Невпевненість чи криза зростання. Що не так із контрактами у Поліссі

Ввечері 11 січня у вітчизняній пресі з'явилася інформація із табору «Полісся», яку багато хто сприйняв як скандальну – начебто клуб відсторонив від тренувань із першою командою ключового центрального захисника «вовків» Сергія Чоботенка. Сталося це, за даними першоджерела, через те, що оточення футболіста шантажувало «Полісся» у питаннях продовження контракту. І нехай досить оперативно сам Чоботенко поспішив спростувати «гарячі» плітки зі ЗМІ, для переважної більшості вболівальників стало очевидно одне – диму без вогню не буває. Зрештою, на рівному місці таку ось історію не вигадаєш, а якщо й вигадаєш, то сенсу в цьому аж трохи.

Розвиток ситуація отримала наступний: спочатку у пресі з'явилася інформація про те, що Чоботенко знаходиться у шорт-листі «Металіста 1925», який оцінює можливість безкоштовно переманити до себе 28-річного центрбека після завершення його контракту із «Поліссям», а потім… Потім первинний інсайд отримав щонайменше часткове підтвердження. Згідно уточненої інформації, спортивний директор «Полісся» В'ячеслав Шевчук та генеральний директор клубу Володимир Загурський виступають за відсторонення Чоботенка, вважаючи його наближеним до колишнього головного тренера Імада Ашура. Саме ці керівники пропонують гравцеві значно гірші умови у переговорах щодо продовження контракту – буквально на рівні аутсайдерів УПЛ. При цьому, за збереження Чоботенка у лавах «вовків» виступає чинний головний тренер першої команди Руслан Ротань, котрий поки що дає у Житомирі результат та користується підтримкою власника і президента клубу Геннадія Буткевича.

Контракт Чоботенка із «Поліссям» на даний момент справді має статус незахищеного (закінчується 30 червня 2026 року). Простіше кажучи, вже зараз будь-який зацікавлений у послугах Сергія клуб має повне право вести переговори стосовно підписання центрбека на правах вільного агента, починаючи із 1 липня, оскільки до завершення трудового договору Чоботенка з «Поліссям» залишилося менше ніж півроку.

До табору житомирських «вовків» Чоботенко перебрався вільним агентом влітку 2023 року з «Колоса». Із самого початку Сергій оформив з клубом із Житомира контракт на три сезони, тобто до завершення кампанії-2025/26. З того часу договір не продовжувався, через що наразі й виникла така ситуація, яку можна охарактеризувати чи то як скандальну, чи то як конфліктну, чи то як таку, у якій між сторонами є розбіжності. Чого точно немає станом на зараз, то це впевненості в тому, що Чоботенко продовжить захищати кольори «Полісся» і в наступному сезоні.

За два із половиною роки у Житомирі Чоботенко перетворився на беззаперечно ключового виконавця для «Полісся». За «вовків» Сергій, станом на поточний момент, зіграв 80 офіційних матчів, у яких відзначився 2 забитими м'ячами та 3 результативними передачами. Не знаючи внутрішньої кухні клубу, складно давати оцінку у питанні того, наскільки адекватно в ситуації із потенційним продовженням контракту з Чоботенком поводяться Шевчук та Загурський, так само як непросто виступати і на захист самого центрбека чи його представників. Однак, що очевидно для всіх, то це роль, значущість та статус самого Чоботенка для нинішнього «Полісся». Та й за мірками УПЛ Сергій виділяється як мінімум вмінням грамотно обирати позицію на полі, завдяки чому, за даними Wyscout, він займає п'яте місце у чемпіонаті за виконаними перехопленнями м'яча (88; більше тільки у Конате з «Кривбасу» – 92, Вілівальда з того ж таки «Кривбасу» – 94, Коча із «Епіцентру» – 104 та Дубка з «Оболоні» – 108).

То чому ж зараз «Полісся» опинилося у такій ситуації? Більше того, треба одразу ж обмовлятися, що загалом вона для житомирського клубу зовсім не поодинока, адже буквально днями «вовкам» нарешті вдалося домовитися стосовно пролонгації співпраці із футболістом збірної України Богданом Михайліченком, а ось із ще одним «збірником» Олексієм Гуцуляком поки що подібної угоди немає, через що вінгер де-факто знаходиться на межі відходу з клубу.

Навіть побіжний аналіз кадрової роботи «Полісся» останніх кількох років (скажімо, після виходу команди з Житомира в УПЛ у 2023-му) дозволяє помітити цікаву закономірність, через яку нині й виникають такі ситуації, як із Чоботенком чи Гуцуляком. Справа в тому, що «Полісся» вважає за краще пропонувати своїм новачкам не довгострокові контракти, що є нормою для вітчизняних грандів «Динамо» та «Шахтаря», а скажімо так, середньострокові трудові угоди. Переходячи на більш предметні «рейки» розмови, це означає, що замість п'ятирічних контрактів, які дають більшості своїх новачків кияни та донеччани, у Житомирі обмежуються угодами на три роки.

Давайте просто проаналізуємо, хто за останні декілька років із новачків «Полісся» отримав саме такі контракти. Це вже згадувані вище Чоботенко, Гуцуляк і Михайліченко, а також В'ячеслав Танковський, Василь Кравець, Данило Безкоровайний, Максим Мельниченко, Томер Йосефі, Анді Хадрой, Богдан Лєднєв, Руслан Бабенко, Олександр Андрієвський, Микита Кравченко, Микола Гайдучик, Олександр Філіппов та інші.

