Від «руки Бога» до ВАРу: відмітні риси мундіалів

Форум найкращих футбольних збірних планети – певно, найзначуща подія в царині спорту. Так, Олімпіади привертають увагу спортивного та вболівальницького люду, однак лише на футбольні мундіалі деякі країни (й таких держав аж ніяк не мізер) можуть відрядити кількадесяттисячні натовпи вболівальників. Олімпіади ж такою тлустою фан-базою похизуватися не в змозі. Перший чемпіонат світу, який зринає в мене в пам’яті, пробуджуючи певні асоціації, – турнір в Аргентині-78. У 1974-му році я був замалий, щоб у мене виникли якісь спомини (це, щоправда, не означає, що в Інтернет-епоху я вже не переглядав знакові матчі того змагу на полях ФРН), а от чотирма роками згодом і надалі – так, мені є, що згадати. З таких асоціацій у мене сформувалася вервечка спогадів, якими й хочу поділитися. Суб’єктивно? Не сперечаюся, однак щиро, й, думаю, що в дечому наші асоціації збігаються. Втім, із цікавістю прочитаю в коментарях і про ваші асоціації із тим чи іншим мундіалем.

Аргентина-1978. Серпантин/конфеті

О, тоді на мене, закоханого у футбол дошкільнятка, неабияке враження справив серпантин (це здебільша касові стрічки й туалетний папір), що в шаленій кількості заповнював заворотний простір, а інколи й воротарський чи штрафний майданчики. Аргентинська інчада в усій красі продемонструвала свій стиль уболівання, який згодом певною мірою знайшов своє відбиття і на наших трибунах. Зокрема, на чемпіонський матч 10-річної давнини проти «Ворскли» фани «Динамо» підготували перформанс під назвою «Аргентинська шиза», вагомою складовою якого була сила-силенна серпантину.

Власне, у фіналі чемпіонату світу – 1978 італійський арбітр Серджо Гонелла (до речі, цей відомий рефері працював і на першому матчі за Суперкубок УЄФА між «Баварією» та київським «Динамо» в Мюнхені в 1975 р.) змушений був робити павзу для прибирання серпантино-конфетинового моря, яке розлилося просто на футбольному полі.

Військові, що здійснили заколот і прийшли до влади в Аргентині незадовго до чемпіонату світу, запустили справжню медіакампанію, що було покликана відмовити вболівальників від застосування серпантину та конфеті. Однак, як це зчаста трапляється, той заклик лише послугував рекламою. «Серпантин і конфеті відіграли провідну роль у символічній битві абсурду», – так писали аргентинські медіа вже ближче до нашого часу. А тренер аргентинців Луїс Сесар Менотті, який привів тоді свою команду до чемпіонського звання, так визначив жбурляння серпантину/конфеті на поле: «Це – вияв підтримки, який гравці завжди цінують». Тодішній президент ФІФА Жоау Авеланж (щойно-щойно обійняв посаду) висловився так: «Це – не найгігієнічніша річ у світі, але в іншому це мальовничо».

Іспанія-1982. Наранхіто

Зізнаюся, той чемпіонат і дотепер залишається моїм улюбленим, а симпатичний талісман – апельсинчик Наранхіто – асоціюється як із тим турніром, так і з двома видатними матчами в історії мундіалів, зіграними того літа на Піренеях: Італія – Бразилія та Франція – ФРН. Багато було й іншого: скандальний матч ФРН – Австрія, покликаний залишити поза турніром симпатичну команду Алжира (звідтоді німецька та австрійська команди якось не спричиняють у мене симпатій, а матчі 3-го туру групового турніру в одній групі стали призначати на один і той самий час), радянський тріумвірат на чолі збірної шостої частини суші, брутальний фол Харальда Шумахера проти Патріка Баттістона, хет-трик Паоло Россі тощо. Й за цим усім із забавною посмішкою спостерігав Наранхіто, тримаючи в руках футбольний м’яч.

Мексика-1986. «Рука Божа»

О, шахрайство Дієго Марадони, який у високому стрибку переспрямував м’яч у ворота Пітера Шилтона рукою (як цього міг не побачити, ба навіть не відчути арбітр матчу тунісець Алі Бін Насер, для мене й досі загадка), дотепер перед очима! А марадонівський коментар цього ганьбиська (мовляв, то була «рука Божа»!) ввійшов в історію. Що сказати, в Марадони поруч стояли найганебніший його гол і найкрасивіший, який він забив у тій самій грі, обігравши дорогою до воріт чимало опонентів. Бін Насер завдяки зарахуванню того голу теж увійшов (чи, якщо хочете, вляпався) в історію. Роки по тому, в половині 2010-х Марадона зустрівся з Бін Насером у Тунісі, подарував йому свою футболку з автографом і назвав його «своїм вічним другом».

