Шалена ідея Артети. Чи здатний Зінченко стати рятівником Арсенала?

Складається враження, що Мікеля Артету переслідує футбольна гірка доля. Як тільки в іспанського тренера з'являється більш-менш реальна можливість серйозно поборотися з «Арсеналом» за титул чемпіона Англії, як на команду звалюється купа різних проблем, боротися із якими доводиться якраз у найвідповідальніший, з точки зору чемпіонських баталій, момент.

Ось і зараз «Арсенал», який фактично залишився єдиним реальним конкурентом для «Ліверпуля» у боротьбі за «золото» АПЛ, зазнав серйозних кадрових проблем. Дійшло до того, що Артеті вже банально нема кого ставити у центр нападу. В січні тяжку травму коліна отримав бразилець Габріел Жезус, а на початку лютого з ладу вибув ще й німець Кай Хаверц, котрий серйозно пошкодив підколінне сухожилля. Обидва вибули до кінця сезону, проте як мінімум до початку квітня через різні травми Артета не зможе розраховувати ще й на Букайо Сака із Габріелем Мартінеллі…

На тлі масштабної кадрової кризи, яка склалася в атаці «канонірів», у пресі щосили заговорили про те, що Артеті доведеться вдаватися до вкрай неочевидних, а то й зовсім певною мірою шалених рішень. Одне з них може полягати в тому, щоб спробувати в якості центрфорварда 28-річного українця Олександра Зінченка – номінального лівого захисника.

І хоча поки що найбільш ймовірним кандидатом на те, аби грати в центрі атаки «Арсенала» експертам бачиться 30-річний Леандро Троссард, практично всі фахівці сходяться на думці, що Артеті все одно доведеться як мінімум час від часу влаштовувати ротацію, оскільки бельгієць раніше також неодноразово відчував проблеми з підколінним сухожиллям, й надмірно інтенсивний рівень виступів може призвести до того, що проблеми зі здоров'ям виникнуть і в нього.

Теоретично Артета міг би задіяти на позиції центрфорварда Мікеля Меріно або Деклана Райса, але першому очевидно не вистачає технічних якостей у деяких аспектах гри, аби бути успішним в цьому амплуа, а другий настільки важливий для «канонірів» в центрі поля, що усілякі експерименти довкола нього в ролі «дев'ятки» виглядають не надто й доцільними, а від того – і малоймовірними.

Із Зінченком історія зовсім інша. По-перше, українець перестав бути важливою фігурою у першій команді «Арсенала» на позиції лівого фулбека. В поточному розіграші АПЛ Олександр провів лишень 240 хвилин у рамках 8 поєдинків, а востаннє з'являвся на полі аж 15 січня, благополучно просидівши на лаві запасних чотири нещодавні матчі «канонірів» проти «Астон Вілли» (2:2), «Вулверхемптона» (1:0), «Манчестер Сіті» (5:1) та «Лестера» (2:0). По-друге, на зорі своєї кар'єри Зінченко грав у нападі, про що публічно заявляв наприкінці 2022-го: «Коли я починав, то сам був нападником [центральним]. Потім я був крайнім лівим нападником, потім півзахисником, тепер лівим захисником. Може, закінчу як центральний захисник чи воротар!»

Безумовно, той факт, що в процесі еволюції його кар'єри Зінченко перейшов із позиції центрфорварда на лівий фланг оборони чітко характеризує одне: в Олександра не вистачає якостей, аби бути надзвичайно успішним на вістрі атаки, принаймні на найвищому рівні, куди українцю вдалося спершу видертися, а потім і закріпитися. Але в тій специфічній ситуації, у якій наразі опинився Мікель Артета та його «Арсенал», зовсім не безглуздим буде припущення про те, що Зінченко здатний виявитися далеко не найгіршим (а можливо, навіть ідеальним) варіантом для лондонців саме на позиції центрфорварда.

Зінченко не буде діяти як традиційна «дев'ятка», але забезпечить великий обсяг технічної роботи та здатність утримувати м'яч високо у полі в ситуаціях під тиском, що є дуже корисними якостями для нападника. Олександр цілком здатний стати тим, кого інколи ще називають «хибною дев'яткою» – центрфорвардом, який сам по собі не зациклений на ударах і забитих м'ячах, але виконує величезні обсяги роботи, часто зміщуючись із позиції, тим самим вносячи додатковий хаос та метушню в оборонні побудови суперника.

Так, Зінченко вкрай нечасто за свою професійну кар'єру діяв безпосередньо у центрі нападу. Зокрема, на Wyscout виділені лише п'ять поєдинків, коли Олександр грав на вістрі атаки. Вони датовані 2016-2017 роками, і в них українець виступав за молодіжну команду країни, а також за резервістів ПСВ та провів 48 хвилин в центрі нападу у одному із спарингів «Манчестер Сіті», де його у незвичайній ролі вирішив випробувати Жузеп Гвардіола. Цікаво, що в останньому випадку, а це було літо 2016-го, асистентом в іменитого каталонця у стані «містян» уже був Мікель Артета, тому суто теоретично нинішній коуч «Арсенала» може пам'ятати той досвід й бачити опцію із Зінченком на вістрі атаки лондонців як одну з найбільш реальних.

Втім, статистика у Зінченка, коли він діяв у центрі нападу, вельми і вельми пристойна, навіть якщо порівнювати її з аналогічними показниками у Кая Хаверца та Габріела Жезуса:

Зокрема, у вічі одразу впадає, наскільки Зінченко більш працездатний, аніж німець та бразилець, а ще дивує те, що середня результативність Олександра фактично не поступається тому, що демонструє Хаверц. Більше того, Зінченко насправді забивав у рази більше, ніж міг би розраховувати, спираючись на теоретичний показник очікуваних голів (xG). Хоча тут, безумовно, варто робити поправку на невеликий розмір статистичної викладки для Олександра.

Проте, із чим в українця повний порядок, то це з кількістю дій на полі, виконаних та отриманих передач. Причому тут ситуація стабільна та підтверджується, навіть якщо включити у вибірку матчі, де Зінченку доводилося діяти на флангах атаки. Крім того, Олександр технічно справді добре підходить на роль «хибної дев'ятки». Він у рази менше отримує м'яч безпосередньо в штрафному майданчику суперника, аніж це роблять Хаверц та Жезус, воліючи відходити трохи глибше, але це відкриває простір для маневрів фланговим нападникам. Завдяки цьому Зінченко більш орієнтований на те, аби підігрувати партнерам, що наочно ілюструє такий показник як «передачі під удар», де Олександр має практично чотириразову перевагу над Хаверцем та Жезусом.

Очевидно, що Зінченко навряд чи стане сенсаційно успішним вирішенням проблеми, яка виникла у центрі нападу «Арсенала». Українцю доведеться звикати до нових тактичних вимог, іншої ролі та функцій на полі, проте загалом подібного роду експеримент – це те, де Олександр може допомогти «канонірам» та Артеті. Принаймні важливо, що із переведенням Зінченка прямо зараз на вістря атаки іспанському коучу не доведеться в авральному порядку «латати дірки» на інших позиціях, оскільки українець, по суті, забезпечить використання внутрішнього резерву, адже наразі не затребуваний на своїй основній і вже звичній позиції лівого фулбека.

Чи наважиться Артета піти на такий експеримент? Здається, що іспанець просто не має вибору, і він незабаром буде просто зобов'язаний ухвалити таке рішення. Що ж, тим краще для Зінченка та збірної України, для якої критично важливо, аби її ключові футболісти-легіонери мали стабільну ігрову практику у клубних командах.