Клуби-учасники КЧС як персонажі 3-го сезону Гри в кальмара

«Гра в кальмара» – більш ніж серіал. Це велика подія. А якщо так – він заслуговує на згадку навіть на спортивному сайті. Та й привід є: клубний ЧС прямо дуже сильно нагадує Гру. Чимала кількість учасників змагається за гроші та… все. Ну серйозно, дуже розважають коментарі футболістів та тренерів, які беруть участь у турнірі. До КЧС усі висловлювалися про змагання як про непотрібне та погане, аж тут – «турнір найкращих команд світу». Серйозно? Ось що з людьми роблять правила гри та бажання заробити. Про це і «Гра в кальмара» – про змагання, яке було створено через все те погане, що є в людях, а саме жадібність, бажання наживи, жорстокість тощо. Створення клубного ЧС продиктовано тією ж причиною – природою людини. Просто хтось хоче більше заробити, і ніщо не зупинить його у досягненні цієї мети.

Якщо проводити паралелі – то до кінця. У цьому тексті знайдемо серед учасників КЧС команди-копії учасників КЧС в останньому сезоні «Гри в кальмара». Авжеж, не обійдеться без спойлерів, тож якщо ще не подивилися, але збираєтеся – додайте цей текст собі у закладки та поверніться пізніше.

Гі Хун (№456) – Реал Мадрид

Головний герой історії. Він перемагає у першому сезоні та планує рушити до дочки, от-от сяде у літак… але в останній момент зупиняється. Бачить вербувальника та вирішує, що повинен покласти кінець Грі. Гі Хун влаштовує полювання на місцевого HR, за підсумками якого добивається свого – знову потрапляє на Гру. Тепер його завдання – не тільки вижити, але й помститися. Він втратив забагато, він бачив смерті – він хоче, щоб організатори за все заплатили. З такою ж злістю та у такому ж статусі приїхав на клубний ЧС «Реал». Він вже перемагав, вже доводив, що є найкращим, тож цього разу на великому турнірі з іншою метою – змусити замовкнути всіх хейтерів. «Реал» на КЧС відповідає на нищівну впродовж сезону критику перемогами. Бо аж настільки злий на всіх навкруги.

Джон Хі (№222) – Челсі

Джон Хі, як і всі інші учасники Гри, змагається заради грошей. З ними вже проблема, але далі – тільки складніше, адже вона вагітна. Причому на пізньому терміні, тож грає не лише за себе – але і за свою дитину. У якийсь момент народжує посеред одного зі змагань, а потім жертвує собою заради благополуччя дитини. Тоді віп-гості та організатор вирішують, що номер дівчини дістанеться «у спадок» немовляті – і те буде грати замість неї. Напрошується паралель із «Челсі», який на турнір також привіз комплект «2 в 1». Одну версію команди ми бачили у поєдинках 3-го туру групового етапу та плей-оф, іншу – у дебютних турах. Одна була лінивою та повільною, інша – куди більш зацікавлена у виживанні на КЧС. Першу, до речі, довелося «принести у жертву» заради другої.

Мьон Гі (№333) – ПСЖ

У кожній грі на виживання потрібен персонаж, який буде водити всіх за ніс професійно. Це про Мьон Гі, який обманув не тільки багатьох учасників Гри, але й навіть глядача. Останній аж 2 сезони вагався: позитивний це персонаж чи ні? Були натяки і на те, і на те. Однак правда спливла на поверхню наприкінці, коли Мьон Гі чітко дав зрозуміти: він збирається пожертвувати немовлям заради перемоги та нагороди. Він погана людина. Але який же універсальний боєць! Вигравав через фізичну силу, кмітливість, хитрість тощо – був успішним у кожному з можливих аспектів. Він ніби вмів усе та був народженим заради участі у грі. Те саме з «ПСЖ», який шалено збалансований та не просідає у жодному з компонентів гри. Крутий і в атаці, і в обороні. Забиває і у позиційних атаках, і після випадів на просторі. (Майже) ідеальна команда.

Йон Сік (№7) – Боруссія

Потрапив на «Гру в кальмара» через свою любов до азартних ігор. Прийшов заради заробітку, але не знав, що тут опиниться і його мама. Поряд із нею одразу зарекомендував себе незрілим та нерішучим. Тому завжди балансує на межі, ледь-ледь виживає, а ще – не може вбити у вирішальний момент, коли це так потрібно. Чим вам не «Боруссія»? Вона також любить «розважатися» на полі та зіграти результативно. Також не була переконлива: у груповому етапі жодного разу не перемогла із різницею у 2+ голи, заслуговувала поступитися «Флуміненсе» (0:0), але дивом вижила. Ну й інстинкту вбивці також не має, бо кожен раз сама була винна у своїх проблемах: то комфортну перевагу у рахунку втратить, то 4+ xG конвертує лише в один забитий м’яч… Відчувається, що команді не місце на турнірі – як і Йон Сіку у Грі.

Гим Чжа (№149) – Інтер

Порівнюю стару жінку та «Інтер» з його старим складом – ви правильно все зрозуміли. Бабуся прийшла на Гру, як і всі, заради заробітку, але швидко усвідомила, що це за змагання. Була б її воля, вона б закінчила все ще під час першого голосування. Але не змогла. Пішла далі. Втратила сина. А тоді зрозуміла, що більше «не вивезе» через поважний вік та втрату усього. «Інтер» також не впорався через вік та втрату нехай і не всього, але найголовнішого – тренера. Команда з короткою лавою запасних вже у квітні-травні виглядала погано, бо одні й ті ж футболісти не могли продовжувати грати якісно цілий рік: багатьом 30+, організм більше не справляється з такими навантаженнями. Ще й втрата Індзагі та заміна його на тренера-ноунейма – удар під дих, після якого піднятися на ноги одразу майже неможливо. «Інтер» і не піднявся.

