Колонізація Прем'єршипу. Чому інвестори зі США скуповують клуби з Шотландії

Шотландський Прем'єршип – це зовсім не той чемпіонат, за перипетіями у якому на регулярній основі спостерігають десятки мільйонів фанатів по всьому світу. Після того, як у 2012 році через фінансові проблеми з елітарного дивізіону був виключений «Рейнджерс», змушений згодом повертатися до найсильнішої національної ліги із самісіньких низів, що зайняло кілька років, справжнім гегемоном Прем'єршипу остаточно став «Селтік». Лише неймовірна самовіддача та старанність дозволили гравцям «Рейнджерс» під керівництвом англійця Стівена Джеррарда в сезоні-2020/21 не допустити того, щоб «кельти» досягли унікального для клубного шотландського футболу досягнення – десяти поспіль перемог у чемпіонаті. Однак після того «Селтік» вже чотири рази поспіль знову вигравав «золото» національної ліги, не зустрічаючи серйозної протидії.

Багато в чому саме через це інтерес до шотландського Прем'єршипу поза межами Шотландії й впав. Однак останнім часом події, що відбуваються довкола клубів тамтешнього елітарного дивізіону, демонструють, що дуже скоро «Селтіку», ймовірно, буде вже не так і легко штампувати чемпіонські титули. Все через прихід до шотландського клубного футболу інвесторів зі США, які наразі буквально вишиковуються у чергу, аби прикупити той чи інший клуб Прем'єршипу.

Наприкінці травня було оголошено, що американський консорціум, очолюваний власниками клубу Національної футбольної ліги (НФЛ) «Сан-Франциско Фортінайнерс» та магнатом у сфері охорони здоров'я Ендрю Кавеною, завершив поглинання футбольного клубу «Рейнджерс». Інвестори зі США придбали контрольний пакет акцій «плюшевих ведмедиків» (51%) й одразу ж оголосили, що інвестують близько 20 мільйонів фунтів у клуб, в якому Кавен отримав посаду голови ради директорів.

Після того, як угоду було завершено, Кавена заявив клубному каналу «плюшевих ведмедиків» наступне: «Нас підкупило багато чого, але, думаю, я увесь час повертаюся до трьох пунктів. Перше – це вболівальники. Широта фан-бази «Рейнджерс» неймовірна. Ми маємо мільйони вболівальників по всьому світу, понад 600 фан-клубів, і за останній рік ми продали понад 400 тисяч комплектів форми. Справа не лише у диханні, а й у глибині пристрасті. Щоразу, коли ви розмовляєте з уболівальником, ви просто відчуваєте приплив сил та його любов до клубу, тому вболівальники – це перше, на що потрібно звернути увагу».

«Друге – це «Айброкс», наша фортеця. Це неймовірно складне місце для гри команді-суперниці, що дає нам перевагу і це чарівне місце для вболівальників».

«Третє, що нас привабило – це турніри. Щороку ми маємо шанс виграти чемпіонат, два кубки та зіграти у Європі. Думаю, більшість клубів були б раді отримати хоча б один із цих шансів, а у «Рейнджерс» ми отримуємо всі три».

І якщо перші два мотиви, які, за визнанням Кавени, спонукали американців стати власниками контрольного пакету акцій легендарного шотландського гранда відверто пахнуть популізмом, то ось третій, вочевидь, скидається на виняткову правду. А якщо так, то зовсім не дивно, що зараз уже 6 із 12 клубів шотландського Прем'єршипу належать інвесторам із США. Це не просто якась данина моді, а справжнісінька революція, а то й тотальна колонізація!

Якщо провести аналіз європейського футбольного ринку, то можна дійти того ж висновку, який, ймовірно, зробили для себе американські інвестори: існує історично престижна ліга, яка наразі опинилася засунутою глибоко на периферію, і в якій є всього два гранди, причому справи одного з них нині складаються не дуже-то й добре.

Більше того, за континентальними мірками «Селтік» та «Рейнджерс», які для Шотландії є беззаперечними топами, виглядають звичайними середняками. За оцінками порталу Transfermarkt, нинішню вартість складу «Селтіка» можна порівняти зі складом, який є у італійського «Дженоа» – команди, що вже давно не хапає зірок із неба в Серії А.

Виходячи з цього, напрошується ключовий висновок, про який, власне, і казав Кавена – ресурси, що потрібні для підтримки необхідного рівня конкурентоспроможності в Прем'єршипі не такі вже й великі, а різниця у привабливості, порівняно із топ-лігами континенту, полягає в тому, що в даному конкретному випадку їх достатньо, аби боротися за національний титул. І, що ще важливіше, щоб кваліфікуватися до Ліги чемпіонів чи Ліги Європи.

Причому подібні аргументи повністю застосовні не тільки до «Рейнджерс», а й до «дрібніших» клубів Прем'єршипу. Нинішній розрив між «Селтіком» та рештою в шотландському елітарному дивізіоні не виглядає чимось абсолютно непереборним, як це можна спостерігати між лідерами та середняками-аутсайдерами англійської Прем'єр-ліги, італійської Ла Ліги чи німецької Бундесліги. Невипадково, окрім зміни власників у «Рейнджерс», цього ж літа також відбулася передача права власності на «Лівінгстон» підприємцю Келвіну Форду – нащадку Генрі Форда, засновника одного із найвідоміших автомобільних брендів у світі. Крім цього, вже кілька років у двох клубах із Данді (в один із них – «Данді Юнайтед» – нещодавно перебрався український голкіпер ЛНЗ Євген Кучеренко, за якого черкаський клуб отримав близько 300 тисяч євро) також діє подвійне американське керівництво. Тим часом Білл Фолі, власник «Борнмута», нещодавно інвестував у «Хіберніан», плюс «Сент-Джонстон» також має можливість розраховувати на американські інвестиції.

Звичайно, американізація футболу у Глазго та його околицях – зовсім не рідкість, і її масштаби можна порівняти з тим, що відбувається у Англії, де тільки у вищому дивізіоні кожен другий клуб переважно американський. Практика поширення таймшерів лише посилила цю тенденцію у футбольному світі. З точки зору інвесторів, шотландський Прем'єршип міг би мати усі задатки свого роду ліги розвитку для англійської Прем'єр-ліги – це саме по собі було б величезним успіхом, враховуючи, що в даний час на нього припадає лишень п'ята частина фінансів Чемпіоншипу і тільки трохи більше, аніж на Лігу 1.

Коротше кажучи, нинішній Прем'єршип – це особливо сприятливе середовище для експериментів, чому також сприяють досить високі результати шотландської національної збірної: тамтешні молоді гравці вимагають простору для розвитку і подальшого масштабування, а нові власники можуть вдихнути нове життя у чемпіонат, який давно заслуговує на другий шанс до переродження, підвищення видовищності та інтриги. Як мінімум в теорії ситуація однозначно виглядає типовим «win-win».