Легендарні фіналісти Ролан Гаррос 1999 року зустрілися за столом студії TNT

Переможець 11-ти турнірів серії ATP і фіналіст Відкритого чемпіонату Франції 1999 року український тенісист Андрій Медведєв та восьмиразовий переможець турнірів Великого шолома Андре Агассі знову зустрілися за столом студії TNT через 26 років після їх легендарного фіналу на Ролан Гаррос.

У тому поєдинку Андрій Медведєв виграв два перші сети, але після паузи через дощ не зміг утримати свою перевагу, зазнавши підсумкової поразки в п’яти сетах – 6:1, 6:2, 4:6, 3:6, 4:6, дозволивши тим самим Андре Агассі зібрати кар’єрний Grand Slam (титули на всіх чотирьох мейджорах).

Ведучий: «Сьогодні у нас у гостях двоє людей, які 26 років тому провели, можливо, один із найкращих матчів в історії тенісу. У фіналі 1999 року Андрій Медведєв повів із рахунком 6:1, 6:2. Здавалося, все наближається до швидкої розв'язки. Але після 20-хвилинної паузи через дощ Андре Агассі вийшов на корт іншою людиною і, здобувши перемогу, зібрав свій кар'єрний «Шолом», приєднавшись до таких легенд, як Фред Перрі, Дон Бадж, Род Лейвер і Рой Емерсон. Справжній момент історії».

Ведучий: «Андре, я бачу, як ви з повагою і теплом дивитеся на Андрія. Що він для вас означає?»

Андре Агассі: «Перш за все, я хочу сказати, як сильно мені шкода за те, через що зараз проходить твоя країна. Моя любов, моя повага – з вами. І те, як ти ставишся до цього, твоя самовіддача – твоїй країні потрібні бійці на кшталт тебе, друже».

Андрій Медведєв: «У нас є бійці і кращі за мене. Так, набагато кращі».

Андре Агассі: «Але бути тут, за цим столом, відчувається навіть краще, ніж на корті».

Андрій Медведєв: «Ну, дивлячись де, дивлячись де. Іноді на корті простіше – тому що ти менше нервуєш. А тут ти повинен бути серйозним, повинен пояснювати речі, які, можливо, не всі розуміють. І потрібно пояснювати їх точно. А на корті ти просто граєш. Граєш, робиш свою роботу, отримуєш задоволення, б'єшся. Це набагато простіше, ніж сидіти тут.

Так, звісно, приємно бути тут. Те, що зараз відбувається з Україною – це жахливо. Але вся країна об'єдналася заради перемоги, заради виживання. І я сподіваюся, що цього разу ми не вестимемо два сети і не програватимемо в п'яти. Сподіваюся, нам вдасться врятувати країну. У нас багато сильних бійців, і я впевнений: якщо Захід і далі буде нас підтримувати, наша перемога і наша свобода – вже недалеко».

Ведучий: «Це важка тема, і на корті у вас теж були важкі моменти. Ви грали один проти одного у фіналі. Такий зв'язок залишається назавжди? Коли стикаєшся з кимось у такому матчі, люди на кшталт мене весь час згадують його. Але й ви поділяєте якийсь особливий зв'язок, який важко зрозуміти іншим, чи не так?»

Андре Агассі: «Так... навіть не знаю, як це описати словами. На тенісному корті ти почуваєшся немов на острові, один, але при цьому між вами – неймовірний зв'язок. І ось ти опиняєшся в одному з головних моментів свого життя, у тебе є шанс зробити те, чого ти ніколи не робив... шанс, який висить буквально на волосині. Іноді все вирішує одне очко, один удар. І ти думаєш: це доля? Удача?

Але Андрій – один із тих гравців, проти кого, якщо вже я і програвав, то міг сказати собі: «Чорт забирай, зате він виграв». Зате він виграв цей турнір».

