Синдром елітного резервіста. Що відбувається з Андрієм Луніним

Давайте обмовимося одразу: цей текст спеціально виходить вже після заключних матчів національної збірної України в рамках групової стадії кваліфікаційного турніру на ЧС-2026, хоча й пов'язаний безпосередньо із кадровою ситуацією у лавах «синьо-жовтих». Чому так? Та щоб ні в кого у голові навіть не виникало думок чи претензій, що журналісти своїми матеріалами нібито розхитують ситуацію у збірній чи таке інше. Взагалі, самі по собі такі претензії, м'яко кажучи, неправильні, адже журналісти просто роблять свою роботу і не повинні озиратися на футболістів, котрі, у свою чергу, також повинні просто робити свою роботу – на полі. Але краще вже перестрахуємося…

Що ж, після тривалого вступу, перейдемо безпосередньо до головного – на листопадові матчі тренерський штаб збірної України знову не викликав 26-річного голкіпера «Реалу» Андрія Луніна. При цьому, про будь-які проблеми зі здоров'ям у воротаря не повідомляв ані мадридський клуб, ані офіційні джерела Української асоціації футболу, а тому рішення Реброва було підкріплене якоюсь абсолютно іншою логікою, а не ймовірними пошкодженнями Луніна.

Не дивно, що у пресі майже одразу ж з'явилася інформація про те, чому Лунін відсутній у збірній. За версією колеги Тищенка, невиклик голкіпера «Реалу» до національної команди на матчі проти Франції та Ісландії пов'язаний із тим, що Лунін просто не хоче приїжджати до лав «синьо-жовтих» без гарантій отримання місця у стартовому складі. А оскільки основним воротарем збірної України наразі безапеляційно є страж воріт «Бенфіки» Анатолій Трубін, то вести мову про якісь реальні перспективи Луніна отримати заповітну ігрову практику хоча б у збірній навряд чи варто. От і не приїхав він, тому що не хоче мандрувати Європою марно, витрачаючи сили і нерви – так виходить…

Свій останній станом на поточний момент матч за збірну України Андрій Лунін провів ще 10 червня цього року на товариському турнірі у Канаді проти збірної Нової Зеландії (2:1). Після того голкіпер «Реалу» пропустив абсолютно увесь відбір на ЧС-2026, будучи відсутнім у заявці збірної як у вересні, так і у жовтні, й листопаді.

Цікаво, що у вересні Луніна спершу викликали, але потім оперативно повідомили, що у голкіпера якесь пошкодження, характер та ступінь серйозності якого так і не став відомим широкому загалу, через що до лав національної команди оперативно був довикликаний Георгій Бущан, тоді ще як представник саудівського «Аль-Шабаба». У підсумку 5 вересня Україна зіграла проти Франції (0:2), а 9 вересня провела поєдинок проти Азербайджану (1:1) без Луніна у заявці, проте вже 13 вересня нібито травмований раніше Андрій наче нічого такого й не сталося був присутнім на лаві запасних «Реалу» в календарному поєдинку іспанської Ла Ліги проти «Реал Сосьєдаду» (2:1).

Вже у жовтні прізвища Луніна із самого початку не було в списку викликаних Сергієм Ребровим у національну команду. І тоді ж вітчизняні блогери Ігор Циганик та Ігор Бурбас поінформували про проблеми між тренерським штабом та воротарем «Реалу» – мовляв, другий не хоче бути присутнім у збірній просто заради того, аби бути на лаві запасних, а Ребров втомився від постійних пошуків причин Луніна поїхати достроково.

Власне, зараз, у листопаді, ця ситуація лишень повторилася. Єдине, що вона дала зрозуміти нам нового – це те, що жодної випадковості у жовтні не було, та й у вересні, зважаючи на все, сторони хотіли просто мирно «замістити сліди», сподіваючись, що в майбутньому все якось само собою розсмокчеться та повернеться до колишнього, адекватного, стану справ. Не повернулося…

То що ж відбувається із Андрієм Луніним, котрий встиг зіграти 16 матчів за національну збірну України, але тепер, зважаючи на усе, раптом запросив ледве не особливе до себе ставлення, інакше позначив повну втрату мотивації бути присутнім у головній команді країни?

Відповідь на це питання досить проста – це банальний синдром резервіста. Та не простого резервіста, а резервіста елітного, який представляє справжнісінький топ-клуб, вочевидь, найуспішніший в історії світового футболу. У мадридському «Реалі», на контракті в якому Лунін перебуває із 2018 року, українець за сім з лишком років провів тільки 62 матчі. Причому, давайте будемо чесними: грав Андрій переважно лишень тоді, коли були проблеми зі здоров'ям у безумовного № 1 «бланкос» останніх семи з невеличким років Тібо Куртуа. Як тільки бельгієць демонстрував готовність та потрібні кондиції, щоб зіграти, тренери «Реалу» моментально повертали його в основу, відмінною ілюстрацією чого є фінал Ліги чемпіонів-2023/24, яку Куртуа пропустив повністю, побувавши на лаві запасних тільки на півфінальній стадії, але на вирішальний матч опинився у рамці, тоді як Лунін – на «банці».

