Від Кройфа до Бергкампа: символічна збірна Аякса всіх часів

18 березня легендарний клуб з Амстердама святкує своє 125-річчя. «Й усе одно ми палко вболіваємо», – продавець сувенірного магазину в середмісті Амстердама після зітхань про теперішній стан улюбленого клубу підсумував нашу розмову нехитрим висновком. Від часу тієї бесіди спливло з десяток років, уболівання за «Аякс» в столиці Нідерландів не стало менш пристрасним, а от на міжнародній арені «Аякс» ніяк не може сягнути колишньої величі. Й тому серед зірок «Аякса» всіх часів сьогодення не репрезентовано аж ніяк. Сягнути величі 1970-х за сучасних умов напрочуд складно. В пасиві сучасників – нищівна поразка в Лізі Європи від франкфуртського «Айнтрахта» й чергове євророзчарування. Ось і доводиться симпатикам «синів Божих» жити спогаданками. А згадати є що. Ілюстрація вештання закамарками амстердамської пам’яті – ця символічна збірна.

Воротар: Піт Шрійверс (1946–2022)

Хай вибачать мене прихильники автентичного передавання нідерландських прізвищ, однак легендарний кіпер «Аякса» 1970-х – початку 1980-х Схрейверс для мене все одно Шрійверс. Саме так найчастіше писали й пишуть дотепер у наших медіа. Він приїхав із «Твенте» до «Аяксу» в 1974 р. Тоді амстердамський клуб був у зеніті слави: 3-разовий володар Кубка чемпіонів, більшість гравців стали віцечемпіонами світу (згодом їх назвуть некоронованими чемпіонами), а Гайнцу Стею потрібна була надійна зміна у воротах. Шрійверс, будучи не набагато молодшим від свого колеги по амплуа (лише на пару років), виграв конкуренцію за місце в складі й почав видавати серію сухих матчів у Ередивізі, що ледь не щосезону вираховувалася двозначним числом. Зокрема, в сезоні-1976/77 Шрійверс відіграв насухо більше половини календарних ігор: 17 із 32-х! А назагал він 9 сезонів був основним воротарем амстердамців! Й у його активі – 5 національних чемпіонств! Голкіпер завважки майже 100 кг (звідси й красномовне прізвисько «Ведмідь із «Де Мер») зчаста одним своїм виглядом так страшив форвардів команд-суперниць, що ті вважали за марне йти у боротьбу за верхові м’ячі, коли у воротах був Піт.

Захисники: Руд Крол (народився в 1949 р.), Франк де Бур (народився в 1970 р.), Данні Блінд (народився в 1961 р.), Вім Сурбієр (1945–2020)

Ліворуч у захисті – безальтернативний Руд Крол. Капітан «Аякса» 2-ї половини 1970-х, 3-разовий володар Кубка чемпіонів (в одному з фіналів, щоправда, не грав через перелом ноги), вправний пенальтист, людина, яка могла виконати на полі величезний обсяг роботи. Що характерно, Крол не зраджував «Аяксу» з жодним з інших клубів Країни тюльпанів, натомість уже після 30-ти чимало пограв за кордоном. Найпомітніший карб цього етапу – виступи за «Наполі». Цікавою сторінкою в ігровій кар’єрі Руда стали два поспіль ідентичні голи наприкінці сезоу-1973/74. Тоді в матчах проти «Гоу Ехед Іглз» і «Мастріхта» вони ефективно розігрували штрафні з Пітом Кейзером, підсумком яких ставали голи у виконанні Крола. Фірмовий знак Крола – ювелірна робота у відборі. Що казати, якщо за багаторічну кар’єру в складі амстердамського гранда в його пасиві лише 6 жовтих карток (а грав він не лише на фланзі, а й на позиції ліберо).

Лівий центральний захисник – Франк де Бур. У 1990-ті він у складі «Аякса» став володарем Кубка УЄФА, переможцем Ліги чемпіонів, вигравав Суперкубок Європи та Міжконтинентальний кубок. На переможному шляху аяксидів до звитяги в Лізі чемпіонів у сезоні-1994/95 він відіграв визначальну роль у чвертьфінальній грі-відповіді проти хорватського «Хайдука». Два красені-голи у виконанні Франка – головою після кутового та лівою ногою зі стандарту – зумовили звитягу амстердамців із великим рахунком 3:0.