Андрій Медведєв: «Те ж саме і для мене. Думаю, в той момент була якась магія – ми обидва розуміли, що на кону стоїть історія. Якщо виграє Андре, він збирає кар'єрний Grand Slam. Якщо виграю я – це був би той «мейджор», на який, як багато хто вважав, я давно заслуговував. Якщо озирнутися назад, то, напевно, так і було.

І ще – у нас завжди була взаємна повага. Але особливо важливим є те, що сталося буквально за кілька місяців до Ролан Гаррос – у Монте-Карло. Андре буквально врятував мою кар'єру, давши мені кілька порад, якими я скористався під час турніру в Парижі. Можливо, він цього вже не пам'ятає, але...»

Андре Агассі: «Я пам'ятаю, пам'ятаю».

Андрій Медведєв: «Саме поєднання всіх цих факторів зробило той фінал по-справжньому особливим. Якщо взагалі можна сказати, що ти радий програти комусь – то так, я був радий програти Андре. Тому що це людина, яку я поважаю, людина, яка привнесла в теніс стільки фарб, стільки енергії, за що його всі поважали. Бути поруч із ним на одному корті в момент, коли він зібрав кар'єрний Grand Slam, – це була величезна честь.

Звичайно, я був розчарований, що програв. Але, як я вже говорив, якщо вже й програвати в такий історичний момент, то програвати людині на кшталт Андре – це в якомусь сенсі честь. І я радий, що став частиною цієї історії».

Ведучий: «Зараз на корті є дах. А тоді його не було і через це трапилася та знаменита пауза через дощ. Якби дах був уже тоді і не було б цієї зупинки – що б сталося?»

Андрій Медведєв: «У нього був чудовий коучинг. Бред (Гілберт) сказав йому просто тримати м'яч у грі – і він це зробив. Вітер стих. І, чесно кажучи, якби ми зіграли звичайний матч без дощу, без вітру і всього такого, все б звелося до того, хто краще б'є м'яч цього дня. Андре просто не міг знайти ритм у перших двох сетах. Потім почався дощ, вітер трохи вщух, він отримав пораду від Бреда. А я, напевно, трохи забіг уперед у думках, подумав, що все вже близько до завершення. І, звісно, його досвід перемог на «мейджорах» зіграв велику роль, особливо в третьому, четвертому і п'ятому сетах».

Андре Агассі: «За кілька місяців до Ролан Гаррос ми опинилися в Монте-Карло, але з різних причин. Андрій приїхав туди, щоб грати на турнірі, а я – щоб офіційно знятися. Тоді діяло правило ATP: якщо хочеш уникнути штрафу за зняття, зобов'язаний пройти медогляд у турнірного лікаря. Ось я і приїхав просто оформити «виліт». Це був вечір понеділка, наступного дня у мене був рейс, і я вирішив трохи розвіятися і пішов у нічний клуб. І кого я там бачу? Андрія. Я здивований: «Ти ж граєш тут, навіщо тусуєшся?» А він каже: «Ні, я вилетів. Все, закінчую з тенісом».

І тут я йому: «Ти з глузду з'їхав? Зав'язуєш? Ні, ти не можеш просто так здатися. У тобі повно тенісу. Ти можеш щось змінити у своїй кар'єрі, але не кидати. Ти занадто хороший, у тебе є весь арсенал – варіативність, відчуття м'яча, ритм, розуміння корту. Просто потрібно перезібрати гру і знову повірити в себе». Ми довго говорили, я запропонував йому сконцентруватися на сильних сторонах, вибудувати навколо них свою стратегію.

А потім – швидко переміщаємося на півтора місяця вперед, і уявіть: ми по різні боки сітки на Ролан Гаррос. Один день я граю, він тренується. Наступного дня – навпаки. Ми весь час перетинаємося: один розслаблений, інший збирається виходити на корт. Ми бажаємо один одному удачі, сподіваємося, що інший пройде далі. І чим ближче до фіналу, тим усе ставало реальнішим.

Коли дійшли до чвертьфіналу, ми продовжили традицію: обіймалися, говорили пару теплих слів. Але все це відбувалося на тлі того, що ми наближаємося до очної зустрічі. І до півфіналів уже стало трохи ніяково, але...»

