Урок 2013-го. Збірна України заслужила похвалу, ще не давши привід пишатися

20 березня збірна України, видавши феноменальний другий тайм у першому поєдинку проти Бельгії (3:1) в рамках плей-офф за право пробитися до Ліги А Ліги націй, зробила щасливими усіх своїх вболівальників. Вимкнувши телевізор та трохи відійшовши від емоцій, мабуть, кожен із нас задався питанням: «А що ж це було – реальний рівень сили нашої національної команди, чи просто якийсь дикий сплеск, за якого для підопічних Сергія Реброва у другій 45-хвилинці зійшлися практично усі сприятливі чинники?»

Очевидно, що об'єктивної та беззаперечної відповіді на це питання ми не отримаємо. Як мінімум до моменту, коли прозвучить фінальний свисток у Генку, де вже сьогодні, 23 березня, відбудеться матч-відповідь між Бельгією та Україною. Тільки тоді стане зрозуміло – чи правда команда Реброва зараз краща за збірну, яка ще відносно недавно перебувала на самісінькій верхівці рейтингу ФІФА, але в останні роки відчуває все більше й більше проблем, пов'язаних переважно із поступовим відходом з авансцени свого «золотого покоління»…

Після перемоги над Бельгією в іспанській Мурсії багато експертів, аналітиків, журналістів та вболівальників звично почали розхвалювати збірну України. Потужний другий тайм справді дав привід для похвали, яка виглядала загалом абсолютно природною та заслуженою, але…

Як завжди, у подібних історіях необхідно враховувати абсолютно усі фактори. І ключовий з них полягає в тому, що повноцінну оцінку виступу збірної України проти бельгійців можна буде дати тільки після завершення матчу-відповіді, який відбудеться у Генку.

У сучасній історії ми вже переживали щось подібне, коли збірна України мала вирішальну «спарку» проти однієї з найкращих команд Європи, і перший матч, який ми проводили вдома, завершився переконливою та красивою, як за рахунком, так і за грою, перемогою «синьо-жовтих». Йдеться про події пізньої осені 2013-го, коли українська національна команда у першому матчі на НСК «Олімпійський» у Києві сенсаційно для багатьох європейських оглядачів обіграла Францію (2:0) у плей-офф за путівку на ЧС-2014.

Тоді, у 2013-му, нашу збірну тренував нині, на жаль, вже покійний Михайло Фоменко. Цього фахівця нерідко критикували за відверто невидовищний стиль футболу, який той «прищеплював» своїм підопічним, але… Давайте будемо чесними: у разі проходу Франції, Фоменко не тільки пробачили б усе, а ще й назвали б генієм. Нехай навіть виключно на якусь конкретну мить, на сторінках ЗМІ, актуальність яких, як правило, обмежується всього кількома добами, поки на зміну не приходять інші актуальні теми, що вимагають нових оцінок…

Голи Зозулі та Ярмоленка у другому таймі допомогли Україні не просто обіграти Францію, а й дати надію всій нації на те, що ми цілком можемо претендувати на право опинитися серед найкращих команд світу – на мундіалі-2014. Сьогодні ситуація певною мірою схожа – що правда, йдеться не про можливість бути серед кращих колективів світу, а про те, аби перебувати у когорті топ-команд Європи, зібраних в елітарному дивізіоні Ліги націй, яким і є Ліга А.

Після перемоги над Францією вболівальники та журналісти розхвалили збірну України як загалом, так і багато в чому конкретно по персоналіям. Наприклад, Артему Федецькому дістався божевільний пласт компліментів за те, наскільки вміло нашому правому захиснику вдалося впоратися із тодішнім лідером «триколірних» Франком Рібері, котрий всерйоз претендував на виграш «Золотого м'яча».

На риторику французьких гравців після першого матчу команд у листопаді 2013-го в нас мало хто всерйоз звертав увагу. Так, більшість з нас тоді читала багато в чому бравадні висловлювання тих, хто програв про те, що мовляв, на своєму полі через кілька днів вони будуть готові перевернути ситуацію і завоювати омріяну путівку на ЧС-2014. Але ми, щасливі, вважали, що подібні слова – це не більше, ніж інформація для їхнього, французького, внутрішнього користувача – мовляв, а що ще говорити усім цим зіркам а-ля Рібері, Погба, Жиру, Евра, Насрі, Бензема, Льоріс після несподіваного, але справедливого фіаско у Києві.

