Ніколи знову, або Як Карпати примудрилися наступити на ті ж граблі

В таких випадках прийнято казати, що «їм пороблено». Львівські «Карпати» насилу, ціною загибелі невинної жінки під колесами позашляховика і власної клінічної смерті пережили епоху Димінського і всіх пов’язаних з нею лисих і волохатих самодурів. Здавалося, гірше бути вже не може і вороття назад немає. Всі, хто перетинався у футбольних і нефутбольних справах із власником відроджених «Карпат» Володимиром Матківським, називають його порядним чоловіком. Додаючи, що хоч у футболі він не надто розбирається, але віддає належне авторитетові легендарного кубконосного колективу, який 18 січня відсвяткує 63-річчя з часу заснування.

Та в тому й річ, що ледь львів’яни розпрямили спину, вийшовши з небуття і повернулися під керівництвом Мирона Маркевича у Прем’єр-лігу, як навколо клубу з’явилося безліч штатних і позаштатних радників, котрі вміють красиво розповідати про «білдап» і підсилювати свої слова картинками на планшеті, як досвідченого наставника, котрий очолив команду вп’яте, знову посунули.

Треба сказати, що львівське футбольне середовище – доволі специфічне. То відзначали ще представники команди, яка в 1969-му здобула єдиний у клубній історії справжній трофей – Кубок СССР. Щойно комусь із тренерів чи керівників починає щось вдаватися, як навколо команди з’являється купа доброзичливців, які один поперед одного поспішають розповісти, що в команді не так, хто не такий і як її можна вдосконалити.

І що найцікавіше, що всі ці нашіптування мали однаково сильний ефект як на компартійних керівників у 70-ті роки минулого сторіччя, так мають і зараз, в епоху вільного доступу до будь-якої інформації. «Гранітом» на цьому тлі був хіба що пан Димінський. Але в тому й річ, що Петро Петрович віри у власну велич під сумнів не ставив ніколи. Виставляв «Карпати» через свою впертість у всієї країни на посміховисько, але залишався непохитним. Аферисти ж з різним рівнем волосистості могли танцювати лише в межах встановлених керівником рамок. І сподіватися, що пан Димінсьий не кваліфікує їх витівки визначенням «афера». Інакше, як говорив Віктор Федорович, «я вам нє завідую».

Вада Володимира Матківського, як кажуть наближені до нього люди, в тому, що він надмірно гнучкий. Не в бізнесі, а саме у футбольних питаннях, де він є людиною новою. То начебто й мало бути позитивом, що нинішній власник «Карпат» не цурається прислухатися до порад як людей зі світу футболу, від колишніх гравців до власника «Руха» Григорія Козловського, топ-менеджменту УАФ і ультрас команди. Він слухає різні думки, а на їх основі приймає рішення. Які, на жаль, з огляду на невеликий досвід у цій сфері, не завжди виявляються вдалими з огляду на дальньотермінову перспективу.

Специфіка львівського футбольного істеблішменту полягає в тому, що місцевих тут прийнято цькувати втричі дошкульніше за заїжджих гастролерів. Свої, як правило, простаки, не дуже нахабні ґречні греко-католики. Пригадайте, як не пробачили крилатого «позакривали писки і забули дорогу на стадіон» від його дружини Іри Ігореві Худоб’якові, котрий провів за команду понад 300 матчів, а нині є на стадіоні «Україна» фактично персоною нон-ґрата. Чи скільки разів витирали ноги в Мирона Маркевича, котрий став ідолом у Харкові та Дніпрі, але зазнавав і зазнає принижень у рідному Львові. Бо, бачте, бронзу вигравав і виходив у фінал національного Кубка, тісно працюючи з суддями і домовляючись з суперниками, а повернувшись у команду після відродження, мав чи не найліпший у першій лізі склад, але не демонстрував з командою тієї гри, якої очікують естети з вулиць, що пахнуть шоколадом.

Чи варто дивуватися, що лише за часів 16-річного правління «Карпатами» Димінського в команді змінилося 25 тренерів, окремі з яких (Маркевич, Дячук-Ставицький, Ходукін) йшли і поверталися по кілька разів, а Олег Лужний, вже будучи призначеним на посаду, не провів на чолі львів’ян жодного офіційного матчу. Та й загалом протягом всієї 63-річної історії три сезони поспіль на чолі «Карпат» пощастило попрацювати лише фундаторові кубкового успіху-1969 Ернестові Юсту, Маркевичу, володареві Copa del Sol Алєґу Кононову і Юрієві Дячуку-Ставицькому. Все.