Італія-1990. Гімн Notti Magiche

Так, переможна хода об’єднаної Німеччини й бомбардирські таланти Сальваторе Скіллачі, сльози Дієго Марадони й останній мундіаль для збірної СРСР – усе це пам’ятні сторінки того футбольного літа. Однак найбільше мені зайшов у пам'ять гімн того чемпіонату у виконанні Джанни Нанніні (до слова, старшої сестри гонщика «Формули-1» Алессандро Нанніні) та Едоардо Беннато: «Чарівні ночі просто неба італійського літа, й у твоїх очах – бажання перемогти». Додам, що виконавці були й авторами тексту, а музику до цього хіта (впродовж тривалого часу посідав аж ніяк не останні місця в європейських чартах) написав знаний італійський композитор і продюсер Джорджо Мородер, який у 1990 р. відзначив 50-річний ювілей.

Було записано й іспанську версію (авторка перекладу та виконавиця – парагвайка Сьюзен Феррер), а також англійську (автор слів – американець Том Вітлок, виконавці – Джо Мілнер, Молл Андерсон і Паула Малкахі Кін).

США-1994. Вбивство Андреса Ескобара

Автогол захисника збірної Колумбії у матчі проти команди господарів турніру (невдала спроба заблокувати навіс у виконанні Джона Харкса) вартував йому життя. Екзальтований уболівальник на автостоянці біля нічного клубу неподалік Медельїна кілька разів вистрілив у футболіста, коли той уже був сів за кермо своєї автівки. Після кожного пострілу (офіційно було встановлено, що таких було 6) вбивця вигукував слово «гол». Від отриманих поранень спортсмен через 45 хвилин помер у лікарні. Похорон Ескобара зібрав понад 120 000 осіб.

Убивцю – Мігеля Кастро Муньйоса – спершу засудили на 43 роки позбавлення волі. Надалі вирок було пом’якшено до 26 років. Проте, зрештою, злочинця було достроково звільнено за хорошу поведінку у в’язниці. Виходить, що за вбивство популярного футболіста Муньйос відсидів 11 років. Власне, подейкували, що Муньйос, охоронець наркокартелю, діяв за наказами братів Хуана і Пітера Гальйонів, однак ті вагомого покарання тоді не зазнали, хіба що були звинувачені в перешкоджанні правосуддю. Подейкували, до речі, що вони зробили великі ставки у букмекерській конторі на успіх Колумбії на американському мундіалі. А в лютому поточного року одного з братів Гальйонів було застрелено в Мексиці.

Франція-1998. «Золотий гол»

На тому чемпіонаті ввели правило «Золотого гола» (в плей-оф, якщо стається гол у додатковий час, то гра завершується, а команда, що забила, оголошується переможцем), покликане, вочевидь, зменшити кількість серій післяматчевих пенальті (мовляв, мінімізуємо кількість так званих лотерей).

Лоран Блан після скидки Давіда Трезеге потужним ударом приніс перемогу господарям турніру над парагвайцями на 113-й хвилині в матчі 1/8 фіналу. Як на мене, не давати змоги відігратися тій команді, що пропустила в додатковій 30-хвилинці, якось занадто цинічно. Уявіть собі, що таке правило було би чинним під час мундіалю-1982. Ми б тоді не стали свідками півфінальної феєрії між французами та західними німцями.

Корея/Японія-2002. Пентакампеони

Тогоріч бразильці вп’яте стали чемпіонами світу, встановивши високу планку, перестрибнути яку поки що й самі не в змозі, натомість принаймні дістатися її не в змозі інші мультичемпіони світу на кшталт італійців чи німців. Голи Роналдо-Зубанчика в півфіналі й фіналі (в воротах Олівера Кана у вирішальній грі бразилець розписався навіть двічі) принесли жаданий титул південноамериканцям. Звідтоді вони – пентакампеони. Стараннями ж Рівалдо й Роналдіньо було усунуто зі шляху англійців у чвертьфіналі.

Німеччина-2006. Зідан – Матерацці

Звісно, український вихід до чвертьфіналу, непробивність Олександра Шовковського в післяматчевій серії пенальті проти швейцарців, Паненка (радянські коментатори називали чехословацького футболіста, що започаткував подібну пенальтійну стилістику, Паньонкою) у виконанні Артема Мілевського, радість Олега Блохіна – все це з особливим трепетом пригадують українські вболівальники. Однак найзнаковішою подією всього турніру став, безсумнівно, конфлікт Зідан – Матерацці у вирішальній грі. Суперники-ривалі обмінювалися нищівними репліками, аж ось Зідан так розлютився, що вдарив свого опонента головою в груди. Відтак побачив перед собою червону картку. Певно, не на таке прощання з футболом розраховував легендарний гравець. Матерацці втілив цю історію у бізнес-проєкт, випустивши книжку під назвою «Що я насправді сказав Зідану?». Вона містить 249 варіантів. Згодом її було перекладено й російською.

