Від Блохіна до Коноплянки: символічна збірна українців у Суперкубку УЄФА

От і пів століття минуло звідтоді… Пошматований Олегом Блохіним захист мюнхенської «Баварії», бездоганна київська оборона, виняткова взаємопідстраховка у виконанні підопічних Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Була ж доба, коли український клуб був європейським гегемоном!

Та суперкубкові вершини українських футболістів не обмежуються лише досягненнями гравців «Динамо». В цьому престижному змаганні наші хлопці грали (й забивали!) й у футболках інших клубів. Й солідна кількість таких достойників дає змогу сформувати символічну збірну, куди ввійшли представники різних генерацій. Та все ж, природньо, що тон у такій команді задають гравці «Динамо»-75. Водночас зросійщених зрадників принципово не згадуємо, хоча й за рівнем гри їм – не місце в цій команді-мрії.

Воротар: Євген Рудаков (1942–2011)

Два матчі насухо в Суперкубку УЄФА 1975 р., певно, є вершиною ігрової кар’єри Євгена Васильовича. Зайшов мені в пам’ять його мюнхенський сейв (здійснений лівою ногою!) після дальнього удару Франца Рота (років із 15 тому в баварському містечку Бад-Верісхофен, у магазині, що належить цій мюнхенській легенді, ми згадали із зірковим баварцем ті матчі за Суперкубок УЄФА, а найчастіше впродовж нашої розмови Франц згадував прізвище Блохіна). Й в інших випадках Рудаков діяв вправно (коли потрібно, не ризикуючи, відбивав м’яч кулаками), впевнено й за два суперкубкові матчі не давав баварцям шансів відзначитися. Наче й були в гравців «Баварії» удари в площину воріт, однак Рудаков із ними впорався. Ну, й емоційний момент, що набуває особливого значення для нас, нинішніх: синьо-жовта форма Рудакова в суперкубковій кампанії. Далекий від думки, що то було якесь проукраїнське дисидентство уродженця російської столиці, однак таке пофарбування підкреслювало серед іншого й винятковість Євгена Васильовича.

На жаль, Віктору Чанову не судилося здійняти над головою Суперкубок УЄФА, адже тоді, коли він захищав ворота киян у 1987 р., динамівці поступилися бухарестському «Стяуа». Чанов пропустив єдиний гол після стандарту у виконанні Георге Хаджі й після рикошету від стінки. Андрій Пятов у 2009 р. у складі «Шахтаря» в додатковий час пропустив гол від барселонця Педро, який став єдиним у матчі й не дав змоги гірникам завоювати Суперкубок УЄФА. Натомість двічі – в 2022 і 2024 рр. – тішився перемогам «Реала» в цьому почесному змагу Андрій Лунін, однак обидві зустрічі за жаданий трофей він провів на лаві запасних мадридців.

Захисники: Валерій Зуєв (1952–2016), Михайло Фоменко (1948–2024), Стефан Решко (народився в 1947 р.), Володимир Трошкін (1947–2020)

Цей склад захисту впевнено діяв як у Мюнхені, так і в Києві. На виїзді Стефан Решко фактично перетворив на невидимку грізного бомбардира Герда Мюллера. Михайло Фоменко виконав чималий обсяг роботи, зокрема неперевершено зіграв і на 2-му поверсі, й унизу. Крім того, в київському матчі через відсутність Віктора Колотова саме Михайло Іванович був капітаном команди.

Валерій Зуєв, окрім основної оборонної роботи, залюбки підключався до атак. У 2-му таймі мюнхенського двобою в одному з епізодів Валерій Лобановський навіть категорично зажадав від свого підопічного, щоб той мерщій повернувся назад, попри тотальність сповідуваного футболу. Власне, саме Зуєв, попередньо чудово зігравши у відборі, віддав гольовий пас Блохіну в Мюнхені. Хоча дехто каже, що той асист щось на кшталт асиста Ектора Енріке в шаленому голі століття Дієго Марадони на мундіалі-86 англійцям (не той, що Божою рукою, а інший, що яскраво виявив неабиякий талант аргентинця). Менше з тим, до Блохіна слід було ще доставити м’яч, що Зуєв і зробив.

А Володимир Трошкін шулікою кинувся на Карла-Хайнца Румменігге в Мюнхені, коли той уже готувався віддати небезпечну передачу з правого флангу, й врятував потенційно вибухову ситуацію. Та й стрімкі рейди Трошкіна на половину поля суперників неоднораз наводили паніку в обороні баварців. До слова, в мюнхенській грі саме Румменігге, як на мене, був кращим у баварців, а не зірковий Герд Мюллер.

Півзахисники: Євген Коноплянка (народився в 1989 р.), Леонід Буряк (народився в 1953 р.), Олексій Михайличенко (народився в 1963 р.), Анатолій Коньков (1949–2024)

Євген Коноплянка взяв участь у найрезультативнішому одноматчевому протистоянні за Суперкубок УЄФА між «Барселоною» та «Севільєю» в 2015 р. Наш співвітчизник відзначився голом у складі андалусійців (до слова, це був його перший офіційний матч у складі цього клубу), замкнувши лівою ногою простріл Чиро Іммобіле, встановивши рахунок 4:4 і відтак перевівши гру в овертайм. На жаль, в овертаймі звитяжила «Барса». Забив Коноплянка в Суперкубку УЄФА й роком по тому. Того разу чітко реалізував пенальті (правий від кіпера кут воріт), призначений за фол проти Вітоло в матчі з «Реалом», і вивів «Севілью» уперед. Та мадридці врятувалися на 3-й компенсованій у 2-му таймі хвилині стараннями Серхіо Рамоса, а в додатковий час забили вирішальний гол. Відтак Євген знову залишився без почесного трофею, хоча й того разу зіграв добре.