Як незбагненною для загалу влітку 2024-го була відставка Маркевича, так само за межею здорового ґлузду є нинішнє звільнення пташеняти Pass Владислава Лупашка, якому, мов Христові ще на старті нинішнього чемпіонату співали осанну, відзначаючи вражаючу якість гри, а наприкінці осінньої частини зійшлися в одноголоссі «розпни його». Причому найчастіше по різних полюсах протягом нетривалого часу кидало одних і тих же людей.

Так, за рівнем комплектації «Карпати» Лупашка переважали команду Маркевича суттєво. Очікувалося, що підсилить «зелених левів» так зване злучення двох львівських колективів, однак на ділі вийшло, що більшість колишніх представників «Руха» в «Карпатах» так і не заграли. Підлив масла у вогонь Маркевич, котрий в інтерв’ю Олександрові Гливинському констатував, що Львів після того об’єднання втратив унікальну нагоду створити, мабуть, першу в історії команду, орієнтовану найперше на вихованців місцевого футболу. Це в теорії, а на практиці Лупашко більше довіряв іноземним футболістам, серед яких однозначно виділявся лише Бруніньо. Але при цьому чіткий почерк у команди вимальовувався.

Читайте також:

«Карпати мають бути Карпатами». Легенди клубу – про колаборацію з Рухом

Важко сказати, чого від команди очікували ті, від кого залежало тренерське майбутнє Лупашка. Так само загадка – чи були ініційовані тренером трансфери, яких протягом останніх півтора року було дуже багато. Слова того ж Маркевича красномовні.

«Торік клуб підписав близько десятка гравців з усього світу. Відразу скажу, що 80% з них – гівно, - заявив Мирон Богданович в інтерв’ю Meta.ua. – Цих іноземців намагалися всунути в команди, коли я був головним тренером. Тому я б по-доброму порадив президенту розібратися у всіх цих махінаціях. Це чистий розводняк. Це «сміття», вибачте за вираз, потім хотіли засунути в «Полісся», коли командою керував Імад Ашур. Але добре, що завчасно цим махінаціям завадив президент Геннадій Буткевич. Тому знову повернулися до «Карпат». Замішані в цьому Гліб Корнієнко, Глєб Платов, а ідейним натхненником всіх цих схем був генеральний директор клубу Андрій Русол».

Сам Русол рік тому в інтерв’ю Tribuna.ua говорив, що «завдання «Карпат» – плато, з якого можна постійно атакувати зону єврокубків». Можливо, Андрій Анатолійович розповість, чи досягнуте вже це плато, в широко розанонсованому інтерв’ю клубній прес-службі. У будь-якому разі, зону єврокубків «Карпати» атакуватимуть вже з іспанським тренером Франсіско Фернандесом, який досі працював з низкою команд Сеґунди.

Кажуть, що до тренерського трансфера причетний український іспанець Роман Зозуля. В новітній історії «Карпат» таке теж уже було. Тільки іспанський вектор ще за часів Димінського «Карпатам» задав інший «піренейський» фахівець – віце-президент клубу Олег Смалійчук. Тоді львів’янами в якійсь хворобливій агонії керували Серхіо Наварро і Даріо Друді. Докерувалися до того, що в Кубку України команда програла друголіговому «Прикарпаттю», чим спровокувала лють рідних фанатів, котрі збиралися влаштувати з командою і тренерами розправу безпосередньо на полі івано-франківського стадіону «Рух».

Смалійчук залишився вірним обраному напряму до кінця своєї каденції в «Карпатах», пізніше призначивши на посаду наставника «Карпат» також португальця Жозе Морайша і ще одного іспанця Фабрі. З тим же успіхом. Невдовзі після того «Карпати» щезли з футбольної мапи України, заново відродилися, ніби очистилися від аферистів і ось тепер знову повертаються до іспанського вектору.

Найцікавіше, що в нового наставника буде відразу сім асистентів. Одного він привезе до Львова сам, а шестеро залишилися в спадок від Лупашка. Проковтнувши звільнення колишнього наставника, вони проявили виключну принциповість. Ще роздутішим коло помічників є лише в Арди Турана у «Шахтарі» - загалом вісім асистентів, зокрема два тренери воротарів. Також сім осіб допомагає в «Поліссі» Русланові Ротаню. В Ігоря Костюка у «Динамо» асистентів четверо, у Віталія Пономарьова в ЛНЗ – п’ятеро. Чи не здається вам, пане Матківський, що вас нагрівають на кожній дрібниці?

Читайте також:

Схилимо голови. Фанат Карпат загинув від рук «вагнерівців»