Смеші від Антунеша

Рудий бородань, що народився неподалік Пасуша, є справжнім футбольним пілігримом (дехто його звав навіть капітаном дальнього плавання, хоча капітанську пов’язку він носив лише під самісіньку завісу кар’єри – в «Пасуші»). Італія, Іспанія, Греція, Україна – куди лише не закидала його футбольна доля!

Прикметно, що найбільший безперервний час в одному клубі у Віторину Антунеша припав на заключний етап кар’єри, коли у віці добре за 30 він повернувся на батьківщину догравати за «Пасуш». А от за кордоном найтриваліший час і з найбільшою кількістю виграних титулів (2 чемпіонства, по одному Кубку та Суперкубку України) він провів у київському «Динамо» (пригадую, як ми в журналістському колі охарактеризували португальське придбання киян так: власник океанської зовнішності). Саме на київський етап кар’єри припадає і його найвища оцінкова трансферна вартість – 6 млн євро. Тоді він регулярно залучався і до національної збірної Португалії, в складі якої відзначився, може, дещо курйозним, однак таким, що відповідає його стилю, голом у ворота американців: потужний простріл від флангового гравця, а далі все вийде само собою!

Португальський лівий захисник не надто часто забивав за «Динамо», однак його голи здебільшого виходили справжніми витворами футбольного мистецтва: вишукані удари з дальньої відстані, з якими не могли впоратися воротарі команд-суперниць. Схоже на смеш у тенісі? Може, й так, але, як на мене, більше в цих ударах було від смешу у боксі – такого собі чогось середнього між джебом та аперкотом, А шалена лівонога гармата португальця, розряджена в Лізі Європи у ворота «Евертона», у багатьох симпатиків «Динамо» й дотепер перед очима! Ба більше: коли запитував у динамівського фанства, з чим у них асоціюється Антунеш, практично всі називали саме цей гол у ворота «ірисок».

Мало хто зараз згадає його гол у ворота команди «Гірник-Спорт» у Кубку України, однак він вийшов не гіршим від славнозвісного пострілу Сергія Сидорчука у ворота «Зорі» – з льоту після кутового у виконанні Миколи Шапаренка. Кутовий – і влучний-влучнісінький постріл із льоту лівою. Був ще пам’ятний гол правою після індивідуального проходу в матчі з «Ворсклою» (нетиповий для Віторіну за формою, але типовий за красою!). Цікаву, до речі, особливість відзначали фани: португалець спеціалізувався на 5-х голах «Динамо» в тих чи інших матчах («Іллічівець», «Евертон», той самий «Гірник-Спорт»). Може, його нерезультативність у більшості інших матчів і зумовлена тим, що він не дочекався від партнерів попереднього 4-гольового зухвальства?

Жарти жартами, а голи не були його основною спеціалізацією. Флангові проходи й прицільні подачі, великий обсяг роботи, безстрашність на футбольному полі – ось його чесноти. Не завше чиста гра, й чималецько жовтих карток? Позиційні помилки в обороні, в принципі, не надто характерні для флангових захисників? Не без того. Однак жага боротьби та якась замежна відданість футболу (що й казати, в свій останній сезон у професійному футболі Антунеш щоматчу пересічно проводив на полі 84 хвилини й заробив 9 попереджень, пересічно 0,3 за 90 хвилин!), як на мене, компенсували ті вади. Вважаю, доволі короткий період топовості Антунеш вдало збігся з приходом до «Динамо» Сергія Реброва як головного тренера й привнесення свіжих ідей тоді ще молодим наставником. Це зараз Сергій Станіславович перебуває під дошкульними критичними стрілами як тренер збірної (уболівальницькому люду догодити непросто!), а тоді, будучи тренером клубної команди, засіяв динамівське поле родючими ігровими ідеями, які Антунеш із партнерами по команді втілювали в життя та перетворювали на медальні врожаї. Як результат – титули, виграні португальцем під орудою динамівської легенди. Антунешу часто закидали погану гру на 2-му поверсі й те, що права нога в нього слабша за ліву. По першому пункту можна погодитися, однак для флангового оборонця зростом 176 см гра головою – не пріоритет. Про гол правою «Ворсклі» після індивідуального проходу я вже згадував. Та були ще й факти, що спростовували твердження щодо правоногої невправності Віторину. Згадати бодай його гол за «Малагу» мадридському «Реалу» в сезоні-2012/13: наче фірмовий удар з-за меж штрафної, однак правою та більшою мірою не на силу, а такий собі симбіоз сили й траєкторії. Щось на кшталт славнозвісного голу Андрія Шевченка у ворота Джанлуїджі Буффона. «Який гол!» – не приховував захвату коментатор того матчу.

Ще про одне вміння Антунеша ми незрідка забуваємо, а дехто й не знає зовсім, адже в Україні ту свою зброю він практично не використовував. Річ у тім, що він був вигадливим виконавцем стандартів і багато забив зі штрафних як на зорі кар’єри, так і наприкінці її. Зчаста потерпала «Брага». Скажімо, в сезоні-2021/22 під завісу 1-го тайму виїзного матчу Антунеш кмітливо пробив низом, під стінкою просто в самісінький кут воріт суперників, і м’яч від штанги влетів у ворота.

Пенальті? Ну, у феєричній серії пенальті у фіналі Кубка України-2014/15 Антунеш схибив: пробив несильно, по центру, й кіпер «Шахтаря» Андрій П’ятов відбив м’яч без особливої напруги. Після цього успіх киян у тій серії завис на щонайтоншій волосині (перед Антунешем не впорався з нервами інший динамівський португалець – Мігел Велозу, роль якого в адаптації Віторину в «Динамо» неабияка), однак, зрештою, для команди Сергія Реброва все склалося якнайкраще. Штатним пенальтистом у «Пасуші» Віторину став уже в останні роки ігрової кар’єри. Так, у сезоні-2024/25 абсолютно всі свої голи (таких було 6 у чемпіонаті) він провів із пенальті. Зазвичай, бив верхом лівою надпотужно, й у голкіперів шансів не було.

Чи вийшло в Антунеша повністю реалізувати себе у футболі? Не впевнений. В «Динамо»? Вболівальникам українському клубу хотілося більшого. Це зараз ті часи згадуються з ностальгією: мовляв, які були придбання, які амбіції, які сподівання! Та, погодьтеся, куди світліші спогади про часи, коли на лівому фланзі динамівської оборони царювали Віктор Матвієнко або Анатолій Дем’яненко. Сергій Шматоваленко? Певною мірою, можна провести аналогію між ним і португальцем, але Шматоваленко куди більше часу віддав динамівському колективу, натомість у нього немає такої локально-зіркової вершини в динамівській кар’єрі, яким є в Антунеша матч проти «Евертона».

Йдучи з «Динамо» в «Хетафе» в оренду, Антунеш у короткому та змістовному дописі подякував українському клубу за все. Що ж, і ми дякуємо рудоволосому бороданю, який невтомно сновигав лівим флангом і вряди-годи дарував глядачам справжні гольові шедеври. Щасти тобі, Віторину! Й не забувай про Україну. Може, й прийде коли-небудь час, коли наші клуби знову зможуть собі дозволити купувати гравців збірної Португалії, хай як фантастично це нині виглядає. Та, погодьтеся, в яких-небудь 1990-х це виглядало ще фантастичніше, але ж за якісь півтора десятки років очинва стала реальністю. Хай повертається переможна, мирна й товстосумна реальність!

Олексій РИЖКОВ