Ярослав ЛАВРЕНЮК: «Для більшості людей ми хоч частково, але божевільні»

7 січня трек у Санкт-Моріці приніс юному українському скелетоністу Ярославу Лавренюку поки що найвищу позицію на Кубка світу – 15-ту. Це сталося на етапі, який через погодні умови перенесли у Швейцарію з Вінтерберґа. Більше того, саме тут у 2025-му він виграв історичне для України золото юніорських чемпіонатів світу.

Не дивно, що за два дні після цього, але вже в рамках запланованого тут Кубка світу й чемпіонату Європи Лавренюк знову сподівався на високі позиції. Але відчуття Ярослава після фінішу (23-тє й 16-те місця відповідно) були неоднозначні. Зі зміною погоди за ці два дні, змінилося й багато чого на треку. Про це, а також про трек у Санкт-Моріці й Мілані-Кортіні, олімпійську кваліфікацію, безпеку в скелетоні й не лише про це Лавренюк розповів у інтерв’ю Sport.ua.

– За два дні в Санкт-Моріці змінилося дуже багато, починаючи з погоди. 7 січня тут було –25 зранку, а сьогодні вже – 3, – каже Ярослав. – До того ж до останнього взагалі не було зрозуміло, чи падатиме сніг: згідно з усіма прогнозами він мав бути, ще й сильним. А по факту, зранку був, але в обідню пору вже ні.

– Як саме погода впливає на перебіг змагань зі скелетону і які ще фактори відіграють важливу роль саме тут, у Швейцарії, ключову роль?
– У Швейцарії дуже особливий трек, повністю натуральний, і його унікальністю є те, що останні стартові номери, на відміну від інших гонок, дають перевагу, особливо коли час змагань ранковий. Доки сонце ще не вийшло з-за гори, трек для перших номерів є повільнішим. Два дні тому ми якраз стартували зранку, а я ще й останнім їхав.

Щодо погоди, то вона сильно впливає на перебіг змагань. Більшість треків, за винятком Китаю, відкриті. Кожна сніжинка, яка падає, чи вітер, який здуває сніг з борту, гальмуватиме тебе.

Температура льоду змінюється в залежності від температури повітря. Коли він м’якшає, трек стає повільнішим, а отже, змінюються і проходження віражів та налаштування. Для твердого льоду потрібні гостріші ковзани, а в таку погоду, як сьогодні, навпаки, не такі гострі. В екстремально холодну погоду їх полірування впливає на результат трішки менше – там ти можеш заїжджати високо здебільшого через те, що є хорошим пілотом.

Читайте також:

Марія ІВЧУК: Не очікувала, що настільки швидко опинюся на чемпіонаті Європи

– Що з точки зору техніки повинен робити пілот, щоб якомога краще долати тут віражі?
– Наприклад, важливо вміти їхати гарно в позиції. Взагалі, відчуття на цьому треку через його натуральність дуже відрізняються від інших. Тут немає бампінґу. Коли вперше робив спуск у Санкт-Моріці, навіть не зрозумів, що це було. Це як їхати на високій швидкості по не дуже хорошій дорозі, а потім виїхати на трасу. Тож спортсмен має лежати максимально розслаблено, але й бути готовим до того, що трек не пробачить помилок. Навіть найменших.

– Що вам за час, проведений тут, вдалося поліпшити?
– Стартовий розгін, чим я задоволений. Але заїзди не були ідеально чистими, хоча й не сказати, що набагато гіршими, ніж два дні тому. Проте цього забракло, щоб піднятися вище. Не приховуватиму, розраховував на це й був позитивно налаштований, особливо після 7 січня. Розумів, що можу.

– Ось це «Розумів, що можу» впливало сьогодні?
– Коли починаєш показувати такі результати, це трішки допомагає ментально. Усвідомлюєш, що це не захмарні цілі, а те, чого реально досягти. Це додає впевненості, але розслаблятися при цьому не можна. Чудово розумів, що буде складно, що погодні умови кардинально змінилися. Але на Кубку світу не буває легко. Треба ставати стабільнішим, покращувати результати, адже навіть якщо тобі раз допомогла погода чи інші фактори, немає жодної гарантії, що так буде завжди.

– Особливо в Санкт-Моріці, де трек будується щороку й щороку виходиш на нього, ніби вперше? У таких випадках якусь особливу роль відіграє, мабуть, кількість проведених тут тренувань?
– Минулого сезону у нас якраз було багато тренувань тут: щонайменше шість заїздів перед Кубком світу і потім ще й короткий тренувальний збір. Цього було достатньо для того, щоб до юніорського чемпіонату світу поліпшити результати. Зрештою, я обігнав хлопців, які перед цим були вище на Кубку світу.

Цьогоріч часу було обмаль. Через скасування Кубка світу у Вінтерберґу й перенесення його в Санкт-Моріц, було лише п’ять офіційних заїздів, що навіть менше, ніж зазвичай. Мені важко давався перший віраж і тільки в останньому заїзді вдалося пройти його більше-менш нормально.

– Трек дійсно змінюється аж настільки?
– Так, після кожного будівництва змінюються входи й виходи, кути нахилу. Цього року дуже змінився один з ключових віражів – Horse-Shoe.

– Це той, про який говорять, що його треба вчитися проходити й з першого разу майже нікому не вдається?
– Саме він. Він завжди важкий, а цьогоріч взагалі кардинально змінився. На першому тренуванні всі виконували ту ж роботу, що й торік, але, за винятком одного швейцарця, який добре знає цей трек, всі повдарялися й у всіх були сині руки. А ці удари тягнуть за собою ще й втрату часу.

