Не дивись футбол у травні: все одно не буде нічого цікавого

Як і у майже усього, у футбольного сезону є свої початок і кінець. Цього року його буде дещо подовжено через новий турнір, клубний ЧС, однак основна програма буде закрита, як і раніше, у травні – вже цього місяця, зовсім незабаром. І якщо це кінець, то марно очікувати від нього чогось цікавого. Як стосунки завершуються розривом, життя – смертю, а фільм – титрами, так і цей сезон завершиться сумно та беззмістовно. Бо така доля геть усього, що закінчується. У такому разі єдиний шанс запобігти розчаруванню чи хоча б зменшити його вплив – кинути дивитись та слідкувати ще до того, як все почне ставати остогидлим. Так би мовити, зіграти на випередження, щоб не дати футбольному сезону застати вас зненацька. Вам пощастило: я зрозумів це достатньо рано, і тепер можу поділитися думками, які вам у цьому допоможуть. У наступних абзацах аргументовано пояснюю, чому не варто дивитись футбол у травні-місяці.

Чергове нудне Ель-Класіко

Ми вже бачили аж 3 цього сезону. Це втомлює. Очевидно, що будь-яким командам не варто грати одна з одною більше 2-х разів на рік. А краще взагалі обмежуватися однією зустріччю, бо все одно склади одні й ті ж самі – ми все це вже бачили, а місце проведення гри ні на що суттєво не впливає. Тим паче не варто було грати більше одного разу між собою «Реалу» та «Барселоні», бо взимку їхні склади не оновилися – кожен раз одне й те саме. Що за задоволення спостерігати, як кожного разу забивають Мбаппе чи Рафінья? Якщо дуже захочеться, можна передивитися попередні поєдинки на повторі. Тим паче, вони й не були аж надто цікавими. Так, було зафіксовано 16 забитих голів за 3 матчі, але це не так вже й багато. Ось, наприклад, «Штутгарт» декілька тижнів тому пішов на перерву за рахунку 4:4 – але ніхто не просить його грати проти «Уніона» 4 рази на рік. Сядете ви дивитись і побачите умовні 3:3 з купою моментів та черговими топ-перформансами Рафіньї, Мбаппе та Ямаля: хіба ваше життя від цього стане кращим?

Майже все вирішено

Чому ми дивимося футбол? Бо інтрига. І головна інтрига – щодо позицій команд на фініші сезону. Але такої більше майже нема. Наприклад, «Ліверпуль» – вже чемпіон. І «Баварія». І «ПСЖ». «Барселона» дуже близько, «Наполі» через простіший календар виглядає явним фаворитом гонки в Італії. Ну от, і навіщо тоді слідкувати? Ми ж дивимось чемпіонати лише заради титульної гонки, все інше – для гіків та персональних вболівальників окремих футболістів, які недостатньо круті, щоб грати за найкращі клуби. Кому взагалі цікаво, хто там вилетить, а хто зіграє у єврокубках? «Сіті» не виграв чемпіонат Англії, тож вже неважливо, фінішує на 3-му чи 6-му місці. Так все і працює: якщо не взяв титул, то втрачаєш будь-яку мотивацію грати у футбол. А не вірите – спитайте у «Ман Юнайтед», який вибув з гонки за головний трофей Англії вже після перших 5-6 турів і кинув грати. Ось зараз йде у другій половині таблиці, і нічого – навіть резерв на матчі виставляє. У деяких чемпіонатах клуби з топ-4 по декілька поєдинків поспіль не виграють. Чому? Бо їм просто нецікаво. Якби було солідно бути 2-м, срібло у сезоні забрав би собі навіть «МЮ».

В ЛЧ залишились лише сильні команди

Дуже часто футбол – це про подолання. І так із самого початку. Найцінніші перемоги у дитинстві – над старшими хлопцями на стадіоні біля дому чи над старшими класами на фізкультурі. Тому що тут ти робиш щось неочікуване, сенсаційне – виграєш в того, хто сильніший. І у дорослому футболі такі виграші – найбільш емоційні. Багато у чому завдяки ним ми дивимось цей спорт. Якщо доведеться обирати, що крутіше, 4 чемпіонства поспіль від «Ман Сіті» чи той пам’ятний титул «Лестера», більшість буде за другий варіант. Бо перемоги андердога – більш цінні, щонайменше відчуваються такими. І якщо хочеш увійти в історію як великий тренер чи гравець епохи, ти повинен стрибнути вище голови – зробити щось таке, чого від тебе не очікують, вигравати тоді, коли ти не маєш найкращих позицій на старті. Хто може виграти ЛЧ цього сезону? «Барселона», яка виграє її регулярно. «ПСЖ», власник якого є одним з найбагатших у Європі. «Арсенал», який вже декілька років поспіль є 2-ю найкращою командою Англії. Та «Інтер» – чинний чемпіон Італії. Навіщо дивитись, як перемагають найкращі? Хочете поспостерігати за чимось звичайним – подивиться на схід чи захід сонця. Це не менш природньо та хоча б красиво.

