Новий тренер Червоних дияволів: сперечався із Роналду, провалився в Наполі
Оглядач Sport.ua – про Руді Гарсію – нового наставника збірної Бельгії

Справа навіть не в конфлікті Доменіко Тедеско з Тібо Куртуа. Конфлікт цей давній. Можна сказати, «первородний». Одним із перших кроків головного тренера збірної Бельгії Тедеско було рішення передати капітанську пов'язку за відсутності Кевіна Де Брюйне Лукаку.
Цей крок молодого італо-німецького фахівця дуже засмутив Куртуа. Так засмутив, що Тібо, який волів стати за будь-яку ціну капітаном «червоних дияволів», відмовився грати за національну збірну. Причому відмовився грати не лише доти, доки йому не повернуть іграшку, вибачте, капітанську пов'язку, а поки Тедеско не покине збірної.
Власне, Тібо свого дочекався. І тепер вартовий воріт «Реала» не має ні формальних, ні фактичних причин, щоб не повертатися до табору «червоних дияволів».
Однак, повторюся, цей конфлікт, який можна вважати і локальним, і глобальним одночасно, лише опосередковано позначився на тривалості перебування Доменіко на чолі однієї з найкращих (зовсім недавно) збірних Європи.
Як на мене, його перспективи відпрацювати свій контракт повністю (до літа 2026 року) від початку були примарними. Тому що, окрім Куртуа, його не прийняли й інші «сенатори» бельгійської збірної. Для Де Брюйне та компанії цей тренер не став авторитетом. А тут ще й перезмінка у збірній, і провал на Євро-2024, і провал у Лізі націй. Одним словом, більш ніж заслужена відставка.
Проте бельгійська футбольна федерація не була б собою, якби не провернула черговий неоднозначний трюк. Наступником Тедеско у національній збірній Бельгії став Руді Гарсія.
Подейкують, що бельгійці довго обирали між Гарсією та ще одним французом – Тьєррі Анрі, і врешті-решт обрали колишнього тренера «Наполі». А легенді збірної Франції відмовили через відсутність належного досвіду. Але то їхня справа. Мають право.
Вони дійсно мають рацію в тому, що у Руді за плечима багатий досвід. Однак досвід цей наскільки багатий, настільки й суперечливий.
Більше того, останнім часом для вихідця з Андалусії намітилася у його ремеслі досить неприємна тенденція. На двох останніх робочих місцях він незмінно провалювався. Француз не впорався з «Аль-Насром» (точніше, не впорався з Кріштіану Роналду, через конфлікт із яким і був змушений залишити чемпіонат Саудівської Аравії). А потім провалився і на чолі «Наполі» у постчемпіонський сезон: влітку очолив неаполітанську команду, а в середині листопада був відправлений у відставку.

