Українізація дорого обходиться ЛНЗ, але й ставка на іноземців не спрацювала

Вже два сезони в українській Прем'єр-лізі провів черкаський ЛНЗ – клуб, який має вельми амбітних керівників й гарні, за мірками нинішньої української Прем'єр-ліги, фінансові можливості, але поки що відверто не хапає зірок із небес. Чим запам'яталися «фіолетові» за цей відрізок у еліті вітчизняного футболу? Насамперед, мабуть, своєю ставкою на підписання іноземних ноумеймів, за яких боси клубу погоджувалися платити живі гроші. Саме так у Черкасах з'явилися Мухаррем Яшарі, Молло Бессала, Ейнел Соареш, Арад Бар, Хайдін Саліху та багато інших…

У своєму прем'єрному сезоні в УПЛ ЛНЗ витратив на підписання легіонерів 950 тисяч євро, якщо спиратися на дані, які наводить портал Transfermarkt. Такі гроші пішли на придбання п'ятьох іноземних футболістів. У сезоні-2024/25 «фіолетові» продовжили активно витрачатися на легіонерів, оформивши цього разу чотири підписання на загальну суму 1,18 мільйона євро.

По суті, концепція розвитку та існування ЛНЗ в УПЛ була досить зрозуміла. Запросивши у клуб на відповідальні посади людей, які до цього не мали прямого відношення до футболу, а займалися його аналізом буквально з боку у статусі журналістів, блогерів чи оглядачів, вище керівництво «фіолетових», по суті, вирішило зіграти… Ні, не в рулетку, звичайно, але вже як мінімум у такий собі Football Manager. Завдання, вочевидь, перед колишніми генеральним та спортивним директорами було поставлене наступне – провести масштабний скаутинг за мінімальних капіталовкладень, й знайти відмінних за мірками УПЛ виконавців за, знову ж таки, невеликі гроші.

Ставка на легіонерів, перш за все, була пов'язана із обмеженістю внутрішнього ринку, де по-справжньому хороших футболістів знайти не так вже й просто, а ті, які є і потенційно могли б підсилити ЛНЗ, виявлялися черкаському клубу банально не по кишені. Історія з переходом, який раніше зірвався, непотрібного «Шахтарю» вінгера Івана Петряка до лав «фіолетових» тут більш ніж показова. Футболіст «гірників» банально не побажав йти на пониження зарплати, віддавши перевагу тренуванням із командою U-19 можливості реально повернутися на хороший рівень…

Важливо й те, що у ЛНЗ із самого початку зрозуміли, що загалом хочуть бути самодостатнім клубом, який не залежить від забаганок наших грандів – «Динамо» та «Шахтаря». Саме тому «фіолетові» не почали вдаватися до поширеної серед інших клубів УПЛ практики масових оренд виконавців київської чи донецької команди, яка загалом ще нікого, окрім хіба що «Зорі», не приводила до суттєвих успіхів.

Поява в ЛНЗ іноземних гравців із таких клубів як «Тренчін», «Дріта», «Левадія», «Цюрих» тощо стала наслідком ставки на іноземців у концепції, де головний тренер мав би допомогти легіонерам не лишень швидко адаптуватися до українського футболу та реалій життя в умовах воєнного стану, а й домогтися від іноземців бажано швидкого прогресу, що допомогло б потенційно вигідно перепродати цих гравців, аби заробити гроші, частина із яких була б реінвестована у чергове підсилення складу.

Але загалом, підводячи підсумки минулих двох років, можна констатувати, що ця стратегія не спрацювала. Одна справа досягати успіхів у віртуальній грі, де можна витратити багато годин на докладний аналіз та вивчення цифр, а також особливостей ігрового процесу, аби потім продемонструвати видатний прогрес та привести якийсь скромний клуб до видатних перемог, навіть у Лізі чемпіонів. Зовсім інше – мати справу із реальністю, де головний тренер може чи то не видавати видовищний футбол за непоганого турнірного результату (Олег Дулуб), чи то просто не виправдати виданих авансів й почати всерйоз бентежитися через ситуацію із терористичними атаками росіян (Андреас Карраско)…

Та й легіонери, яких привезли за два роки у ЛНЗ, щиро кажучи, не вразили. Єдиним, хто показав себе у всій красі та навіть добряче здивував став представник Косово Мухаррем Яшарі, причому, що цікаво, він виявився найдешевшим із усіх іноземних гравців, яких за цей період «фіолетові» підписували за реальні гроші.