Справжній футбол – це у серпні-вересні, а зараз…

Коли починається сезон, то у кожній з ліг на чемпіонство претендують усі команди – факт. Тому й футболісти віддаються грі на всі 100% – б’ються за кожен м’яч та за кожен бал. Протягом сезону з гонки за титул випадають усе нові й нові клуби, а у травні таких інколи взагалі не залишається. І нащо тоді футболістам старатися? Вже зовсім скоро, залишилося менше місяця, майже всі підуть на літні канікули. Там не буде жодного великого турніру для збірних, тож нарешті бідні гравці зможуть відпочити. А ще – витратити всі свої зароблені кошти. Купити собі годинники, машини, квартири, а деякі, найбільш успішні, зможуть навіть створити свій власний бренд… І все це вже у головах футболістів. Ви думаєте, Салах зараз думає про якісь голи, асисти та рекорди АПЛ? Та ні: він мріями вже на пляжах найдорожчих курортів світу. Прямо під час матчів уявляє, як лежить на теплому пісочку, аж допоки сонце не почне сліпити – тоді він надягне сонячні окуляри та зможе продовжити свій відпочинок… А які інші можуть бути причини, чому гравець проводить другу половину сезону гірше за першу? Тільки ця: бо він вже награвся і думками десь далеко. І так усі футболісти та тренери. Хочете бачити нормальні матчі? Вмикайте телевізор у серпні, не раніше.

Ямаль? Ми вже це бачили

Наприкінці сезону ні про кого не говорять так багато, як про Ямаля. Тут вам і порівняння з великими гравцями, і коментар Індзагі про те, що «такі гравці з’являються раз на 50 років». Але нащо такий шум? Ми вже бачили людину, яка обігравала по 4-5 супротивників та до якої під час матчів тренери-суперники прикріпляли по 2-3 опонентів. Це, звісно, Мессі. У такому випадку Ямаль – це лише щось вторинне. Ми бачили і ці дриблінг, і цю зухвалість на м’ячі, і ці вишукані асисти, навіть ці забиті ударами з-за меж штрафного майданчику. Це все вже було. Однак Мессі ще виграв ЧС та 8 ЗМ. А Ямаль? Жодного мундіаля та жодної великої індивідуальної награди. Якщо зіставити Мессі з цим текстом, то Ямаль – це лише один його заголовок. Все ще мотивує клікати, але читати поки що нема про що. Тож поговоримо про Ламіна пізніше – років через 15. А поки що слідкувати за ним нема сенсу. Ось коли зробить щось своє – тоді так. А поки що не вражає. Так, під час матчів дивитися за його роботою з м’ячем приємно, але кожен, хто відчуває потребу у чомусь такому, має доступ до інтернету – пошукайте нарізки кращих моментів Неймара чи Мессі. Ямаль лише повторює їхні рухи.

Динамо забирає не потрібний Шахтарю титул

Найкращі перемоги – здобуті у боротьбі. Якщо перемагаєш без супротиву, то тріумф відчувається менш цінним, бо чи справді ти крутий, якщо перемагаєш лише слабаків? От так подумав і «Шахтар», який все одно останнім часом виграє титули УПЛ частіше за «Динамо», і вирішив свідомо зіпсувати киянам свято. Із самого початку сезону він придурювався, що не може грати у футбол та перемагати. А коли трошки палився у ЛЧ, відіграючи гарний поєдинок з «Брестом» (2:0), наприклад, то пізніше намагався виправити враження дурними втратами балів у лізі. Ось ви справді вірите, що «Шахтар» міг пропустити аж 4 голи від «Колоса» (2:4) чи не забити ані м’яча «Карпатам» (0:0)? Ха, наївні. Очевидно ж, що піддавався. Те саме зробив і в особистій зустрічі з «Динамо» (2:2) у другому таймі, коли повів 2:0 та справив враження непоганої команди – і на другий тайм вийшов з метою за жодних обставин не грати у футбол. І не зіграв! Тому 2:2 і відчуття у киян, що суперник був таким собі. Тому «Динамо» і не буде радіти чемпіонству занадто сильно наприкінці сезону: бо команда випередила конкурента, який був геть слабким. Це все план «Шахтаря», така собі багатоходівочка. Можливо, «гірникам» весело, але нащо нам на це дивитись?

