, то тоді напевно б історія прощання легендарного капітана збірної Португалії зі світовими першостями була б іншою. Явно більш емоційною, надривною та сльозливою.

А так… Просто доводиться констатувати, що один із символів цілого покоління залишив нинішній чемпіонат світу і надто рано, і надто непоміченим. Я не скажу, що Роналду був на цьому Мундіалі тягарем для своєї національної команди, однак і великим козирем він для своєї збірної теж не був. Він просто був одним із. І йде таким самим. Не «інопланетянином». Хоча, звичайно ж, він заслуговував на більше.

***

Головна причина такого сумного стану речей – форма легенди, і, з іншого боку, тренерська методика Роберто Мартінеса.

Роналду вже не біжить. Так, це не одкровення, тим більше якщо говорити про футболіста, якому умовний Ямаль годиться в сини. Адже навіть у чемпіонаті саудівської ліги Роналду вже не робить різниці. Що тоді казати про чемпіонат світу? Та нічого й не скажеш.

Знову ж таки, доводиться лише констатувати, що навіть для футбольного генія, який повністю зробив себе, 41 рік, – занадто багато. Якщо голова досі варить чудово, то ноги вже не несуть так, як раніше.

І допомогти в даному випадку могло і мало і чергове «золоте» покоління, і особливо тренер. Однак, на мій суб'єктивний погляд, Роберто Мартінес став для збірної Португалії на нинішньому ЧС одним із «могильників».

Я нічого не маю проти захоплення Роберто нумерологією. Власне, кожен з нас має тарганів у голові. А у футбольних тренерів цих тарганів, точніше, дивацтв – в рази більше. Ну, вірив Моралес в успішність для його колишньої збірної цифри шість, це його право.

Водночас у мене склалося стійке відчуття, що, окрім цієї сліпої віри, вже колишній наставник «європейських бразильців» на нинішньому ЧС абсолютно нічим не відзначився. У сенсі з позитивного боку.

Хоча тут тривожний дзвіночок продзвенів ще раніше. Ще з відбору на Мундіаль-2026. Якось надто непереконливо пробилася на ЧС команда Мартінеса. Якщо винести за дужки два розгроми збірної Вірменії, то й згадати більше нема чого.

Далі були похмурі нічиї у товариських матчах. І такого ж кольору зневіра на груповому етапі. Знову ж таки, якщо винести за дужки гру проти відверто слабкого Узбекистану.

У матчі проти Хорватії – і відскочили, і дотерпіли, і удача допомогла. У грі проти Іспанії не допомогло вже нічого, хоча якщо бути до кінця об'єктивним, то проти «фурії» Португалія провела свій найкращий матч на ЧС-2026.

І в цьому весь парадокс, вся сумна правда про Роналду та його команду: найкращий поєдинок виявився програним.

І програним він виявився не в останню чергу з вини любителя нумерології, який за весь турнір так і не зміг поєднати воєдино, зліпити в справжній колектив цілу плеяду зірок.

На мій погляд, на цьому ЧС Мартінес опростоволосився приблизно так само, як і Анчелотті зі збірною Бразилії: гідних гравців повно, але гідної команди немає.

Чому у Луїса Енріке Жоау Невеш і особливо Вітінья – зірки першої величини, гравці, на яких будується гра, а у Роберто Моралеса – лише одні із? Чому тренер не розкрив їх сильні сторони, адже ці сильні сторони є очевидними. Чому посередній рівень продемонстрували і Бернарду Сілва з Бруну Фернандешом? Чому нижче свого рівня зіграли Нуну Мендеш та Жоау Канселу? Чому так багато було необґрунтованої віри в Рона, коли можна було, і треба було давати більше часу і Феліксу, і Рамушу?

І ще багато подібних «чому», і вже не дуже цікаві відповіді. Збірна Португалії з таким зірковим складом, напевно, заслуговувала на більше, але в підсумку вилетіла з турніру, не показавши і половини свого потенціалу. Не запам'ятавшись зовсім нічим. Нічим особливим, нічим героїчним, нічим гарним.

Ось на такому тлі і йде КріРо. Той, хто втілював футбольну епоху, явно заслуговував на більше, але змушений задовольнятися малим. Окрім участі на рекордних шести Мундіалях, більше особливо і не згадаєш. Але він точно хотів більшого. Та й усі ми.

Рон зізнався після Іспанії, що його совість чиста, і що він йде з Мундіалю з високо піднятою головою. Ну, має право.

Тоді й у мене стосовно нього теж совість чиста, бо я щиро хотів, щоб легендарному капітану збірної Португалії вдалося піти красиво.

Однак сталося так, як сталося…

Читайте також:

Мартінес – кат золотих поколінь. 10 думок після матчу Іспанії та Португалії