Схилимо голови. Фанат Севастополя, який завжди носив із собою стяг УПА

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує фаната «Севастополя» Олександра Ткаченка, який завжди був на проукраїнських позиціях вдома, не зрадив присязі і покинув півострів після анексії в 2014-му, боронив Донецький аеропорт, взяв участь в обороні Києва, а загинув рівно два роки тому, 9 листопада 2023-го на Сумщині, назавжди залишившись 34-річним.

Життєвий шлях

Олександр Ткаченко народився 5 березня 1989 року в Севастополі, там навчався в загальноосвітній школі-інтернаті №3, після чого здобув фах перукаря. З юних років Сашко мав стійкі проукраїнські погляди.

На фанатський сектор ПФК «Севастополь» Ткаченко вперше потрапив в 2008-му. Олександр часто підтягувався на футбол та довколафутбольні заходи, хоча сама гра на полі його не надто цікавила. Натомість на стадіоні були також деякі його однодумці з проукраїнською позицією, разом з якими вони давали прочухана різним проросійським персонажам в українському Криму.

В цивільному житті Олександр займався боксом, ножовим боєм, був інструктором з піших походів, водив туристів у Кримські гори. Як тренер, Олександр заохочував молоде покоління до спорту, ділився з ними багажем своїх знань та досвіду.

В 2011-му, під час одного з походів, Сашко познайомився з майбутньою дружиною Валентиною. В 2012-му вони одружились. За спогадами дружини, Олександр завжди брав у походи червоно-чорний прапор Української повстанської армії.

Бойовий досвід

В 2013-му Ткаченко вступив до лав морської піхоти, що тоді базувалася в Феодосії. Там він служив до початку окупації півострова, а навесні 2014-го поїхав із побратимами до Миколаєва. Незабаром до нього переїхала і родина.

В 2015-му Олександр вступив до Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Там успішно відівчився два роки, але постійне перебування в зоні бойових дій не дало змогу закінчити навчання.

В перші роки російсько-української війни Ткаченко, який у війську мав позивний Севас брав участь у битві за Маріуполь, а під час відпусток був інструктором в «Азові». Також він брав участь в боях за Донецький аеропорт. Тоді Олександр був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за врятоване життя побратима під час бою.

Після закінчення контракту Севас переїхав до Ірпеня га Київщині, де працював в охороні та виховував із дружиною двох доньок. Згодом отримав відзнаку почесного громадянина міста Ірпінь.

«Він був людиною з великим серцем, всі навколо тягнулись до нього. Обожнював своїх донечок, а вони безмежно любили його. Завжди казав про нас: «Ми з мамою одне ціле», - згадує дружина.

Згодом родина отримала канадський ґрант на створення молочної ферми на Херсонщині. Ткаченки придбали будинок у селі, що за 30 хвилин їзди від Криму, завели корів і розпочали свій бізнес. У вільний час Олександр займався фрідайвінґом та полюванням.

Напередодні повномасштабного вторгнення Олександр з родиною поїхали на Херсонщину в справах. Вже там вони дізналися про наступ та вирушили додому. Початок великої війни зустріли фактично в дорозі, проїжджаючи Умань.

Севас відіграв важливу роль в обороні Київщини. Очоливши штурмовий підрозділ, Олександр координував бойові дії на блокпостах «Жираф» та «Караван Гала». 5 березня, на свій День народження, він потрапив в оточення поблизу Ворзеля, але зумів вибратися.

«Саме під час боїв за Ірпінь навички Олександра дали змогу зберегти життя багатьом побратимам» - згадують учасники подій.

Після звільнення Київщини Олександр вступив до Служби безпеки України, воював на інших ділянках фронту. Разом з тим, прагнення здобути вищу освіту його не полишали, а тому ж 2023-му він вступив до Державного університету «Житомирська політехніка». А влітку 2023-го, коли народилася молодша донька Руслана і Олександр мав право списатися з війська, він продовжив боротьбу. Бо завжди мріяв повернутися до українського Севастополя.

Загибель

Олександр Ткаченко загинув 9 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Життя сміливого та досвідченого воїна обірвав вибух фугасу. За спогадами побратимів, в той день, під час рейду, Севас йшов першим у групі, тож основний удар прийняв на себе.

Похований Олександр Ткаченко навпроти Алеї пам’яті Захисників України на Ірпінському цвинтарі.

Посмертно воїн нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Ще за життя Олександр отримував нагрудні знаки «За військову доблесть» (у 2017-му), «За відвагу» (2022) та Орден Добровольця» (2022).

«Всі помирають, але тільки одиницям доступно вмерти заради цілі. Олександр – Воїн, легендарна людина, завдяки стійкості якого втримали Ірпінь. Командир, який мав потужний авторитет та професійні якості. Справжній. Людина, яка без вагань вийшла із Криму, не зрадивши присязі. Морпіх, який завжди був на самому краю або за краєм. Він приймав рішення, виправляв помилки, радів, сумував, жартував, жив кожен день та обожнював свою сімʼю. Багато великих і маленьких сердечок розбилося в день його загибелі. Його життя було непростим, але воно було наповнене світом та теплом, яке він дарував іншим. Він підтримував та мав потужну підтримку. Кохав та був коханим. Золотими літерами в новітню історію України записано імʼя Севас. Я завжди на твоєму боці, любове моя», - це прощальні слова дружини Валентини.

Читайте також:

Схилимо голови. Фанат Таврії, азовець загинув унаслідок теракту в Оленівці