Великих емоцій вже не буде

Всі закінчилися раніше. Ви пам’ятаєте, скільки пам’ятних матчів було зіграно у сезоні? Наприклад, аж 6 нічиїх з рахунком 0:0 від «Ювентуса». Чи тонна матчів традиційно видовищної Ліги націй, які хотілося дивитися одразу на 3-4-х екранах, щоб точно не пропустити нічого важливого. Або те незабутнє манчестерське дербі (0:0), у якому команди показали всі свої напрацювання у сезоні. А що тепер? «Ювентус» не грає 0:0 у Серії А аж з минулого року, матчів збірних у травні взагалі нема, а обидва «Манчестери» перемагають: один – в АПЛ, інший – у ЛЄ. Ми все втратили, найцікавіше вже відбулось. А тепер – якісь неважливі елементи. Це, знаєте, як оті подарунки в дитинстві, коли змушений додати несмачних цукерок у пакунок для того, щоб він виглядав хоча б трохи більш пристойним. Так от, травневі матчі – це як несмачні цукерки. Бо всі смачні залишилися у минулому – у більш ранніх місяцях сезону. Тепер ми змушені доїдати те, що не було з’їдено раніше. Але відкрию вам тайну: ми не змушені. Ми можемо не їсти ці цукерки. Залиште несмачні у вазі на столі – і нехай ними ласують інші. Смачні принесуть лише за 3 місяці.

Сенсації у ЛЄ та ЛК відбуваються кожен рік

Сенсації – це круто, але треба знати межу. У ЛЄ та ЛК не знають. У нас минулого року третій за статусом турнір виграв «Олімпіакос» – це було доречно і непопсово. Але пройшов рік, і що ми маємо? Титул цілком можуть забрати «Бетіс» або «Фіорентина», які виграють взагалі будь-які трофеї по великих святах. Те саме у ЛЄ, де, найбільш імовірно, у фіналі зіграють «Тоттенгем» та «Манчестер Юнайтед» – клуби з другої десятки АПЛ. Або, наприклад, «Буде-Глімт» – команда з Норвегії! Тобто розумієте проблему? Чашки достануться комусь, від кого не очікували великих перемог. Це гарно у кожен окремий рік, але не коли це відбувається декілька разів поспіль. Бо якщо титули виграють «маленькі» команди, то чи залишаються вони такими? Чи вони вже «великі»? А якщо це так, то чи стають «великі» команди меншими? Усвідомте, який же бардак відбудеться. Це абсолютно неконтрольований хаос, повна відсутність порядку. Ось заходите ви до чужої хати і бачите безлад. Що відчуваєте? Ймовірно, вам не по собі. Можливо, це здивування, розчарування чи навіть огида. І вам хочеться вибігти. І ви можете це зробити. І тут також є шанс втекти: просто не вмикайте трансляції у травні.

У травні краще гуляти

АПЛ та Ліга чемпіонів – це все добре, звісно. Але ви взагалі бачили, що там на вулиці відбувається? Усюди зелень, дуже тепло, світить сонечко та не ллє дощ – ігнорувати це є злочином. Треба одягатися у щось красиве та зручне – і виходити гуляти. Піти до мальовничого парку. Покататися на велосипеді. Скупатися у річці. Багато блукати вулицями та роздивлятися природу – тваринок та рослини. Поїхати на дачу та допомогти привести ділянку когось з родичів до ладу. Взяти відпустку, якщо раптом ваша сфера діяльності передбачає багато праці влітку. Як варіант, поїхати в інше місто. Закохатись. Та навіть якщо все це є заважким – просто вийти у двір, щоб, наприклад, допомогти своїй дівчині сплести вінок з кульбаб (я впевнений, що якщо зможете, то цей ваш асист буде найкращим асистом сезону) та потім сфотографувати її для сторінок у соцмережах. Або сплести самому, бо красиво та по-весняному. Ще й усі одразу зрозуміють, що ти всебічно розвинена особистість, яка не боїться осуду, бо щось там копирсаєшся у траві, проговорює сам собі під носа, поки навколо ходять люди. Варіантів жити життя просто море. Необов’язково витрачати свій час на перегляд нецікавого футболу. Хоча б тому, що у нього грають навіть взимку, а кульбаби у січні не ростуть.