Тобто, з осені 2023-го Руді Гарсія залишався без роботи. Доки його послугами не зацікавилися боси бельгійської збірної.
І ось у зв'язку з цим – враховуючи два останні за ліком провали – я й дозволив собі вважати призначення цього наставника на таку високу посаду, як мінімум, суперечливим.
Власне, вже перші матчі «червоних дияволів» під керівництвом 60-річного француза можуть відповісти на запитання – чи мають рацію бельгійці, які ризикнули довіритися «збитому льотчику», чи ні. І наскільки цей льотчик є збитим. А оскільки перші його офіційні оглядини – якраз у грі проти нашої національної збірної (у плей-оф Ліги націй), є привід поговорити про цього фахівця докладніше.
***
Як було сказано вище, тренерська кар'єра Руді Гарсії останнім часом йшла похилою. І певною мірою це дивно, адже не так давно цей тренер вважався одним із найпрогресивніших французьких наставників. Йому прогнозували роботу у топ-клубі, але вийти на топовий рівень йому так і не вдалося. Так і залишився у перспективних.
Хоча починав вражаюче. Точніше, вражаюче просувався кар'єрними сходами. Від самих низів - до верхів.
Гарсія починав тренером з фізпідготовки у «Сент-Етьєні». Потім перейшов на роботу аналітика у цьому клубі, а потім очолив першу команду. Але відразу підкорити Лігу 1 не вдалося. Все завершилося плачевно, і Руді був відправлений у відставку.
Довелося знову починати майже з нуля. З третього дивізіону французького футболу: там Руді знайшлося місце наставника «Діжона». А перед тим він рушив до Валенсії на стажування до Рафи Бенітеса.
Схоже, стажування пройшло успішно. На чолі периферійного «Діжона» Гарсія дійшов до півфіналу Кубка Франції. І підвищився у класі: його команда вийшла у другий за силою дивізіон.
Потім у тому другому дивізіоні Руді кермував «Ле Маном», з яким знову вийшов у півфінал національного Кубка. І ось потім уже був якісний крок уперед. Не крок навіть, а стрибок: Гарсію запросили до «Лілля» - у команду, в якій пройшли його найкращі роки як футболіста. І якраз у цій команді Гарсія й утвердився згодом у тому самому амплуа «прогресивного та перспективного».
Хоча все могло бути інакше. Руді Гарсія провів на чолі «догів» один сезон, а потім подав у відставку. Для «пізнього» Гарсії такий крок нехарактерний: як правило, саме йому вказували на двері, а не він сам йшов.
Причиною, яка штовхнула Руді на такий радикальний крок, став конфлікт із одним із директорів «Лілля». Однак після того, як у конфлікт втрутився президент клубу, Гарсія повернувся. І через рік зробив майже неймовірне: «Лілль» став чемпіоном Франції вперше за понад п'ятдесят років. До того ж, «доги» того сезону виграли і національний Кубок.
Однак надалі повторити цей успіх Гарсії не вдалося. Ті два титули 2011 року – його єдині здобутки у тренерській кар'єрі.
Далі у «Лілля» розпочався спад. Воно й не дивно, адже клуб розпродав майже всіх зірок на чолі з Еденом Азаром. До речі, Азар-старший називав Руді Гарсію не інакше, як своїм «футбольним батьком».
Після шостого місця в Лізі 1 (через два роки після чемпіонського сезону) Гарсія залишив «Лілль». Не з власної волі. Однак того разу він зовсім недовго залишався без роботи. Прогресивного тренера зауважила вся футбольна Європа. І він опинився в «Ромі», ставши першим французьким тренером в історії серії А.
Початок – чудовий: друге місце. Наступного сезону – Руді знову віце-чемпіон Італії. Після чого спад. Його звільнили у третій сезон роботи з «вовками». Після першого кола за підсумками якого його команда йшла на п'ятому місці.
Далі було повернення до Франції. В «Олімпік». Спочатку в марсельський, потім ліонський. Головне його досягнення на «Велодромі» – вихід у фінал Ліги Європи. Щоправда, той фінал був міцно програний «Атлетіко» (0:3).
На чолі «Ліона» Гарсія дістався півфіналу Ліги чемпіонів, залишивши за бортом турніру «Ювентус» та «Манчестер Сіті» (2020 року).
Проте з обох «Олімпіків» його звільняли через невирішення турнірного завдання.
І ось після півфіналу ЛЧ із «Ліоном» Гарсія і опинився в «Аль-Насрі». І пішло далі все через «Аль-Наср»…

***
Тобто можемо несміливо стверджувати, що по-справжньому топовим тренером Руді Гарсія так і не став. І навряд чи вже стане з огляду на його вік. У нього були хороші передумови увійти до когорти обраних, але через ті чи інші причини йому це не вдалося. Частково не вдалося через сварливий характер. Руді примудрявся воювати з усіма: і з суддями, і з колегами, і з уболівальниками. Не кажучи вже про керівництво клубів, де працював.
Така його поведінка пояснюється просто: тренер намагався відвести від вогню критики своїх гравців, беручи цей вогонь на себе. Щось на кшталт раннього Моурінью. Та й пізнього теж. Хоча конфлікт із Крішом із цієї парадигми випадає.
А ще в нього не виходило через надмірну догматичність. 4-3-3, ну, у кращому разі, 4-2-3-1, і хоч ти трісни. І хай весь світ зачекає.
Світ чекати не захотів. Світ не захотів чекати, поки Гарсія навчиться підлаштовуватися під опонента, коли навчитися вносити корективи в ході гри. Якщо гра не йшла, його команди летіли за всіма статтями.
Його «Рома» програвала «Барсі» 1:6, а «Баварії» - 1:7. Його «Марсель» програвав «ПСЖ» 1:5, а «Монако» - 1:6. Проти слабших суперників (чи рівних) його формула чудово працювала. Але коли суперник виявлявся вищим за класом і, ще більш показово, міг підлаштуватися під футбол Гарсії, тоді його команди виглядали хлопчиками для биття, не знаючи, як відібрати м'яч, і як почати атаку, не втративши цей м'яч після першого ж дотику.
У «Ліоні» Гарсія зрадив собі: вперше відійшов від 4-3-3. І прийшов до 3-5-2. І був винагороджений тим чудовим сезоном у ЛЧ, коли переграв і «Юве» Саррі, і «МанСіті» Пепа.
Можливо, Європи б і дочекалася переродження перспективного тренера Руді Гарсії на топового тренера. Але Гарсія купився на щедрі чайові «Аль-Насра». І все те, що було нажите непосильною працею, зникло.
Але це зовсім не означає, що він поганий тренер. Як для вболівальника збірної України, краще б бельгійцями досі керував Тедеско…
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ


Олександр високо оцінив Мозеса Ітауму


Найкраще серед українців виступив Антон Дудченко