Правий центрдеф – 2-й у списку гвардійців «Аяксу» (якоїсь крихти не вистачило до позначки в пів тисячі матчів) Данні Блінд (хоча починав у роттердамський «Спарті» він на позиції правого оборонця). Уродженець 10-тисячного Ост-Соубурга зібрав в «Аяксі» якнайповнішу колекцію міжнародних перемог: в усіх трьох єврокубках, Cуперкубку Європи та Міжконтинентальному кубку. На шляху до звитяги в Кубку УЄФА в сезоні-1991/92 Данні чудовим ударом здалеку забив гол у ворота клубу «Рот-Вайсс» із Німеччини. Блінда-старшого вирізняв неабиякий універсалізм і, крім оборонної роботи, він незрідка й вправно підключався до атак.

Праворуч у захисті – Вім Сурбієр, який є 3-м гравцем в історії клубу за кількістю проведених матчів. Уродженець Ейндговена ніколи не грав за ПСВ, натомість став легендою «Аякса». В його колекції 3 звитяги в Кубку чемпіонів, дві – в Суперкубку УЄФА й перемога в Міжконтинентальному кубку. На шляху до тріумфу в Кубку чемпіонів-1970/71 Вім відзначився тричі (фірмові дальні удари!): двічі у воротах албанського клубу «17 Ненторі» й однораз – у півфіналі проти мадридського «Атлетико».

Й Крола, й Сурбієра тренерський штаб заохочував йти вперед. Щодо флангів «Аякса» не зайвим буде процитувати Йохана Кройфа. В своїй книзі «Моє життя» він стверджує: «В «Аяксі» в нас лівий фланг був із розтелеп і правий із серйозних і надійних хлопців». Утім, питання, що тут комплімент, а що осуд, залишається відкритим.

Півзахисники: Франк Райкард (народився в 1962 р.), Піт Кейзер (1943–2017), Йохан Кройф (1947–2016), Шак Сварт (народився в 1938 р.)

На місці опорника можна використати Франка Райкарда. Його здебільш запам’ятали як центрального оборонця, однак саме в «Аяксі» його стихією була опорна зона. Він повністю пройшов тріумфальний шлях з аяксидами в Кубку кубків у сезоні-1986/87, записавши на свій рахунок 2 голи: у ворота «Олімпіакоса» (невідпорний удар здалеку) та «Сарагоси» (головою в падінні після передачі Марко ван Бастена з правого флангу). Переможний шлях Райкарда в Лізі чемпіонів-1994/95 не був таким бучним на голи: на його рахунку лише одна гольова передача на Патріка Клюйверта. Однак цей асист вартий деяких голів, адже мав місце у фіналі проти «Мілана» й приніс аяксидам жаданий трофей. Історичності моменту надає той факт, що згадуваний фінал – це останній матч Райкарда-гравця, до того ж між двома дорогими його серцю командами.

Лівий фланг – у розпорядженні Піта Кейзера. Невисокий прудконогий шульга-ванклабмен зробив істотний внесок в європейське домінування «Аякса» в 1970-ті. В 1971 та 1972 рр. він забивав у переможних фіналах Кубка чемпіонів відповідно «Панатінаїкосу» та «Інтеру». В 1972 р. підняв над головою найпрестижніший клубний трофей континенту як капітан «Аякса». Пам’ятним став для Піта виїзний матч проти «Твенте» в сезоні-1969/70, коли перемоги з рахунком 3:0 над непростим суперником було досягнуто завдяки хет-тріку Кейзера. До речі, та гра підсумувала гольову серію Кейзера, коли він відзначався голами чотири гри поспіль.

Йохан Кройф – символ тотального футболу, ба більше один із символів 1970-х рр., уособлення творчості й свободи на футбольному полі. Серед його численних гольових здобутків осібно стоять два голи у ворота «Інтера» у фіналі Кубка чемпіонів у сезоні-1971/72. Спершу Йохан скористався неузгодженими діями воротаря Івано Бордона та оборонця міланського клубу Габріеле Оріалі, а надалі відгукнувся на навіс Піта Кейзера зі стандарту й головою спрямував м’яч у сітку воріт нерадзуррі. Обкладинка програмки того фіналу, наче ілюстрація футбольних 1970-х. Кубок чемпіонів у бутсах, трусах і гетрах власноміць контролює м’яч із посмішкою та заплющеними від задоволення очима. От уже достоту тотальність: навіть сам приз виконує певні функції на полі!