Якщо у випадку з ветеранами, як от із Бабенком, Андрієвським чи Філіпповим підписання коротко- або середньострокових контрактів цілком логічне й навряд чи вимагає додаткових пояснень, то ось у ситуаціях, коли «Полісся» підписувало всього трирічні трудові договори із футболістами, за яких навіть віддавало вельми пристойні відступні (останній приклад – Ліндон Емерллаху. За 23-річного легіонера з Косова було заплачено аж 1,5 мільйони євро, але при цьому з ним оформили контракт лишень на два із половиною роки) питання до топ-менеджменту «вовків», насправді, можуть виникати.

Певним виправданням для середньострокових контрактів із новачками, хай навіть коштовними, для «Полісся» є ще відносна невпевненість цього клубу у собі. Не варто забувати, що в УПЛ «вовки» все ж таки є досить молодою «третьою силою», яка, в тому числі, ще не має такого заматерілого менеджменту, як у «Шахтаря» чи «Динамо». Тому, очевидно, боячись помилитися, у «Поліссі» просто хочуть ризикувати якомога менше, аби у майбутньому не довелося платити п'ять років гроші тим, хто клубу виявиться абсолютно непотрібним. Зрештою, із перерахованих вище футболістів деякі (ті самі Танковський та Кравець) вже покинули Житомир та виступають у інших колективах.

Але з іншого боку… Що таке контракт на три роки, якщо ми ведемо мову не про футболіста-ветерана, чиї кар'єрні горизонти мають зовсім інші обриси? Як правило, перший рік йде у новачка на повноцінну адаптацію. На другий такий футболіст якраз виявляється здатним проявити себе у найкращому вигляді, а потім... Потім він вступає в останній рік дії контракту й посеред третього сезону виявляється із незахищеним контрактом на руках. Як Чоботенко чи Гуцуляк зараз. І невже «Полісся» може бути у вигоді, коли його футболісти встигли заявити про себе на ринку, викликаючи інтерес з боку інших клубів, але при цьому щось виручити за них, ймовірно, не вийде (або доведеться робити суттєву знижку), бо контракт вже спливає? Навряд чи…

Виходить, що «Полісся» від самого початку обрало тактику підписання контрактів на три роки із більшістю своїх новачків абсолютно свідомо, інакше таких договорів не було б так багато. Але в чому плюс такої тактики, якщо не йдеться про власну невпевненість?

Таким, мабуть, можна називати лишень ситуацію із кризою зростання клубу загалом. Наприклад, якщо «Полісся» усвідомлено купувало футболістів певного рівня з прицілом, що через три роки, коли їхні контракти закінчаться, на ці позиції клуб зможе підписати куди більш майстерних та якісних виконавців. Причому така можливість буде полягати не скільки у фінансовій (проблем із платоспроможністю на футбольному ринку в Геннадія Буткевича в принципі не спостерігається), скільки у іміджевій площині. Плюс фактор безпеки, звісно, який на сьогодні передбачити дуже складно.

Іншими словами, підхід із підписанням середньострокових контрактів можна вважати успішним, якщо за відведений їм час у клубі футболісти допомогли «вовкам» вийти на максимум, покращити свій рейтинг та популярність, завдяки чому в Житомир прагнутимуть та бажатимуть перебратися вже більш сильніші гравці, умови співпраці із якими у фінансовому плані будуть вигідними чи прийнятними для «Полісся».

Але чи досягло такої цілі, якщо вона стояла, «Полісся» на прикладах із Гуцуляком чи Чоботенком? І Олексій, і Сергій, є таке відчуття, грають на максимумі своїх таланту та можливостей. Дати більше своєму клубу вони, в принципі, вже нездатні. Але чи означає це, що на їх позиції вже зараз «Полісся» може легко покликати куди більш майстровитих та якісних гравців, особливо не переплачуючи за них як в аспекті трансферної компенсації, так і в плані особистих контрактів? Відповідь на це питання, швидше, негативна, аніж якась інша…

От і виходить, що «Полісся» саме стало жертвою своєї ж схеми із контрактами на три роки для нових футболістів. У ситуаціях із Чоботенком та Гуцуляком як мінімум. Були б із ними з самого початку оформлені 5-річні трудові угоди, зараз би у Житомирі себе могли відчувати куди спокійніше та впевненіше, а не вести напружені переговори, пов'язані зі скандальними чутками у ЗМІ.

Втім, давайте говорити відверто: «Полісся» для елітарного дивізіону українського футболу є ще дуже молодим гравцем на ринку. Тому ситуації, коли клуб «набиває гулі» та має зробити із цього правильні висновки, є більш ніж логічними. Інша річ, що навколо Геннадія Буткевича, здається, зібралося аж надто багато радників, асистентів та топ-менеджерів, котрі подають себе професіоналами топ-рівня. А якщо так, то й попит з цих фахівців має бути відповідним: без послаблень і знижок через загальний рівень проекту. Плюс відповідальність хоч хтось із таких людей на себе брати має, даючи зрозуміти Буткевичу, що умовний Чоботенко чи Гуцуляк – це точно не ті гравці, яких клуб зможе «перерости та виплюнути» вже за три роки. Розповіді та слайди про стрімкий розвиток проекту в майбутньому – це, звичайно, добре, але ж і на землі комусь залишатися потрібно, аби все у якийсь момент остаточно не виявилося підвішеним у повітрі, а могло триматися на справжніх лідерах, котрі продемонстрували свій рівень та майстерність у попередні роки…