Леонід Буряк мав змогу відзначитися в мюнхенському матчі за Суперкубок-75, і на 21-й хвилині м’яч після його доторку заледве не перетнув лінію воріт. В нашочасся використали б систему автоматичного визначення голів goal-line technology, а тоді такої можливості ще не було. Помітив, що Леонід Йосипович у матчах за Суперкубок стелився в підкатах не згірш за захисників «Динамо», нав’язуючи боротьбу баварцям по всьому полю. Ну, а сам Суперкубок УЄФА в книжці Буряка «Гарячі точки поля» пойменований дуже влучно: «Всім кубкам кубок».

Олексій Михайличенко брав участь у матчі за Суперкубок УЄФА в 1987 р. (на 50-й хвилині замінив Ігоря Бєланова), коли кияни безуспішно протистояли «Стяуа». Другу спробу здійняти над головою почесний трофей Олексій Олександрович зробив в 1990 р. вже в складі «Сампдорії». Опонентами генуезців були «міланісті». Наш співвітчизник відзначився цікавим ударом із льоту вже на початку матчу. Хоча й постріл був невлучним, мені особисто було до вподоби те, як швидко Олексій ухвалив відповідальне рішення на полі. А гол, забитий Михайличенком у тій грі трохи згодом, – вияв вищої спортивної майстерності. Діставши пас від Роберто Манчіні, Олексій прийняв м’яч на груди, пошив у дурні оборонця суперників Андреа Гауденці, надалі обробив м’яча й лівою ногою вразив ворота «Мілана». Франко Барезі щоснаги намагався завадити голу, однак зумів лише доторкнутися до м’яча, але не вибити його. Гол Олексія став у тому матчі єдиним. Однак на виїзді Михайличенко з партнерами не змогли стримати «россо-нері»: Руд Гулліт і Франк Райкард двома влучними ударами принесли жаданий трофей міланцям.

Анатолій Коньков у матчах за Суперкубок-75 не шкодував ані себе, ані суперників. Нескінченні підкати, за один з яких (проти Румменігге), певно, нині було би продемонстровано червону картку. Тоді ж знаний італійський арбітр Серджо Гонелла обмежився жовтою. Ну, й регулярні підключення майбутнього президента Федерації футболу України до атак (зчаста саме Коньков їх розгоняв) несли неабияку небезпеку баварцям, здіймаючи шарварок-метушню в їхніх редутах.

Нападники: Олег Блохін (народився в 1952 р.), Андрій Шевченко (народився в 1976 р.)

Три голи Олега Блохіна у ворота «Баварії» принесли київському «Динамо» почесний трофей. Шалений рейд у Мюнхені сам Олег Володимирович описував так: «Коли я підняв голову та на бігу озирнувся, то виявив… лише п’ятьох німецьких захисників… Бар’єри… зводить на твоєму шляху досвід, який свідчить: ні, в такій ситуації просто неможливо домогтися успіху. Можливо, ще й як можливо!». Над зірковою обороною мюнхенців у тому епізоді київський форвард просто познущався.

В Києві ж Блохін відкрив рахунок перед перервою ударом лівою в швидкому прориві після пасу Володимира Мунтяна, а на початку 2-го тайму несподівано пробив штрафний (знаний майстер стандартів Володимир Мунтян щедротно поділився цією нагодою з Олегом Володимировичем), застукавши зненацька Зеппа Маєра. В 1987 р. Блохін відіграв весь суперкубковий матч проти «Стяуа», однак тоді маститому вже форварду забити не судилося, хоча не самому початку 2-го тайму в нього був реальний шанс, та чи то удару, чи то прострілу володаря Золотого м’яча-1975 не вистачило влучності..

Єдиний гол Андрія Шевченка в матчі за Суперкубок-2003 «Мілан» – «Порту» приніс перемогу червоно-чорним. Після подачі Руя Кошти з правого флангу майбутній президент Федерації футболу України вистрибнув вище всіх у штрафному майданчику й невідпорно пробив головою: Вітор Байя був не в змозі парирувати цей постріл.

***

50 років тому Київ охопила футбольна ейфорія. Відчуття долученості до великої події п’янило й надихало. Законодавці футбольної моди жили тоді на берегах Дніпра! Нині, озираючись назад, розумієш, що звідтоді ми вступили в нову футбольну епоху. Тотальний футбол, що його сповідували Валерій Лобановський та Олег Базилевич, докорінно змінив гру. Функції гравців на полі стали універсальними. «Коли м’яч у нас, то ми всі атакуємо, коли м’яч у супротивника, ми всі захищаємося» – гасло, винесене на тодішній прапор динамівського клубу. Колективний відбір, коли кілька гравців згромаджуються навколо опонента, який володіє м’ячем, – ще одна відмітна риса того футболу. Пресинг? Як на мене, все ж таки «Динамо»-86 більше практикувало пресинг, ніж команда 1975 р., однак у половині 1970-х цей засіб відбору м’яча зчаста достатньо було лиш позначити, й непоказні опоненти ламалися. А проти єврограндів, які ретельно вивчали твою тактику (хоча аж ніяк не виключаю того, що цим аспектом у 1975 р. мюнхенці дещо погордували), можна було використати інші методи боротьби. «Якщо опонент прилаштувався до нашого стилю гри й знайшов контргру, нам потрібно знайти нову стратегію. Це – діалектика гри», – стверджували Лобановський і Базилевич. І від того, що знаний тренерський тандем осягнув цю діалектику, 100-тисячний огром на тодішньому Республіканському діставав справжнє задоволення. Із Золотим піввіковим ювілеєм, динамівці!

Олексій РИЖКОВ