Придбавши Яшарі за 50 тисяч євро, в певний момент ЛНЗ міг би спокійно продати цього гравця за 1-1,5 мільйони євро, тим самим компенсувавши витрати практично на всіх легіонерів, придбаних за два роки. Але боси «фіолетових» не поспішали розлучатися із Мухарремом, та й виставлений ними цінник налякав більшість зацікавлених клубів, внаслідок чого Яшарі та ЛНЗ дійшли взаємовигідного рішення щодо пролонгації співпраці на строк до кінця 2026 року.

Більшість з решти легіонерів ЛНЗ згодом стали для цього клубу не активом, а баластом. Наразі «фіолетові» вже позбулися Бара, Тілля, Бессала, Саліху, а трохи раніше визнали невдалим досвід співпраці із Халайлою та Італо Магнатою, які також більш ніж безславно покинули Черкаси. Коли ж на посаду головного тренера ЛНЗ було призначено Віталія Пономарьова, й зовсім стало зрозуміло: від колишньої гри у Football Manager із залученням усіх можливих зовнішніх ринків клуб переходить до іншої моделі – максимальної українізації.

Читайте також:

Пономарьов – головний тренер ЛНЗ: нелогічна логіка нового менеджменту

Інше питання, що практично одразу вище керівництво ЛНЗ зіштовхнулося з іншою реальністю: на підписання більш-менш гідних молодих футболістів з українським паспортом потрібно навіть більше грошей, аніж на запрошення іноземців в умовах повномасштабної війни. Говоримо виключно мовою цифр: зараз «фіолетові» за гроші підписали трьох новачків у літнє трансферне вікно, на яких сумарно пішло 1,25 мільйона євро. Очевидно, що подібна українізація складу дуже дорого обходиться ЛНЗ, але піти на неї в клубі зважилися після попереднього невдалого досвіду з іноземцями…

Потрібно розуміти, що ставка на Віталія Пономарьова з боку босів ЛНЗ із самого початку виглядає великою авантюрою. Справа в тому, що цей фахівець раніше чудово виявив себе в УПЛ із «Рухом», але там умови роботи в нього були кардинально іншими. У львівському клубі Пономарьов мав можливість робити основну ставку на молодих українців, які пройшли через академію «Руху», тоді як у ЛНЗ подібні «футбольні ресурси» для Віталія будуть недоступні. Та й результати, які в останніх сезонах демонструвала юнацька команда «фіолетових» у чемпіонаті України U-19, не здатні додавати жодного оптимізму щодо того, що незабаром ЛНЗ може підсилитися кимось зі своїх власних юних талантів.

Виходить, що запрошуючи Пономарьова в ЛНЗ не могли не розуміти, до яких змін все зведеться: що кількість легіонерів буде зменшуватися (очевидно, цей процес цього літа ще точно не завершений, оскільки вкрай сумнівними у Черкасах наразі виглядають перспективи як мінімум Марка Ассінора та Френсіса Момо), а ось на підписанні молодих українців новий коуч наполягатиме, причому достатньо активно. Останнє обов'язково призведе до необхідності інвестувати ще більше, а от чи виявиться подібна стратегія успішнішою, ніж попередня – велике питання, відповідь на яке нам і належить дізнатися у новому сезоні.

Як мінімум поки що все виглядає таким чином, що ЛНЗ, не продавши Яшарі та придбавши низку не таких вже й дешевих, за мірками нинішньої УПЛ, українців серйозно ризикує черговими мільйонами євро... Адже чим завершився період «капіталізації талантів» у «Русі», котрих Григорій Козловський на словах оцінював у 5, 7, а то й у 10 мільйонів євро, ми чудово пам'ятаємо – жодного суттєвого прибутку, окрім схеми з «Карпатами», львівському клубу кадрова «спадщина Пономарьова» не принесла.

З іншого боку, у момент, коли той таки «Кривбас», до прикладу, активно «легіонізується» зворотні процеси в ЛНЗ точно виглядають чимось незвичайним, а від того й цікавим. А в лізі, де найчастіше події на полі не забезпечують більшості вболівальників належного рівня зацікавленості, доводиться знаходити та радіти навіть таким, певною мірою «штучним», інтригам…