Шак Сварт – рекордсмен «Аякса» за кількістю проведених матчів, єдиний, хто зміг розміняти другу пів тисячу ігор за червоно-білих. І в пам’ятному розіграші Кубка чемпіонів-1971/72 саме гол Сварта головою після подачі зі стандарту приніс аяксидам непросту звитягу над «Бенфікою» у півфіналі. На правому фланзі Сварт почувався дуже комфортно навіть у віці за 30. Джентльмен на футбольному полі (лише 1 жовта картка за всю багаторічну кар’єру в «Аяксі»!) грав у складі амстердамського клуба з кінця скромно-провінційних 1950-х і до славночасся 1970-х (цей шлях Кройф згодом назве «з невідомості на вершину Тотального футболу»). Й, скажімо, в сезоні-1970/71 відзначився 5-ма дублями в національному чемпіонаті (в епілозі сезону він видав два поспіль матчі з показником 2+1 за системою гол + пас!) й одним хет-триком (у ворота «Утрехта»).

Нападники: Марко ван Бастен (народився в 1964 р.), Денніс Бергкамп (народився в 1969 р.)

Вибір у нападі великий. Проте віддам перевагу все ж таки традиційним нідерландським нападникам. Марко ван Бастен зіграв за «Аякс» менше матчів, ніж за «Мілан», однак забив у складі амстердамського клубу куди більше, ніж у складі міланського (між захисниками Ередивізі та Серії А різниця є, чого там!). Були в амстердамському періоді Марко й унікальні гольові здобутки на кшталт 6 голів у ворота роттердамської «Спарти» 1985-го (2 – після виграшу боротьби проти воротаря і захисників безпосередньо біля воріт, 2 – головою і 2 – з пенальті) або 5 голів за матч у ворота ДС’79 («Дордрехта») в 1984-му чи у ворота «Хераклеса» в 1985-му (добрячого намордня дали тоді аяксиди своїм супротивникам!). Відзначився Утрехтський лебідь і переможним голом у фіналі Кубка кубків у сезоні-1986/87 проти лейпцизького «Локомотиву» (як називають тамтешніх залізничників, «автохтонна лейпцизька команда», не те, що якийсь новотвір «Ред Булл»): головою замкнув подачу Сонні Сілоя з правого флангу. Назагал у тому розіграші він відзначився 6-ма голами, а на фінал вивів свою команду з капітанською пов’язкою. Обкладинка програмки того фіналу – чи то воротар (тлом є сітка воріт), чи то нападник б’є ударом через себе. Чи не натяк це на гол-красень ван Бастена у ворота «Ден Босха» в листопаді 1986 р.? Всередині програмки, до речі, на особливу текстову увагу серед амстердамців заслужили саме ван Бастен і Райкард.

Денніс Бергкамп якнайкраще виявив свої таланти в переможному для аяксидів розіграші Кубка УЄФА в сезоні-1991/92. По ходу того турніру він відзначився 6-ма голами й 2-ма асистами. Саме завдяки бомбардирським талантам Денніса вийшло зламати опір непоступливої «Осасуни» в 1/8 фіналу. Тоді баскам зміг забити лише він: і в гостях, і вдома. В сезоні-1988/89 Бергкамп оформив унікальну серію: в матчах національного чемпіонату він забивав у футболці «Аякса» 10 ігор поспіль! Ну, й, звісно, варті спогадання його 4 голи у ворота «Валвейка» на виїзді в сезоні-1991/92. Та гра – це просто якийсь навчальний посібник від Денніса щодо реалізації виходу сам на сам.

***

Особисто знав київського вболівальника (в його фан-активності – виїзди на фінали Кубка СРСР з участю київського «Динамо» в 1960-ті й водночас виїзди для підтримки збірної України вже в ХХІ ст.) , який у 1970-ті назвав ім’ям Аякс свого домашнього улюбленця. Та звідтоді сплив чималенький часовий проміжок. Чи повернуться до Амстердаму славетні часи європейського домінування? Звісно, за часів футбольної глобалізації представникам не ТОП-чемпіонатів складно зібрати насправжки зірковий колектив. Проте «Йохан Кройф АренА» живе сподіванням, що й на неї колись (не завтра, так позавтра!) прийде свято євротріумфу «синів Божих». І тоді їй буде чим відповісти своєму попереднику – стадіону «де Мер» (у 1996 р. його було знесено, місцевість забудовано, а мости там було названо на честь зірок «Аякса» різночасся), з ім’ям якого пов’язані головні єврозвитяги амстердамців. Зі 125-річчям, «Аяксе»!

Олексій РИЖКОВ