У поточному сезоні Лунін не провів за «Реал» жодного офіційного матчу, хоча на календарі вже майже грудень! Зараз не поспішайте читати далі, а просто декілька секунд вдумайтеся у цей факт: за три місяці в клубі рівня «Реалу», де кількість поєдинків зазвичай просто зашкалює, Андрія так жодного разу на поле і не випустили… Показово з точки зору довіри від Хабі Алонсо? Більш ніж. Прикро? Мабуть…

Недивно, що загалом Лунін наразі перебуває у не найкращому настрої. Однак робити якісь кроки проти Хабі Алонсо або «Реалу» воротар навряд чи здатний, будучи пов'язаним по руках і ногах контрактом із «бланкос» – клубом, який має абсолютно усі юридичні можливості, щоб при найменшому порушенні трудової угоди «скрутити в баранячий ріг» будь-якого зі своїх футболістів-порушників. Тому там, у Мадриді, в Луніна тільки й залишається, що виявляти своє невдоволення непублічно – через колонки новин у тамтешній жовтій пресі.

Інша річ – збірна України. Тут у футболістів немає жодних контрактів та зобов'язань приїжджати за факсом з УАФ. Якщо не дуже то й хочеться, завжди можна чи то вигадати, чи то домалювати якусь обставину, яка заважає приїзду у національну команду.

Очевидно, що в якийсь момент для Луніна збірна України видалася ідеальним місцем та майданчиком, де він міг би довести неправоту Хабі Алонсо та продемонструвати свої якості на полі. Однак дуже швидко виявилося, що подібний хід думок був лишень «рожевими мріями» голкіпера «Реалу». Коуч «синьо-жовтих» Сергій Ребров не бачив жодних підстав саджати на лавку Анатолія Трубіна, котрий має регулярну практику у складі «Бенфіки», в тому числі і в Лізі чемпіонів, щоб поставити в основу резервіста, нехай і елітного, із топ-клубу, який свій останній офіційний матч на клубному рівні проводив аж 24 травня, та й то вже в рамках фактичного догравання «Реалом» сезону в іспанській Ла Лізі.

Логіка Луніна банально не зійшлася із логікою Реброва та здоровим глуздом. Воротар вважав, що збірна незмінно має стати для нього місцем отримання ігрової практики, якої він геть-чисто позбавлений у своєму клубі. Однак таке не працює на більш менш високому рівні. Це в якійсь умовній збірній з Ліги D Ліги націй запасний воротар «Реалу» може претендувати на місце в основі національної команди тільки тому, що він представляє такий клуб як «бланкос». В Україні, на щастя, є голкіпери топ-рівня і без Луніна – той самий Трубін, котрий у майстерності точно не поступається представнику «Реалу». Тому банально «качати права» у збірній не вийде. На щастя, для наших ігрових перспектив та можливостей.

Чи можна зрозуміти Луніна? Певною мірою, так. Справді непросто, коли твоя старанна робота не знаходить належного рівня оцінки у безпосереднього керівництва. Лунін вже багато років намагається вибитися з-за спини Куртуа, але це у нього ніяк не виходить і на цьому фоні воротар цілком може почати видавати якісь нелогічні, на перший погляд, рішення на кшталт небажання їхати до збірної України без гарантій ігрової практики.

З іншого боку, яка однозначно переважує усю попередню аргументацію на захист Луніна, ми ведемо мову про професійний футбол. Тут за все платяться гроші, а тому свою роботу Андрій у «Реалі» точно виконує не просто так, не за миску супу або пару ложок вареників зі сметаною. І світовий футбол знає масу воротарів-резервістів, котрі провели всю кар'єру за спиною колег, яким поталанило стати зірками першої величини, як от Тібо Куртуа. У той же час світовий футбол знає чимало випадків, коли амбітні воротарі йшли зі своїх клубів, коли розуміли, що сидітимуть там довгі роки за спиною у беззаперечних № 1. І Лунін мав таку можливість, але обрав інший шлях, продовжуючи контракт із «Реалом»…

І це ми ще не торкаємося морального і патріотичного факторів, про які в умовах війни також не можна не говорити. Яким чином, постійно живучи в Іспанії, можна відмовлятись їхати до табору збірної України, куди тебе запрошують, керуючись лишень власними «шкурними» інтересами? Як можна ставити умови де-факто своїй же країні, не маючи сили волі та шансів робити таке саме у своєму клубі? Як можна відмовлятися представляти свою країну на футбольному полі під час війни, коли інші твої співвітчизники в цей час воюють за існування цієї країни з російськими загарбниками?

Подібних питань тут можна поставити дуже багато, але усі вони залишаться без відповіді. Точніше, на совісті самого Андрія Луніна. Рано чи пізно він все одно повернеться чи то до збірної України, чи то просто на територію нашої країни, і там його обов'язково запитають про нинішню ситуацію та причини неприїзду до лав «синьо-жовтих». І в цій ситуації, на відміну від футбольного поля, де можливий будь-який результат, Андрій Лунін, здається, вже програв, ще до того моменту, як навіть (якщо?) спробував щось пояснити. Просто є ситуації, коли слова не потрібні, ними точно вже нічого не виправиш…