Ведучий: «Що ти відчував, програючи 0-2 по сетах. Що думав про ті поради, що дав йому?»

Андре Агассі: «У той момент я грав не тільки проти Андрія, а й проти самого себе – ще одного Андре, який був моїм найлютішим ворогом у голові. І крім цього, я грав проти людини, яку сам якоюсь мірою натренував. Нехай і недовго, але я підказував йому не просто, як обігравати інших, а фактично говорив йому, як можна обіграти мене – так я себе відчував, коли дивився на нього і виходив проти нього на корт.

Він був дуже добре підготовлений з точки зору стратегії, а я – як олень, що потрапив у світло фар. Він одразу захопив ініціативу, потужно почав матч... і я був просто радий, коли все це закінчилося».

Андрій Медведєв: «Це була свого роду доля, тому що зазвичай, коли я граю на турнірі, я ніколи не ходжу по нічних клубах. Але тоді все було інакше. Я вперше в житті всерйоз подумав про завершення кар'єри. Обговорив це з командою. У мене боліло зап'ястя, не було жодної мотивації. І почути такі слова від, вибачте, але від суперзірки тенісу... я не міг повірити, що він це говорить мені. Поради, які тоді дав мені Андре, стосувалися не кількості, а якості тенісу. І це повністю перевернуло моє мислення, мій підхід до підготовки. Я знову відчув себе живим.

Перед Ролан Гаррос я здебільшого займався фізпідготовкою, і тільки за 10 днів до старту турніру почав знову брати ракетку в руки, до цього заважала травма зап'ястя. Я поміняв ракетку, був фізично готовий, і моя мотивація була - просто повернутися в топ-100, адже в мене тоді був 104-й номер у рейтингу. Форма була хороша, сітка вдала: я обіграв Піта Сампраса в другому колі. На ґрунті мені було зручно грати проти нього. Я дійсно відчував, що можу пройти далеко.

І це була якась доля: адже зазвичай ти не бачиш Андре на території клубу. Він завжди приїжджає, виграє і їде. Ні розминки, ні душа, ні розтяжки - просто приходить, робить свою справу і зникає. А тут ми буквально перетиналися після кожного матчу. Хоча у нас навіть не було контактів один одного, ні у тренерів, ні у нас самих – це була чиста доля. Він щоразу говорив мені: «Молодець». Навіть перед чвертьфіналом він дав мені кілька порад щодо гри.»

Ведучий: «Дав кілька порад?»

Андре Агассі: «Під час турніру – так, так. Тому що в той момент були кілька гравців, про яких я переживав навіть більше, ніж через нього (сміється). Але мені потрібно було, щоб він перемагав. Так що... ну, скажімо так, я трохи його підтренував його тут і там».

Ведучий: «Так, вибачте, але ось той момент обіймів після фіналу – ви розділили його, знаючи те, що ніхто більше не знав. Ви домоглися чогось грандіозного, і у своїй книзі ви писали: «Якби я не виграв Ролан Гаррос тоді, можливо, я б ніколи не виграв його взагалі». Наскільки особливою і ціннішою стала ця перемога, адже між вами був цей унікальний, майже містичний зв'язок, який залишався невидимим для всіх інших?»

Андре Агассі: «Ну, послухайте, коли я все-таки виграв цей турнір, я був просто переповнений емоціями, з безлічі причин. Це був останній із чотирьох турнірів Grand Slam, який мені залишалося виграти. Дехто говорив, що я повинен був взяти його ще десять років тому. Я двічі виходив у фінал, де вважався фаворитом: один раз програв ось цьому хлопцеві (вказуючи на Джима Кур'є), інший - Андресу Гомесу. Тому я вже й не думав, що в мене взагалі ще буде такий шанс.

І знаєте, було особливо важко усвідомлювати, що я достатньо дорослий, щоб розуміти: другого такого шансу може вже не бути. Я був неймовірно щасливий, що він узагалі мені випав, у тому віці, у тому моменті кар'єри. Але водночас нерви взяли гору. Я немов закам'янів – два перші сети пролетіли за 47 хвилин, як у тумані.

