Шахтар зіграв добре. Але КП все одно здобув перемогу малою кров'ю

В ідеалі матч-відповідь «Шахтаря» проти «Крістал Пелас» мені бачиться таким, яким став у цій же кампанії матч-відповідь проти «Шахтаря» для «Леха». Після домашніх 1:3 ми тоді дружно поховали надії польських «залізничників», але вони майже створили диво. І не перевели гру в овертайм завдяки лише дикому автоголу...

Але це все, звичайно, в ідеалі. А насправді все трохи інакше. А в нашому випадку – зовсім інакше. Тому що, на відміну від «Леха» у першому матчі проти «Шахтаря», донецька команда у першому поєдинку проти лондонської команди не була такою вразливою. А якщо точніше, конкретніше – вона не була безнадійною, як познаньці у першій грі 1/8 фіналу.

За великим рахунком, «Шахтар» у першому матчі проти «Кристал Пелас» продемонстрував свій максимум. Цей нинішній максимум «помаранчево-чорних» не такий і високий, якщо судити за підсумковим результатом. І якщо судити за статусом опонента. Не з «Баварією» ж «гірники» зустрічалися, зрештою.

Проте, водночас, відносна «нетоповість» опонента «гірників» – річ справді відносна. Адже ми пам'ятаємо, що «КП» – володар Кубка та Суперкубка Англії, що ця команда на початку нинішнього сезону досить довгий час залишалася єдиною в АПЛ, у кого був нуль у графі «поразки». Та й взагалі колектив, ведений Олівером Гласнером, уславився вельми самобутнім і майстерним.

Інша річ, що цей колектив посипався через те, що були пачками продані його лідери, і що сам Гласнер відверто занепав і засобирався на вихід.

Тим не менш, навіть такий ось «ерзац» лондонської команди – все одно нерозв'язне завдання для «помаранчево-чорних». Адже вони й у кращі роки відверто пасували перед атлетичними та «вертикальними» командами. Що вже говорити про нинішні, далеко не найкращі (м'яко кажучи) часи.

Тим більше, що старт поєдинку для донеччан відверто не вдався. Я більш ніж впевнений, що у дев'яти випадках із десяти, якби на місці «Крістал Пелас» був будь-який опонент з іншого півфіналу, цей банальний, ситуативний і багато в чому хаотичний розіграш м'яча на стартових секундах першого тайму завершився б нічим. Але, на жаль, на цьому місці опинилася саме англійська команда. Саме найсильніша команда у поточному розіграші Ліги конференцій. І водночас найскладніший суперник для «Шахтаря» у нинішній європейській каденції.

Ніхто із «Шахтаря» не винен у першому пропущеному м'ячі. І, водночас, винні всі одразу. Бо ж не дограли свої епізоди до кінця. Бо програли свої мікродуелі. Не вибили, не винесли, не приборкали м'яча. І до всієї купи проблем отримали ще й найшвидший гол у цій Лізі конференцій.

Але далі сталося те, за що рука не підніметься кинути на город нашої команди не те, що камінь, а навіть дрібний камінчик. «Шахтар» не випав в осад, хоча, якщо чесно, я очікував, що номінальні господарі посиплються.

Не посипалися. Забрали м'яч у свої ноги. Намагалися щось зробити. Намагалися, намагалися, знову намагалися. Так, без особливої ​​винахідливості, без особливої ​​ефектності – жодного удару в площину воріт «КП» у першій половині гри, але в даному випадку я все ж таки маю намір більше хвалити номінальних гостей за вправну побудову захисних порядків, аніж критикувати номінальних господарів за невдалі спроби змінити ситуацію на свою користь.

«Склярі» відмовилися від високого пресингу. Відмовилися, напевно, свідомо. І, у кращому разі, зустрічали опонента в середньому блоці, сподіваючись лише зрідка на контргру. Атакуючій команді при такому футболі, при такій побудові редутів опонента дуже складно, бо доводиться довго і болісно бігати. А часом і безрозсудно бігати.

Загалом, дуже енерговитратний такий футбол для того, хто намагається грати першим номером, хто намагається не просто контролювати м'яч на холостих обертах, а хто намагається хоч щось вичавити з цього не зовсім холостого контролю м'яча, не маючи для цього «вичавлювання» достатнього ресурсу.

І ось тут трапилося те, чого я боявся найбільше – «Шахтар» потихеньку почав «здуватися». До кінця першої половини гри стало очевидно, що у функціональному плані англійська команда явно свіжіша. Сильніша явно, якщо речі називати своїми іменами.

Перерва та мотиваційна промова Арди Турана якщо і виправили ситуацію, то ненадовго. «Шахтарю» швидко вдалося зрівняти рахунок, але в глобальному сенсі гол Очеретька нічого не змінив. Тому що варто було «КП» перебудуватися із середнього блоку на вищий, включити свій горезвісний «вертикальний» футбол, як «Шахтар» тут-таки став схожим на боксера-легковаговика на тлі умовного Тайсона Ф'юрі.

І тому від «Шахтаря» знову почалося те, що було на самому старті: начебто й не винен ніхто у пропущених голах, але водночас винні всі. І на першій стадії, коли не догледіли, не заблокували, і на вирішальній фазі, коли дозволили себе обіграти. Це я про Матвієнка та Бондаря.

Загалом, «Крістал Пелас» здобув заслужену, закономірну та комфортну перемогу. Причому ще більш показово, що «КП» здобув цю перемогу фактично малою кров'ю. В АПЛ перемоги «склярам» дістаються у значно більш конкурентній боротьбі.

Шанси у повторному поєдинку у «Шахтаря» будуть лише в тому випадку, якщо раптом, ні з того, ні з цього, «КП» включить режим «Леха» у першій грі 1/8 фіналу.

Але чомусь я впевнений, що цього не станеться…