Буяльський на мінімалках. Про Шапаренка та продовження контракту

Усім не догодиш. І пробувати не треба, бо не вдасться. Я це про те, що за будь-якого розкладу в історії з продовженням контракту Миколи Шапаренка з «Динамо» знайшлися б ті, хто кидав громи та блискавки, якби гравець залишив Київ цього літа, причому залишив безкоштовно, і обов'язково знайдуться ті, які активно трясуть повітря криками на кшталт терміново треба все кидати й негайно їхати на Захід.

Себе я відношу до другої категорії. Чомусь був упевнений, що динамівський півзахисник перебереться до зарубіжного чемпіонату. Тому був упевнений, що для такого перебирання саме зараз – ідеальний час. І з точки зору умов його контракту з «біло-синіми», який спливав у нинішньому сезоні, і з погляду на його вік: 27 – самий сік.

Але Микола Шапаренко вирішив нічого не міняти у своєму житті. Тобто він продовжив трудову угоду із київським клубом ще на п'ять років. Якщо найближчі п'ять років півзахисник справді проведе в «Динамо», то стане таким собі Віталієм Буяльським, дубль два. Або, як зараз модно говорити, на мінімалках. Тобто справжнім динамівським серцем. В даному випадку краще останні два слова взяти в лапки.

Складно сказати, чи зможе Микола за такого розкладу стати справжньою легендою «столичних», але претендувати на статус старожила, який нічого не зобов'язує, – цілком може.

Читайте також:

Суркіс розповів, для чого Динамо продовжило контракт зі Шапаренком

Адже, страшно подумати, Шапаренко у «Динамо» – з 2015-го. Не встиг він до ладу заграти в, прости Господи, «Іллічівці», як на нього накинув оком київський гранд. В принципі, було на кого тоді кидати око, адже цей тоді ще пацан дебютував за команду тоді ще Миколи Павлова у 16-річному віці, і в цьому ж віці став автором забитого м'яча в елітному дивізіоні.

У Києві молоде дарування не одразу підпустили до першої команди. Спершу грав за 19-річних, потім – за дубль. І лише після того, як розправив крила у командах рангом нижче, його почали залучати до поєдинків першої команди.

Загалом, у «Динамо» вчинили абсолютно правильно з молодим «іллічівцем», не ставши його одразу ламати об коліно, а повільно, але впевнено готуючи до елітного дивізіону.

Ну, а далі було дорослішання, оперення й майже непорушне місце в основі першої київської команди. Ну, і травми звичайно ж, теж були, як без них. Однак, коли Шапаренко перебував у чудовій формі, це був топовий футболіст.

Вже тоді, у команді, яку очолював Олександр Хацкевич, молодий Шапаренко вирізнявся неабияким розумом та кмітливістю – дуже рідкісними для його віку характеристиками.

Власне, практично вся динамівська команда того скликання – немов кров із молоком. Молода кров. Зі свіжим молоком.

Особисто мені в тій динамівській порі найбільше імпонували два гравці – Віталій Миколенко та Микола Шапаренко. Обидва молоді та ранні, обидва дуже перспективні. Я чомусь не сумнівався, що ці двоє незабаром опиняться в добротних зарубіжних клубах, бо якщо залишаться, то, безперечно, упруться головою в стелю.

Миколенко не спокушав долю і перебрався в «Евертон». Там він, за його словами, просто «кайфує від футболу». На мою думку, Віталій дуже вчасно змінив прописку. Якби він вирішив залишитися на базі в Кончі-Заспі, то, вважаю, втратив би і мотивацію, і здатність прогресувати.

У зв'язку з цим можна згадати ще одного молодого динамівського таланта тих часів – Віктора Циганкова – можливо, найяскравішого з тієї плеяди. Як на мене, то цьому хлопцю треба було йти з «Динамо» не тоді, коли він таки наважився, а кількома роками раніше. І тоді б він, напевно, грав у команді рівня «Атлетико», а не рівня «Жирони».

Хоча й за рівень «Жирони» особисто я хвалю Циганкова. Тому що, незважаючи на всі його «тріщинки», тобто схильність часом до ігрової депресії та травм, у моменти осяяння він – геній. Навряд чи він знаходив би осяяння в нинішньому «Динамо», не здатному заявити про себе в найслабшому з єврокубків.

Микола Шапаренко, на відміну і від Віталія Миколенка, і від Віктора Циганкова, вирішив нічого не змінювати. Принаймні поки що. Хоча, якщо чесно, у це «поки що» я не надто вірю. У сенсі, не вірю, що умовна «Жирона» захоче платити за Шапаренка, який продовжив контракт із київським клубом, умовні двадцять мільйонів євро. Навряд чи він зараз вартий таких капіталовкладень, вибачте мені за різкість. Не впевнений я і в тому, що нинішній Микола Шапаренко захоче кудись іти з «Динамо». А навіщо йти, якщо його все влаштовує?

А моя різкість пояснюється винятково моїми враженнями від гри Миколи в нинішньому, та й у минулому сезонах. Блякла ця гра. Немов на автоматі. Немов з-під палиці. Немає вже того чистого мистецтва у його виконанні, що було за часів тренера Хацкевича. Не виріс він більше, вищим не став після того пам'ятного гола у ворота збірної Франції.

Так, Шапаренко все ще залишається класним футболістом з купою хороших характеристик, але чим глибше занурюється в лихоліття наш футбол, чим глибше застряє в цьому болоті «Динамо», тим все ще менше шансів у колись одного з найталановитіших тінейджерів нашого футболу вийти на більш високий рівень, і все більше шансів не вибратися.

На рівень хоча б Віктора Циганкова. Або Віталія Миколенка. Такий шанс у Шапаренка залишається. Досі залишається. Але шанс цей буде лише в тому випадку, якщо він таки наважиться відірвати зад від нагрітого місця, від 750 тисяч річних, вийде з похмурої зони комфорту і опиниться хоча б у «Жироні». Опиниться там для того, щоби остаточно не скиснути, щоб ще відчути справжній смак футболу, без домішки шкідливих звичок.

А якщо все залишиться, як є, на перший план у Миколи виходитимуть, швидше за все, зовсім інші, аж ніяк не ігрові моменти. То зачіска, то машина, а вже потім на енному місці буде його гра в «Динамо».

В принципі, і це теж непогано, якщо все це щедро оплачуватиметься. Але якщо футболіст Шапаренко ще хоче відбутися саме як футболіст, як крутий футболіст, йому б я рекомендував на всю спритність бігти з нагрітого місця…