Пристрасть залишилася, але хімії немає: про звільнення Де Дзербі з Марселя

Відзначу відразу: за «Марселем» завжди спостерігав більш-менш регулярно. Спостерігав не тільки тому, що в цьому клубі працював колишній керманич «Шахтаря» Роберто Де Дзербі, і тим більше не тому, що свого часу мені подобався фільм Люка Бессона «Таксі», в якому імпозантний головний герой був затятим фанатом «Марселя», а в першу чергу через те, що особисто для мене «Олімпік» (Марсель) – перший справжній французький суперклуб. Та й один із перших таких у Європі. Один із перших у Європі, хто кинув виклик непереможному колись «Мілану», і, зрештою, скинув непереможний колись «Мілан» із насидженого місця.

Бартез, Десайї, Дешам, Папен, Бокшич, Феллер, Пеле (Абеді) – ось які тоді (наприкінці вісімдесятих – на початку дев'яностих) зірки виблискували на «Велодромі». Ось ці та інші зірки і виграли для «Марселя» 1993 року Кубок чемпіонів – перший для Франції. Другий «Вухатий» трофей французам довелося чекати надто довго – аж до 2025-го. Але за «ПСЖ» я, певна річ, не вболівав, бо вважаю себе прихильником «Марселя».

Не «кинув» я «Олімпік» і після того, як команду викрили в «договірняку» і відправили до другого дивізіону, паралельно позбавивши «біло-блакитних» чемпіонського звання.

Хоча далі, тобто після 1993 року, «Марсель» уже перестав бути гегемоном не лише європейського, а й навіть французького футболу. Ім'я власника клубу Бернара Тапі «піддали анафемі», у клубу з'явилися нові власники, але вони й поряд не стояли з амбіціями Тапі.

Далі для «Марселя» почалося лихоліття. З рідкісними проблисками надії.

Востаннє «Марсель» ставав чемпіоном Франції 2010-го. З того часу не тільки витекло багато води. З того часу керівництво клубу гарячково змінювало тренерів. Якщо не брати до уваги Де Дзербі та його відставку, то за останні 14 років у «Олімпіку» змінилося 13 наставників. Стабільність – це не про нинішній «Марсель».

Читайте також:

ОФІЦІЙНО. Марсель звільнив Роберто Де Дзербі

Проте з приходом на тренерський місток команди Де Дзербі багато що змінилося. Принаймні так тоді здавалося.

Колишній наставник «Шахтаря», який прославився тонкою тактичною роботою в чемпіонаті Італії, а після – і в чемпіонаті Англії, досить несподівано зважився на перехід у команду, яка давно живе в тіні минулих славетних часів.

У Роберто були вигідніші, передусім з погляду фінансів, пропозиції. Але він вибрав саме «Марсель».

І на першій же прес-конференції у новому статусі він пояснив, чому зробив такий вибір: «Я приїхав сюди не по гроші. Я приїхав сюди заради пристрасті і заради «Велодрому». Нічого подібного в інших місцях немає.

Тут потрібна невелика ремарка. Той, хто хоч раз побував у Марселі, не дасть збрехати: це особливе місто. Його мешканці позиціонують себе космополітами і в той же час унікальними, протиставляючи себе гордовитому Парижу. Свою футбольну команду марсельці обожнюють. Навіть у смутні часи, коли команда животіла у другому дивізіоні чи бовталася у болоті дивізіону першого, уболівальники йшли на «Велодром». Ішли підтримати та вболівати. Ось що вибрав Де Дзербі.

Його перший сезон на «Велодромі» вийшов вдалим. Друге місце, пряма путівка до основного раунду Ліги чемпіонів. Яскрава гра з високим агресивним пресингом, високий відсоток володіння м'ячем.

Але й негативні моменти були. Була невдала серія – п'ять поразок у семи матчах, була емоційна критика Де Дзербі своїх гравців. Було й аж 47 пропущених м'ячів – надто багато для віце-чемпіона.

Але всі розуміли, що це лише початок, що таке припустимо під час розбудови. І що новий сезон буде як мінімум не гірший за дебютний.

Новий сезон розпочався із конфлікту. «Марсель» втратив ключового гравця середини поля - Адрієна Рабйо, який побився з Джонатаном Роу. Клуб не став розбиратися, хто винен, прибрав обох. І натомість було придбано нових футболістів. В останнє за ліком літнє трансферне вікно «Олімпік» витратилося майже на сто мільйонів євро (прийшло аж 12 нових гравців). Нинішньої зими марсельський клуб придбав ще двох футболістів.

