Єдина мама, що залишилася в сітці Вімблдону-2025, дала прес-конференцію
Бенчич дала свіжі коментарі про свою форму та нову реальність у турі
Кар'єра швейцарської тенісистки Белінди Бенчич, схоже, виходить на новий рівень у 28 років – уже після того, як вона стала матір’ю.
Перед матчем з «нейтралкою» Міррою Андреєвою Бенчич дала свіжі коментарі про свою форму та нову реальність у турі.
Найкращий результат на Вімблдоні
«Я дуже щаслива. Нарешті вдалося зробити наступний крок і вийти до чвертьфіналу, тож відчуваю й певне полегшення. Думаю, матч вийшов чудовим, хоча при завершенні гри завжди є нерви. Я задоволена тим, як усе склалося. Ми вже зустрічалися з нею на минулому турнірі в Бад-Хомбурзі, але, як мені здається, цього разу я зіграла значно краще. Саме це й стало вирішальним».
Відчуття після перемоги
«У той момент відчуваєш, як зникає весь стрес, тіло реагує на це – ти глибоко видихаєш, знаючи, що більше не потрібно хвилюватися за наступний розіграш. Приблизно так це і відчувається – як виконана робота. Полегшення – це найсильніше емоційне відчуття в такі моменти, але також присутня радість після всієї цієї боротьби. Серце б’ється дуже часто. Це важко описати чи звести до якоїсь однієї емоції – в голові проноситься шалена кількість думок».
Послання для всіх мам
«Давати поради складно, у кожної – своя історія. Але точно можна сказати: потрібно бути готовою, впевненою в тому, що ти збираєшся робити. Немає сенсу змушувати себе просто тому, що потрібно повертатися до роботи – потрібно бути готовою до того, що не все вийде ідеально. Іноді потрібно відпустити деякі речі, коли ти мама. Головне – зберігати відданість справі, але при цьому дозволяти собі щось не встигати. Мені дуже пощастило, що я маю підтримку всієї родини, особливо чоловіка. І я не хотіла б казати, що в такій ситуації справляються тільки мами – тати теж. Це важливо зазначити».
Неочікувані результати
«Чесно кажучи, я здивована, але й дуже рада. Я намагаюся не думати про це надто багато. Я почувалася чудово на кожному тренуванні – саме це і дозволило мені повернутися раніше, ніж очікувалось, навіть раніше, ніж я сама думала. Я здивована, як швидко прийшли результати, але це – результат всієї проробленої роботи. Звідси й мій сьогоднішній настрій. Зараз я викладаюся повністю в кожному матчі, борюся до кінця. У мене досі величезне бажання перемагати. Так, багато що змінилося, але я точно не скаржуся».
Життя в турі як у мами
«Все стало іншим, особливо в підході. Я тренуюсь менше, ніж раніше, але намагаюся робити все можливе на корті в кожному матчі. Мені здається, я стала продуктивнішою – просто тому, що маю менше часу. Життя в турі як у мами – трохи складніше, але ми намагаємося зробити його максимально нормальним. Що стосується самої гри, відчуття ті ж. Коли я виходжу на корт, я та сама тенісистка, що й раніше. У мене досі є емоційна залученість – можливо, не така яскраво виражена, як раніше, але мені все ще дуже важливо виступати. Я хочу показувати максимум – на корті я залишаюсь собою».
Єдина мама в сітці
«Це не те щоб дивно, але мені приємно. Я справді надихалася іншими спортсменками. Я зазвичай не дивлюся на турнірну сітку, навіть не усвідомила, що залишилась єдиною мамою – і що мені ‹потрібно› перемагати – це так не працює. Думаю, у кожної своя історія: хтось повертається після травми, хтось був юною надією, хтось давно в турі. Загалом я рада за всіх, хто добре виступає. Спорт робить усе можливе, щоб рухатись у правильному напрямку – щоб у мам був вибір завести сім’ю й продовжити кар’єру. Думаю, багато чого робиться правильно, і це приклад для інших видів спорту».
Зв’язок із Вімблдоном
«Я не пам’ятаю титул Хінгіс, бо це було 1997-го – в рік мого народження. Але я багато разів переглядала ту перемогу. Здається, перший мій усвідомлений момент, пов’язаний із Вімблдоном, – 2003 рік, коли Роджер Федерер підняв трофей. Мені тоді було шість років. У той момент я сказала: ‹Хочу колись потримати цей кубок›. Саме тоді я зрозуміла, що у жінок – інший трофей. Це перше, що я пам’ятаю. А потім були всі ті роки, коли Роджер перемагав – ми з родиною завжди стежили за ним, зокрема за легендарним фіналом 2008 року проти Надаля. У мене багато спогадів про Вімблдон з дитинства – ще тоді я мріяла тут зіграти».
Адаптація до трави
«Це трапилося природно. Вперше я зіграла на траві на юніорському турнірі в Галле – це було перше знайомство з покриттям, перші удари по м’ячу. Від самого початку мені дуже сподобалось це відчуття – не довелося нічого спеціально змінювати. Особисто мені хотілося б, щоб трав’яний сезон був довший. Було б чудово, якби з’явився турнір WTA 1000 на траві – хоча розумію, що це складно. Якби так було, я б вибрала зіграти всі чотири трав’яних турніри – по одному щотижня. Хоча, звичайно, перед Вімблдоном треба ще й економити сили. Важко пройти цей сезон, майже не граючи. А відчуття таке, що тільки почав – і вже Вімблдон. Дуже шкода, що все пролітає так швидко».
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
ВАС ЗАЦІКАВИТЬ
Підопічні Маскерано з двома асистами Лео обіграли суперників 3:1 у фіналі турніру
Пономаренко задоволений грою в УПЛ
Футбол
