На спомин про Олену Гуц – більш як піввіковий голос Динамо

Від 1960 р. і до кінця 2010-х рр. – чи є у світовій практиці людина з таким стажем роботи диктора, аноунсера на футбольних стадіонах! Знаю про славнозвісного Джорджа Сефтона, якого назвали «голосом «Енфілда», адже він від 14 серпня 1971 р. (то був дебютний матч Кевіна Кігана) й до травня 2025 р. незмінно вів домашні матчі «Ліверпуля», розігріваючи публіку до матчу, оголошуючи склади команд, заміни, авторів голів, не забуваючи й про комерційні пропозиції, а також запускаючи You’ll Never Walk Alone, яку виконував весь стадіон. Кенні Далгліш називав Сефтона «частиною історії і традицій… клубу». Інший приклад – голос «Брентфорда» Пітер Гілхем, який від 1970 р. й до 2020-х провів понад 1500 домашніх ігор «бджіл». Його навіть називали «Містер «Брентфорд»». Не обділений харизмою і диджей на домашніх матчах «Баварії» Штефан Леманн, який працює від 1996 р. Колись він зізнавався, що під час свого першого матчу як аноунсера (в суперниках у баварців був «Бохум») «помер тисячею смертей, адже подвійно й потрійно боявся зробити помилку». Ну, й, безперечно, неаполітанський Даніеле «Децибел» Белліні з його громохким: «Наполі, Наполі, Наполі!». Всі ці не обділені відповідним талантом чоловіки мають досвід, впізнаваність у фанатських колах, акторські здібності (зазвичай, відповідну роботу здійснюють професійні диджеї, театральні актори, співаки-музиканти), однак час їх стадіонної роботи менший за відповідну добу роботи Олени Христофорівни.

Гімнастка Олена Гуц була динамівкою з дитинства, й, коли в 1960 р. випадково стала до мікрофону, замінивши жінку, що занедужала, це в неї вийшло на диво органічно. Хоча вона не була ані акторкою, ані теле- або радіоведучою. Проте залишилася біля мікрофону фактично на все життя!
Звісно, складно зберегти об’єктивність, коли ти оголошуєш склади або авторів голів у матчах своєї улюбленої з дитинства команди, де грають твої добрі друзі. Та, на відміну від багатьох колег, Олена Христофорівна намагалася це робити. Втім, свої авторські доданки вносила в об’яви. Навіть просте оголошення складів команд й урочисте промовляння: «Команда «Динамо» (Київ)». Уже лише це спричиняло овацію та шалене пожвавлення трибун, надто коли склад улюбленої команди оголошувався вже після початку гри. На матчах, які динамівці вигравали з великим рахунком, природньо, настрій диктував й інтонацію. Приміром, на старті пам’ятного для киян єврокубкового сезону-1998/99, коли валлійський «Баррі Таун» був обіграний у Києві з астрономічним рахунком 8:0, пані Олена підкреслювала, що Сергій Ребров, зробивши наприкінці 1-го тайму рахунок 4:0, забив «третій свій гол у ворота команди «Баррі Таун»».

А в сезоні-2002/03, коли кияни посікли на капусту захист «Ворскли», так само відвантаживши суперникам 8 сухих голів, щойно Олена Христофорівна оголосила про гол Діогу Рінкона (4:0 став рахунок), як Флорін Чернат провів 5-й гол «Динамо» в тій грі. Й в оголошенні про це – маленький штрих: «А на 71-й хвилині…». Оце «а» на початку втілило в собі серед іншого й захоплення майстерністю та блискавичністю гравців. І впродовж того матчу змінювалося й звернення пані Олени до глядачів.

Спочатку було «шановні вболівальники…», а надалі, ближче до кінця матчу вже «шановні друзі…». Й ще одна ознака матчу, що складається добре для улюбленої команди, – оголошення й автора гольової передачі на хокейний кшталт. В уже згадуваній грі проти «Ворскли» було зокрема: «З подачі Олександра Мелащенка м’яч забив Максим Шацьких». Так одразу й не пригадаю, чи чув я станом на той час подібне на інших українських стадіонах.
Під час незабутнього погрому в Лізі чемпіонів у сезоні-2008/09 принципового червоно-білого суперника з боліт Олена Христофорівна, оголошуючи авторів динамівських голів, зверталася: «Шановні вболівальники!» (тут – той випадок, коли на перший план виходить саме вболівання). Крім того, підкреслювала місце прописки опонентів киян, чого зазвичай не робила: «Гол у ворота команди «Спартак» (Москва) забив…». В киянки був особливий рахунок до московства, адже, за її словами, в останній момент її виключили з учасниць Олімпіади-1952 в Гельсінкі, замінивши російською гімнасткою. Імовірно, йдеться про уродженку Псковщини, яка репрезентувала на всесоюзних змаганнях ленінградський «Буревісник», Пелагею Данилову, якій на момент Олімпіади було 34 роки. Коли м’яко, не найоптимальніший вік для гімнастки.