Хюн Чжу (№120) – Ман Сіті

Персонаж опинився на Грі заради того, щоб заробити на операцію задля зміни статі. І вона щиро вважає, що це їй необхідно, бо без змін – геть ніяк. Під час Гри Хюн Чжу демонструє свої силу та бойові навички, але по-дурному вмирає – відбивши декілька небезпечних атак отримує удар у спину через необережність. Те саме утнув на КЧС «Манчестер Сіті», який приїхав сюди з єдиною метою – підготувати ґрунт для вдалого старту сезону. Він привіз у США своїх новачків, причому не тільки футболістів – але ще й тренерів, помічників Гвардіоли. Команда демонструвала силу в групі та розгромила «Ювентус» (5:2), тож всі повірили, що «містяни» навіть можуть виграти кубок… Але вони «злилися» за підсумками дуелі проти відносно скромного «Аль-Хіляля» (3:4). Просто не реалізували свої шанси. Як і №120.

Те Хо (№388) – Ювентус

У другому сезоні цей герой заявляє, що служив у флоті. Але насправді не служив: просто хотів, щоб його вважали сильним гравцем та взяли до команди. Більшу частину часу всі думають, що Те Хо – хоробрий, та й він сам так починає думати у якийсь момент… Але у вирішальні хвилини про це забуває. Він просто злякався продовжувати, злякався бути сміливим. Результат – покарання у вигляді смерті за відмову від хоробрості. «Ювентус» приїхав на КЧС, по суті, ніким – командою, яка навіть на рівні Серії А вигравати достатньо стабільно не може. Але повірив у себе та забив аж 9 голів за 2 стартових тури – найбільше без урахування «Баварії». Здавалося б, все добре, гра йде, просто треба продовжити – однак італійці чомусь злякалися. Чи то своєї сили, чи то суперників високого рівня. Однак результат – розгром від «Сіті» (2:5) та суха поразка «Реалу» (0:1). І все, виліт. Що це було?

Танос (№230) – Баварія

Пам’ятаєте, розповідав про №333? Той був хитрим та підлаштовувався під ситуацію – а Танос цього не робив жодного разу. Він завжди гнув свою лінію. Якщо №333 хоче аж до фіналу залишатися непомітним та боїться нажити собі ворогів, то Танос про це навіть не думає: він просто відривається. Він грає сміливо та ризиковано, а ще, це видно, отримує задоволення від процесу, кайфує від свого перебування на Грі. Ніби «Баварію» описав, хіба ні? Лінія оборони – ну таке, зате атака… 10:0 проти «Окленда», 4 забитих у ворота міцного «Фламенго». А це «Баварія» навіть не по 90 хвилин у топ-футбол грає, інколи «вимикається», коли відчуває, що її перевага – вже велика. В одному матчі навіть основних футболістів атаки з перших хвилин не випустила – дуже зухвало та самовпевнено. Таке рішення коштує першого місця групи та виходу до важкої половини сітки. Танос також був покараний за свій «стиль» гри.

Джун Хо (полісмен) – Атлетіко

Наскільки він був потрібен у сюжеті серіалу взагалі? Ну добре, у першому сезоні завдяки його пригодам ми побачили «внутрішню кухню» Гри. А після цього? Впродовж другого та третього сезонів Джун Хо… просто існує. Щось там блукає, шукає острів на фоні, наприкінці знаходить – і все одно нічого не робить. Його внесок до сюжету – малий, майже нульовий. Однак актора все одно буде згадано у титрах, ще й персонаж ніби нічим не розчарований. «Атлетіко» також буде згадано колись як учасника першого КЧС. Хоча варто було б згадувати його як туриста, бо команда приїхала – і майже одразу поїхала додому. Могла спокійно доходити до чвертьфіналу. Але ж ні. Щось там пограла 3 матчі – і все, достатньо. Після фінального свистка останнього, після вильоту, Грізманн посміхався. Отже, для нього та команди все пройшло добре. Чудово провели час. Але для сюжету не зробили нічого.

Фронтмен (№1) – Аль-Хіляль

Антагоніст Гі Хуна з першої ж гри хоче переконати головного героя, що людське життя нічого не вартує. Задля цього він влаштовує йому перевірки. Він хоче знати, як далеко зможе зайти Гі Хун, на що він готовий піти заради досягнення мети. Фронтмен заради цього навіть сам бере участь у Грі, але лише на пару раундів. Потім вирішує самоусунутися – і щоб провчити Гі Хуна, і тому що його місія виконана. «Аль-Хіляль» також був на турнірі для цього – щоб перевірити, наскільки у порядку топ-команди. Спочатку робить це з «Реалом» (1:1), потім – з «Манчестер Сіті» (4:3). Не програє у своїх дуелях та вирішує, що свою роль вже зіграв – самоусувається одразу після перемоги над «містянами», поступаючись скромному «Флуміненсе» (1:2). Бо насправді «Аль-Хіляль» був тут не для гри – а щоб донести певну ідею до головних героїв-клубів та глядача. Справу зробив? Зробив. Можна йти у тінь.