І на цьому тлі команда гучно провалилася у Лізі чемпіонів.

Тут, знову ж таки, знову важлива ремарка. Де б Де Дзербі не тренував, його команди не вирізнялися стабільними результатами. До «Марселя» провалювався під його керівництвом і «Шахтар» (згадайте ту епічну Лігу чемпіонів і поразку від «Шерифа»), та й його «Брайтон» кидало то жар, то в холод.

Щодо нинішньої команди італійця, тобто, вже колишньої, зазначу, що вона просто не впоралася з боротьбою на два фронти. Хоч і закупився «Олімпік» на славу, але вибудувати з нових гравців нову цілісну команду Де Дзербі чи не зумів, чи не встиг.

Тим не менш, ще восени він був оптимістично налаштований. Мовляв, «я досить сильний для того, щоб працювати в «Марселі» ще років п'ять чи шість». А готовий він був тому, що, за його словами, він має «пристрасть».

Ну, емоційності у Де Дзербі справді не відібрати. Втім, як і імпозантності, як і ерудиції. Особливих результатів він ніде поки не добув, проте досі його ім'я значиться серед претендентів на посаду майже будь-якого топового клубу, який втратив тренера. Де Дзербі імпонував і клубному керівництву «біло-блакитних», і вболівальникам команди.

Загалом, союз Де Дзербі та «Марселя» видавався майже ідеальним. Це явно не «шлюб з розрахунку».

Вони справді підходили один одному – цей харизматичний емоційний фахівець та ця особлива команда. Боси «Олімпіка» часом заплющували очі на «пустощі» італійця, який ще восени 2024-го заявив (після домашньої поразки «Осеру»), що готовий піти. Мовляв, якщо проблема в мені, то я за своє робоче місце не тримаюся.

Проблема тоді була не у Де Дзербі. Ті його слова про відставку підбадьорили колектив, і далі була вдала ігрова серія.

Але цього разу все склалося інакше.

Головним каталізатором усіх бід стало фіаско «Марселя» у Лізі чемпіонів. Команда Де Дзербі в останньому турі була розгромлена «Брюгге» (0:3) і фінішувала лише на 25 позиції, не потрапивши до плей-оф.

Цю подію дуже болісно сприйняв тренер «Марселя». З чуток, після гри з «Брюгге» він попросив у клубних босів два дні вихідних. А після тих вихідних начебто попросився у відставку. Але на той момент його відставку «Марсель» не прийняв.

За кілька днів після фіаско в Брюгге «Марсель» провів невдалу гру чемпіонату з «Парижем». Підопічні Де Дзербі вигравали у два м'ячі, але наприкінці матчу пропустили двічі, і гра завершилася внічию. Після того поєдинку Роберто палахкотів: «Я роздратований. Я знаю, що ми можемо грати набагато краще. Але про мене не турбуйтесь. Я завжди готовий йти на війну. Завтра чи хоч сьогодні».

Важко сказати, що мав на увазі тренер під тими словами про війну. Але, принаймні після гри з «Парижем» мова про його відставку не велася. Хоча атмосфера в команді вже загострилася: після гри з «Парижем» у «Марселі» знову бійка. Цього разу на тренуванні зчепилися Кондогбія та Вермерен. Тренерський штаб у ці розбірки начебто не втручався. Але, повторюся, про відставку тоді не йшлося.

Йшлося про відставку вже після гри з іншим «Парижем» - «Сен-Жермен». Команда Де Дзербі розгромно поступилася команді Луїса Енріке - 0:5. Після того матчу Роберто зізнався, що не знає, як знайти вихід із кризи: «Якби я мав рішення цієї нестабільності, то я знайшов би його за всяку ціну. Вперше в моїй кар'єрі маю таку команду з такими американськими гірками. Ми розмовлятимемо з керівництвом, щоб знайти оптимальне рішення».

Після розмови з керівництвом Де Дзербі вирішив піти. Керівництво його вже не тримало. Бо контакт загубився. Зв'язок загубився між тренером та його підопічними. Хімія загубилася. Залишилася лише пристрасть. Але на одній пристрасті, як виявилось, далеко не поїдеш. Навіть у такій особливій команді, як «Марсель».

Проте мені здається, що Де Дзербі не буде довго без роботи. Його харизма, його пристрасть досі залишається затребуваною.