Коуч Оболоні: «Емоції позитивні. Хочу подякувати Бартуловичу»

Головний тренер столичної «Оболоні» Олександр Антоненко поділився емоціями після матчу першого туру УПЛ, де його команда зіграла у «суху» нічию проти київської «Оболоні» (0:0).

– Олександре Сергійовичу, вітаю вас з дебютом на посаді головного тренера в українській Прем’єр-лізі. Які емоції у вас після сьогоднішньої гри?

– Дякую за вітання. Емоції позитивні. Ми здобули результат. Я вважаю, що емоції повинні бути у нас позитивні.

– Сьогодні у Оболоні був серйозний суперник, який добре підсилився влітку. Прийшов новий тренер. І попри це вашій команді вдалося стримати опонента. Не пропустили м’яч – це вже показник хорошої підготовки. Розкажіть, у чому секрет такої підготовки? Про що саме ви говорили зі своїми підопічними?

– Насамперед, хочу подякувати експертам, хочу подякувати Младену. Дуже приємно. Ми готувалися, ми дивилися, переглядали ігри. І практично, як стало відомо після жеребкування, що гратимемо з Металістом 1925, ми цілеспрямовано готувалися саме до цієї гри. Вони підсилилися – це їхня робота. Я вважаю, що ті гравці, які є в нас, виконали те, що ми просили, те, що бачили в іграх Металіста. Ми працювали над цим і, здається, у нас вийшло.

– У стартовому складі Оболоні вийшли троє новачків, ще кілька з’явилися на заміну. Як оціните їхній виступ сьогодні?

– Хочу привітати нашого 17-річного форварда Артема Чорного. Мені здається, це один із наймолодших гравців Прем’єр-Ліги. Він дуже добре проявив себе на зборах. Щодо інших гравців – Чех, Кулаковський, Шевченко, Семенов, який з’явився на заміну, це гравці, які погодились із нами співпрацювати. Дякую їм за дебют. Думаю, що вони теж можуть бути задоволені.

– Перша гра на посаді головного тренера. Які ваші враження? У чому головна різниця між роллю головного та асистента?

– Я працював з тренерами, які були головними тренерами, і дуже багато у них навчився. Ми зараз відпрацьовуємо свою стратегію з тренерським штабом – Денисом Шапочніковим, Олександром Ковпаком, Миколою Михайловим і тренером з фізичної підготовки Максимом Покотилюком. Ми працюємо в унісон, як єдине ціле. Для мене це дуже багато значить – більше навіть як для людини, а не як для тренера.

– Ви родом із Житомирщини, а матч відбувався у Житомирі. Наскільки для вас це була особлива подія?

– Я завжди приїжджав сюди як додому, тому що виріс у Коростені Житомирської області. Дуже багато грав у Житомирі на юнацькому рівні, в ДЮСШ. Мені імпонує, що Житомир розвивається. Це місто не може бути нефутбольним.