Я не бачив, що може це зупинити. Але коли я, нарешті, дістався до фінішної межі, це було неймовірне полегшення... І обійняти його після фіналу – це було важливо для мене з багатьох причин. Скажімо так».

Ведучий: «Говорячи про той матч, перші два сети пройшли в один бік, а потім сталася пауза через дощ. Що сказав вам Бред Гілберт у роздягальні? Він накинувся на вас чи це була м'яка розмова?»

Андре Агассі: «Бред узагалі не з тих, хто кричить. У нього завжди був тихий голос, але, чесно кажучи, я ніколи не чув, щоб він кричав так, як тоді. Уявіть: зі 128 гравців у сітці залишилися тільки двоє, і ось ми сидимо в роздягальні під час дощової паузи. Там мертва тиша. І тут він зачиняє дверцята шафки і починає на мене кричати: «Що, чорт візьми, з тобою відбувається?!» А я сиджу і бурмочу: «Він занадто гарний... Він просто занадто хороший». А Бред у відповідь: «Ти взагалі звідки знаєш? Ти навіть не рухаєшся по корту!»

І далі він видає: «У мене є ідея: якщо м'яч летить у той бік, то просто біжи! Почнемо з цього. Біжи до м'яча! І якщо ти не знаєш, куди бити – бий у протилежний бік від того, де він стоїть. Усе просто!»

Він буквально розносив мене. Каже: «Ти вже 20 днів тут, ти віддав усього себе, душу на корті, тож іди й грай на своїх умовах! Досить намагатися бути ідеальним. Усе, що тобі потрібно, – бути трохи кращим, ніж одна людина».

Я вийшов назад на корт і подумав: «Ну, принаймні, якщо програвати, то по-іншому». А потім був той самий момент... один удар, одне очко і матч повернувся. Ти все ще пам'ятаєш, яке це було очко, так?

Я подаю за рахунку 4:4 у третьому сеті, програю по сетах 0:2. Рахунок 15:0 – у мене подвійна помилка. Потім 30:15 і в мене знову подвійна».

Андрій Медведєв: «Так, ще одна подвійна».

Андре Агассі: «Стає 30:30...»

Андрій Медведєв: «Подвійна помилка, а потім ти не влучив першим м'ячем на брейк-пойнті».

Андре Агассі: «Так, рахунок 30:40, я не влучаю першою подачею. Вирішую ризикнути другою – подаю глибоко, м'яч залишається в центрі корту. І тут я раптом вирішую вийти до сітки. Навіть не питай, чому... Зазвичай я виходив до сітки тільки щоб потиснути руку. Але цього разу я пішов уперед. Вирішив направити м'яч під твій бекхенд, очікуючи, що ти підеш перекривати форхенд. Але ти залишився на місці, зробив усе, як потрібно».

Андрій Медведєв: «Я змусив тебе двічі грати з льоту».

Андре Агассі: «Так, перший був буквально з рівня шнурків. Цей м'яч міг полетіти куди завгодно. Але я пробив кросом, точно по лінії. Ти відреагував, але я потім добив м'яч у порожнє місце на корті. У підсумку зберіг гейм. І потім, коли рахунок став 2:1 за сетами, почався зовсім інший матч. Якість гри з обох сторін різко зросла».

Андрій Медведєв: «Так, потрібно сказати, що після рахунку 4:4, звісно, публіка була на твоєму боці – всі хотіли побачити справжню боротьбу. Коли ти взяв свою подачу на 4:4, трибуни просто вибухнули. І тоді я відчув легку невпевненість, далі був перший момент, коли ти взяв мою подачу. Це був поворотний момент у матчі. Я це чудово пам'ятаю. У четвертому сеті я вже розумів, що мої шанси не такі вже й великі. Я, звичайно, все ще намагався зачепитися за сет, але в голові вже починав готуватися до п'ятого».

Андре Агассі: «Хотів би я це знати тоді».