На старті сезоні-2009/10 динамівці декласували «Таврію» – 6:0. І 5-й гол у киян у тій грі після сольного проходу Артема Мілевського (обіграв на обмеженому просторі кількох оборонців кримчан і видав пас під гольовий удар Андрію Ярмоленку) став однією з окрас матчу. А по стадіону пролунало оголошення: «Шановні глядачі! На 62-й хвилині з передачі Артема Мілевського м’яч у ворота команди «Таврія» забив Андрій Ярмоленко, номер 70!». Зверну увагу, що саме «глядачі», адже цим підкреслено естетику цього футбольного шедевру у виконанні Артема.

«Шановні друзі! В доданий час ми бачили хет-трик Артема Мілевського», – це вже під час феєрії з «Іллічівцем» у сезоні-2010/11, під завісу 1-го тайму. Наприкінці першої години гри Артем забив ще й 4-й свій гол та одразу був замінений. Олена Христофорівна витримала павзу, даючи змогу глядачам насолодитися мелодією, що розносилася стадіоном (саме після того голу киян залунала «Одна калина за вікном…» Софії Ротару), а надалі з особливою інтонацією підкреслила, що Мілевський уперше забив 4 голи в одному матчі. До речі, помітив, що саме подачі з флангу, які, зрештою, стали асистами, пані Олена зчаста відзначала згадуванням їх авторів. У тому матчі проти «Іллічівця» приклад – асист Андрія Ярмоленка на Данилу да Сілву: «...З передачі Андрія Ярмоленка…».

Того самого сезону під час пізньовечірнього (гра починалася о 22.05 за київським часом) збиткування «Динамо» над «Бешикташем» у Лізі Європи (4:0) Олена Христофорівна з якоюсь особливою урочистістю оголосила: «Шановні друзі! На 74-й хвилині з передачі Романа Єременка м’яч у ворота команди «Бешикташ» забив Андрій… Шевченко». Отже, дикторка й віддала данину автору асисту, й зробила театральну павзу перед оголошенням прізвища бомбардира, ще більше розпалюючи публіку.

«З перемогою вас, дорогі динамівці! Так тримати!» – це фірмовий фінальний акорд пані Олени на багатьох звитяжних для київського клубу матчах.
Її голос знайомий мені з дитинства, з матчів динамівського дублю (яка ж чудова атмосфера була на тих іграх, й Олена Христофорівна була однією з тих, хто її створював!) та ігор основи на стадіоні «Динамо» наприкінці 1970-х, коли тодішній Республіканський готували до Олімпіади-1980. На певний час зачинили на реконструкцію і «Динамо», й команда Валерія Лобановського змушена була грати домашні матчі на 12-тисячному стадіоні СКА на Повітрофлотському або й узагалі поза Києвом. А надалі – знову звична схема: дубль – на «Динамо», основа – на Республіканському.

Й Олена Христофорівна як незмінний супутник матчів на затишній арені в середмісті Золотоверхого. Звертав тоді увагу на те, що оголошення по Республіканському стадіоні було чути поганесенько, зокрема й радіожурнал «Україна спортивна», який пропонували вболівальникам перед домашніми іграми «Динамо». Й, сидячи на трибунах, варто було неабияк напружуватися, щоб розібрати ті чоловічі голоси. А от на «Динамо» все, що казала пані Олена, було чути добре.

Впродовж певного часу в 1960-ті моя батьківська родина жила в одному під’їзді з Оленою Христофорівною та її родиною. Пані Олена була привітною, приємною в спілкуванні, інтелігентною жінкою. Сусідили, віталися, допомагали, коли була відповідна потреба, одне одному. Про це мені розповів батько під час одного з матчів на «Динамо», коли ми слухали її урочисте оголошення, що м’яч у ворота суперників «Динамо» забив хтось із киян. Олена Христофорівна є майже перевесницею динамівського клубу й відійшла в засвіти в 95-річному віці. Якийсь сумний символізм є в тому, що й лідер динамівського фанства 1980-х Віктор «Утюг» Заглада теж пішов із життя майже в один день із Оленою Христофорівною.

Ці дві людини самі не виходили на футбольне поле, але зробили істотний внесок в атмосферність навколо матчів «Динамо». Світла пам'ять голосу динамівського клубного стадіону, людині, яка простими словами, без удаваного патосу й надривних завивань допомагала створити той неповторний затишок на улюбленій спортивній арені киян! Пам’ятатимемо й фанатські перформанси славної футбольної епохи, в яких Віктор Заглада (він народився 13 травня, в день, який згодом стане днем смерті Валерія Лобановського, а пішов із життя 6 січня, в день народження великого тренера) був чи не головною дійовою особою! Спочивайте з миром!

Олексій РИЖКОВ