Роки по тому Матерацці зазначив, що сказане ним Зідану було дурницею, але не заслуговувало на таку реакцію Зізу. Хай там як, а у фіналах чемпіонатів світу дошкульні образи словами – нерідке явище. Та чомусь саме тоді Зідан вирішив зреагувати так, як зреагував.

ПАР-2010. Вувузели

У 1970 р. такий собі Фредді Маакі винайшов новий музичний інструмент, який набагато згодом було названо вувузелами (за популярною версією, на честь нової квітки, що її було відкрито на теренах ПАР, за іншою – від слова, що в перекладі українською означає «галас»). Власне, тоді, переглядаючи мундіаль у Мексиці, Маакі взяв трубку-гудок зі свого велосипеда й став використовувати її на матчах. Згодом він її подовжив. А невдовзі ця пошесть поширилася по всій ПАР. Шум, який видають ті вувузели, нагадує дзижчання бджіл.

Впродовж усього мундіалю-2010 звук вувузел лунав із трибун. Було навіть помічено, що весь час звук був на висоті сі бемоль малої октави. Вувузела видає звук гучністю приблизно 120 дБ, виміряний на 2-метровій відстані. А галас, який здіймається від багатьох вувузел поруч, годі й вимірювати!

Бразилія-2014. 1:7

Нищівна поразка бразильців від Німеччини в півфіналі того чемпіонату світу стала, певно, головною його родзинкою. Пам’ятаю, що за тією грою стежив у великій конференц-залі єгипетського готелю, в якому всі німці-туристи почувалися іменинниками. Натомість невеличкі осередки тих, хто вболівав за Бразилію, спорожніли задовго до фінального свистка. Дублі Тоні Крооса та Андре Шюррле уможливили звитягу європейців із таким принизливим для пентакампеонів (та ще й у них удома!) рахунком.

рф-2018. ВАР

Чемпіонат світу на болотах ознаменувався дебютом ВАР. Власне, від березня 2018 р. систему ВАР було офіційно включено в Правила гри у футбол. А на 58-й хвилині матчу групового турніру між командами Франції та Австралії уругвайський арбітр Андрес Кунья після перегляду ВАР призначив пенальті у ворота австралійців. Джош Рісдон тоді все ж таки сфолив на Антуані Грізманні. Потерпілий власною персоною і реалізував пенальті.

А у фінальному матчі того чемпіонату арбітр аргентинець Нестор Пітана (цікавий персонаж, який грав тюремника в телесеріалі, дістав педагогічну освіту й має досвід роботи охоронця в нічному клубі) після допомоги ВАР призначив пенальті у ворота хорватів на 34-й хвилині (рукою зіграв Іван Перішич). І знову Грізманн (його було визнано найкращим гравцем фіналу!) був влучним, вивівши відтак французів уперед.

Катар-2022. Великий компенсований час

О, тоді, таке враження, поставили собі за мету надати більше часу глядачам для того, аби ті сповна насолодилися футболом. Компенсований час у деяких таймах сягав двозначного числа! Декларована мета – сягнути чистого ігрового часу в 60 хвилин. Власне, суддівський очільник ФІФА П’єрлуїджі Колліна так коментував такий підхід: «Ми прагнемо уникнути матчів із лише 42–44 хвилинами ефективного ігрового часу. Тож час, витрачений на заміни, штрафні санкції, святкування, медичну допомогу чи ВАР, доведеться компенсувати».

Й судді в Катарі справді були занадто прискіпливими до компенсованого часу, як то кажуть, не пропускали жодної коми, звертаючи увагу абсолютно на будь-яку затримку часу.

США/Канада/Мексика-2026. Гідратаційна павза

Особливість нинішнього мундіалю, що згодом обов’язково стане спорим шматом пам’яті про нього, – 3-хвилинна гідратаційна павза посеред кожного з таймів. Незалежно від того, чи спекотно, чи падає дощ-дошкуляка, приблизно на 22-й і на 67-й хвилинах арбітр пропонує командам попити водички. Це нововведення вже спричинило хвилю нищівної критики (мовляв, лише про рекламу посеред таймів і думають, аби грошей побільше!) зокрема знерідка й із боку тренерів команд-учасниць (мовляв, щойно віднайшли ігровий ритм, та маємо чомусь зупинятися).

***

Футбол – динамічна річ: правила змінюються, майстерність шліфується, швидкості зростають, ну й штучний інтелект напоготові. Та й уболівальники не стоять на місці, повсякчас вимислюючи дедалі нові способи підтримки своїх улюбленців. Тож далі буде!

Олексій РИЖКОВ