Згодом всі зрозуміли, як його проходити, але навіть у Мартінса Дукурса запитували, чи був цей віраж настільки складним на його пам’яті, й він пригадав 2004 рік. Тоді теж зробили інший вихід і всі літали, вдаряли дах. Складно було пройти. До цього віражу потрібно ставитися серйозно й з усією повагою. Важливо все: як ти заходиш і виходиш з нього, під яким кутом, як набираєш висоту.

– Ставитися серйозно до віражу… А яким взагалі має бути скелетоніст: божевільним чи стриманим?
– Для більшості людей ми хоч частково, але божевільні, адже літаємо на швидкості 130 км/год на тих своїх санчатах, ще й вниз головою. Навіть взяти останнє питання: щоб дізнатися, що віраж зроблений інакше, потрібно спочатку з’їхати, зробити помилку, вдаритися так, щоб уся рука боліла. Іншого варіанту у нас немає.

Але все має бути в балансі, адже коли їдеш настільки божевільно, що взагалі не думаєш ні про що, коли емоції беруть гору, це теж не приносить позитивного результату. Потрібно їхати стримано, підходити до всього з холодною головою, розуміти, що можна боляче впасти, але все ж прагнути проїхати швидше, у парі сантиметрів від даху й стіни.

– Скелетон часто порівнюють з Формулою-1, а етап у Санкт-Моріці – з Монако. У Формулі намагаються робити багато для безпеки пілотів, а як з цим у вашій міжнародній федерації?
– Якщо говорити про Формулу-1, то порівняти можна хіба з кваліфікацією, коли всі їдуть по одному. Тому я краще провів би паралелі з ралі, де важливий показаний в гонці час.

Щодо безпеки, наша міжнародна федерація турбується про неї, постійно оновлюються правила. З багатьма ми погоджуємося, але є і ті, з якими погоджуєшся відносно, як ось з потенційними обмеженнями на використання шоломів певних марок. Я його не до кінця розумію, проте перед Олімпійськими іграми його поставили на паузу. Подивимося, що вирішать потім.

Але так, наш найнебезпечніший спорт завжди намагаються зробити якомога безпечнішим. І це важливо. Але водночас варто розуміти й те, що ми не випадково обрали саме скелетон. Ми хочемо їхати швидко й робимо це свідомо.

– Ви не так довго у скелетоні, але вже претендуєте на участь у Олімпійських іграх. Могли таке уявити ще чотири роки тому?
– Якраз чотири роки тому дивився виступи Владислава Гераскевича в Пекіні. Я лише починав займатися скелетоном і розумів, як мені ще далеко до такого рівня. Але пройшли лише ці чотири роки й зараз уже стоїть питання, чи кваліфікуюся я на Олімпійські ігри.

Але це все й сумно. Бо ніби і є олімпійська близькість, але вона далеко. Після попереднього етапу я зробив крок у напрямку кваліфікації, але сьогодні виступив гірше, в той час як мій основний суперник Даніель Берфут виступатиме на домашній трасі в рамках Кубка Північної Америки. Він вже двічі там перемагав і, мабуть, зробить це втретє й заробить високі бали.

Але хоч через ці змагання з північноамериканцями й важко конкурувати, старатимуся до останнього. Попереду є ще етап в Альтенберґу. І як би все не завершилося, я потім маю і сам розуміти, що виклався на повну й боровся до кінця.

View this post on Instagram

A post shared by YAROSLAV LAVRENIUK | SKELETON 🥽🇺🇦 (@lavreniuk.yaroslav)

– Були готові до того, що олімпійський сезон відрізнятиметься?
– Владислав Гераскевич попереджав мене про те, що він буде непростим , зокрема ментально. Суперники будуть швидкими, результати щільними, що ми й бачимо. Але 7 січня також показало, що я теж міг і можу їхати на деяких етапах краще і посідати високі позиції.

– Про олімпійську трасу говорили багато, а особливо про те, що вона не була завершена до запланованих строків. Ви теж стикнулися з незручностями через це?
– На тренувальному зборі там було дійсно важко ментально. Ми мали дуже багато заїздів і проводили на треку більше часу, ніж багато людей на роботі. До цього додавалося постійне будівництво, шум, який весь час лунав у голові. Також були інциденти, коли робили зварку прямо в треку й мені іскра прилетіла у візер на шоломі.

– Уже готовий трек вам сподобався? Що найцікавішого відзначили б на ньому?
– З плюсів була якість льоду. Вже на третій день вона стала такою, як потім на Кубку світу. Олімпійська траса цікава. На ній дуже важка верхня частина і саме її потрібно вміти їхати гарно, там можна все залишити. У цього треку є і щось спільне з іншими, й щось геть відмінне. Я б відзначив другий віраж – він складний і чимось схожий на той, який на треку в Кореї. Припустившись там помилки, що трапилося зі мною, там можна багато втратити. Дуже важкий також четвертий віраж – як його розуміння, так і проходження. І, певно, ще б додав сюди шикану внизу. Трек плавний і настільки незвичайний, що на Олімпійських іграх може бути все. Й навіть беззаперечний лідер, припустившись помилки, може не потрапити навіть на подіум. Тому буде цікаво подивитися, але ще цікавіше – взяти участь.

Ольга НІКОЛАЄНКО із Санкт-Моріца