Андрій Медведєв: «Так, я б теж хотів тоді знати трохи більше (сміється). Я прочитав твою книгу – вона була дуже цікавою».

Ведучий: «Що ви взяли для себе з цієї книги?»

Андрій Медведєв: «Так, знаєш, я зрозумів, що коли ти нервуєш, виявляється, можна навіть випити горілки перед матчем».

Андре Агассі (сміючись): «Правда?»

Андрій Медведєв: «Серйозно. Адже я ріс у середовищі, де сигарети, алкоголь, наркотики – це було табу. Навіть просто погана поведінка, на кшталт нічних тусовок, вважалася неприпустимою, якщо ти хочеш бути професіоналом. Звичайно, у мене відкрилися очі, коли я побачив, як живуть французькі та іспанські гравці. Коли я опинився в тому нічному клубі в понеділок, там була половина турнірної сітки. А я туди прийшов, тому що хотів завершувати кар'єру, я був упевнений, що все, досить. А вони? У них ще другий раунд попереду! Курять, розслаблені – що взагалі відбувається?

А потім, наприклад, перед фіналом – я майже не спав, години три, і то вже під ранок. Був у дикому напруженні. Хоча я вірив у свої шанси проти Андре. У півфіналі, коли ти грав проти Домініка (Хрбати), я навіть уболівав за тебе, бо думав, що в нього гра незручна для мене. А проти тебе я відчував, що в мене більше шансів.

Я ще думав: «Коли ще я дійду до фіналу мейджора?» Тож ніч перед матчем була важкою. І, чесно, якби я тоді випив той самий твій напій, може, і спав би краще, і нерви б стримав».

Андре Агассі: «Я так нервував, що не міг навіть поїсти напередодні ввечері. А Бред усе твердив: «Нам потрібно дотримуватися графіка, треба піти поїсти, треба поїсти». Я відкриваю міні-бар у номері, дістаю одну з цих пляшечок горілки, наливаю в склянку і просто залпом випиваю.

Якби ти знав мого тренера Бреда... Не знаю, чи бував ти з ним поруч, але він просто втупився на мого фізіотерапевта, наче привида побачив. Типу: «Він щойно... випив?»

Ведучий: «Прямо перед ним?»

Андре Агассі: «Так! Я просто подумав, що мені потрібно якось розслабитися. Адже я піду на вечерю, а їсти все одно не зможу. А завтра – п'ять сетів. Треба бути готовим.

Але, чесно, Бред подивився на мого тренера так, ніби не повірив своїм очам: «Я справді це зараз побачив?» А Гіл такий: «Не хвилюйся, не хвилюйся. Я пізніше дам йому ще трохи Гіл-вотер». Так що так, я справді випив, але й заснути мені було непросто. Хоча, треба визнати, в перші два сети я поспав чудово (сміється)».

Андрій Медведєв: «Думаю, умови тоді були не на твою користь. Пам'ятаєш, вітер був завівав, було трохи прохолодно, дощ ось-ось мав піти. Ти ніяк не міг намацати ритм для своїх потужних ударів. А я просто повертав м'яч у корт, і тобі було важко щось із цим зробити».

Ведучий: «Ти знав, що він тоді грав у взутті для трав'яних кортів, а не для ґрунту?»

Андрій Медведєв: «Взагалі-то ні, не знав».

Андре Агассі: «Так, саме так. Це був останній раз, коли це було дозволено».

Андрій Медведєв: «Я про це не знав, але жодних слідів на корті не залишалося. Це точно не причина, через яку я програв».

Ведучий: «Кажуть, є моменти, які неможливо забути. Очевидно, ви двоє не забули нічого – чи то та ніч у роздягальні, чи все, що відбувалося на корті. Дякую, що поділилися цим. Дякую, що розповіли про ваші стосунки – це дійсно особливе. Це найважливіша частина історії тенісу.

Андре, Андрію – ви неймовірні. Вау. Я ніби повернувся в 1999-й. Це було по-справжньому круто».