Збірній України не вистачило нюансів, але саме вони вирішують долю турнірів

Виліт у чвертьфіналі футзального Євро-2026 – не провал, хоча ми чекали від підопічних Олександра Косенка більшого.

Після бронзи на останньому чемпіонаті світу від українських футзалістів вимагали мінімум півфіналу на європейській першості, а максимум – перемоги. Звинувачувати їх у поразці від французів – повна маячня. Грали з абсолютно рівним суперником, четвертою командою світу, де шальки терезів могли хитнутися в будь-який бік. Та й не варто забувати, що це досі найкраща збірна країни в командних видах спорту, напевно, єдина, у виході до плей-оф якої ніхто не сумнівався. Не було сумнівів, що підопічні Косенка вийдуть на Євро, чого не можна сказати про футболістів, де кожен відбір – це декілька інфарктів, потуги та лише іноді покращення в окремо взятих матчах. Крім того, футзальна збірна наполовину складається з представників української першості.

Чого ж тоді не вистачило, чому команда зупинилась на стадії чвертьфіналу? Банально, але дійсно багато нюансів, які зібралися докупи.

Перший з них, звичайно, – зустріч з вірменами. Не можна сказати, що «жовто-сині» недооцінили суперника. Скоріше за все, – це той випадок, коли впевненість у власних силах переросла в зайву самопевність. Здалось, що десь можна не додавати зайвої спортивної агресії, що можна нікуди не поспішати, що все одно заб’ємо, дотиснемо та виграємо. Тим паче відкрили рахунок та отримали психологічну перевагу. Проте її не втримали, допустили прикрі помилки, не реалізували свої нечисленні моменти та поплатилися. Не вистачило Сухова. Ні, Юрій Савенко – блискучий голкіпер, однак він дійсно воротар, на відміну від Олександра, який є голкіпером-плеймейкером. Іноді в грі Сухова кожен бачить того самого воротаря-гонялу (або воротаря-моталу) з поля у сусідньому дворі. Десь саме цього креативу та нестандартних дій від Сухова бракувало в зустрічі з вірменами.

Бракувало й голеадорського хисту Данила Абакшина. Другий бомбардир останнього ЧС набирав форму впродовж турніру і до стартового поєдинку Євро підійшов не в оптимальних кондиціях. Ці нюанси призвели до поразки в першому, та, як виявилось, головному матчі на груповій стадії, що звело у плей-оф з французами.

А там, у чвертьфіналі, знову все вирішили нюанси. Не дотиснули суперника після червоної, пропустили першими в екстратаймі та мусили розкриватися. Був якісний системний футзал, але замало індивідуальної гри. Ніби десь побоювались брати на себе відповідальність і не були впевнені у власних силах в обіграшах один в один. Креативу одного Сухова виявилось недостатньо. Можливо, якраз нервозність призвела до шести фолів та дабл-пенальті. Все ж таки на Євро команда підходила в статусі одного з фаворитів, і цей тягар міг вплинути на психологію. Ну й французький воротар зловив кураж. А ще на турнір через травму не поїхав найкращий молодий гравець останнього чемпіонату світу – Ростислав Семенченко.

Вся ця купа нюансів призвела до завершення турніру раніше, ніж очікували вболівальники, хоча напередодні Євро, в листопаді, ми ту саму Францію перемагали (3:1).

Хвалити збірну за такий виступ ніхто не буде, однак про ганьбу або провал не може йтися. Футзалісти не видали свій максимум, хоч знову довели, що в цьому виді спорту наша команда – одна з найкращих на континенті. Однак нам цього вже замало. Після бронзи ЧС ми знову будемо вимагати боротися за медалі – які б нюанси та перешкоди не ставали на заваді.

Ігор ЯВКІН