Але за кілька днів у передмісті Парижа Сен-Дені «триколірні» справді показали гостям, хто у хаті господар. Перемога 3:0 дозволила збірній Франції поїхати на ЧС-2014, а українців змусила забути про ту казку, в яку багато хто вже почав так щиро вірити…

Цікаво, що у поєдинку-відповіді проти французів у 2013-му в збірної України виникла проблема на правому фланзі оборони. Тоді на «Стад де Франс» через перебір «гірчичників» не мав можливості зіграти Федецький, а Віталію Мандзюку, котрий замінив його, на жаль, і близько не вдалося впоратися із Рібері, який видав набагато якісніший матч, аніж у Києві, й відзначився двома асистами.

Проводячи аналогію із нинішнім часом, не можна не відзначити, що до Генка підопічні Реброва також їдуть із очевидною проблемою на правому фланзі оборони, яку тренерському штабу ще тільки належить вирішити. Через травми в поєдинку у відповідь із бельгійцями не зіграють Конопля та Сич, хоча об'єктивно їх значущість для успіху «синьо-жовтих» у першому матчі навряд чи можна зіставити із тією роллю, яку одинадцять з половиною років тому відіграв Федецький в київській баталії із французами.

Але важливо інше: одразу після фіаско від українців багато футболістів збірної Бельгії, так само як і її головний тренер однозначно заявили – мовляв, у грі-відповіді вони не залишать шансів супернику й чітко покажуть, хто і на якому рівні здатний виступати.

Ось лишень кілька подібних заяв:

Руді Гарсія, головний тренер збірної Бельгії: «Безперечно, ми – велика команда, і в неділю ми пройдемо кваліфікацію».

Тібо Куртуа, воротар збірної Бельгії: «У нас достатньо якості, аби все виправити. Я впевнений, що вдома ми можемо перемогти із рахунком 2:0 або 3:0. Нам усім потрібно піднятися на сходинку вище, й тоді усе буде гаразд. Це не повинно бути надто складно».

Ромелу Лукаку, нападник збірної Бельгії: «Ми не знайшли жодних рішень, це ганьба. Другий матч – справа честі, треба перемагати. Потрібно розпочинати все з нуля. В нас з'явилося нове покоління, ми не можемо у такий спосіб програти збірній України».

До матчу-відповіді проти України слова бельгійців знову можуть звучати для нас не інакше, як занадто бравадними, проте давайте згадувати 2013-й: усе, що тоді казали французи після фіаско в Києві, а також усе, що за цим відбулося.

Ні, автор цих рядків у жодному разі не «програмує» футболістів збірної та тренерський штаб на поразку в матчі-відповіді проти бельгійців (якщо, звичайно, хтось взагалі серйозно вірить, що від слів журналіста у цьому контексті щось може залежати). Навпаки, це нагадування про події майже 12-річної давнини потрібне лише для одного – щоб наші гравці зробили правильні висновки й не звертали жодної уваги на неабиякий пласт похвали на їхню адресу після вольової перемоги над бельгійцями у Мурсії. В 2013-му підопічним Михайла Фоменка, по суті, не вдалося впоратися саме із психологічною складовою протистояння з Францією. В ігровому та тактичному плані «синьо-жовті» були готові «брати бика за роги», але в Сен-Дені просто, як то кажуть у подібних випадках, «попливли» й «припливли»…

Матчі проти збірної Франції у 2013-му й досі є знаковими у пам'яті більшості вболівальників збірної України. Десь поруч із ними знаходяться поєдинки проти Словенії у стиках Євро-2000 та Греції у стиках ЧС-2010… Усі три ці історії закінчилися для «синьо-жовтих» розбитими надіями саме в матчах-відповідях, значимість яких у футболі завжди була особливою.

Саме тому напередодні гри у відповідь проти бельгійців, хай навіть на кону і не стоїть вихід на ЧС чи Євро, а йдеться «усього лишень» про непотрібний, як вважають деякі, для нас вихід в елітарний дивізіон Ліги націй, хочеться нагадати про одне – після першого матчу футболісти збірної України зробили усе, аби отримати заслужену порцію похвали на власну адресу, проте вони ще не зробили нічого, щоб змусити вболівальників пишатися ними. Це стане можливим тільки за умови позитивного результату всієї двоматчової дуелі, так що підопічні Сергія Реброва точно мають, над чим як слід попрацювати і за що поборотися…