Трюк Дешама: провісник тріумфу чи фіаско збірної Франції на ЧС-2026?
І до Дідьє в історії «триколірних» були випадки, коли тренер оголошував про свій відхід достроково…

На початку січня однією з глобальних новин у світовому футболі стало рішення 56-річного Дідьє Дешама залишити посаду головного тренера збірної Франції після закінчення терміну дії його нинішнього контракту – у середині 2026 року, саме після фінальної частини чемпіонату світу, яка має відбутися на полях США, Мексики та Канади.
У тренерів завжди є кілька способів піти: добровільно чи примусово. І історія збірної Франції прикладів застосування обох випадків знає досить багато. Втім, за останні п'ятдесят років лише Анрі Мішель (1988), Жерар Ульє (1993) та Роже Лемерр залишали посаду наставника «триколірних» внаслідок прямого звільнення. У 1992 році Мішель Платіні, в якого на той момент ще був контракт з Федерацією футболу Франції (ФФФ), добровільно оголосив про відставку після поразки від Данії (1:2) у третьому турі групового етапу Євро-1992, яка залишила «триколірних» поза бортом плей-оф. Тоді у спілкуванні з журналістами Платіні заявив, що в будь-якому разі завершив би роботу із національною збірною: «Я ухвалив це рішення ще кілька місяців тому». І в цілому, Платіні немає приводів не вірити, оскільки після відходу зі збірної Франції він остаточно попрощався з тренерською кар'єрою, але залишився у футболі, й згодом став блискучим функціонером, хоча із посади президента УЄФА пішов на тлі грандіозного корупційного скандалу.
Особливо виділяти варто і випадок із Лораном Бланом, який став біля керма збірної Франції влітку 2010-го і до початку фінальної частини Євро-2012 продовження контракту із яким з боку Федерації футболу цієї країни здавалося абсолютно неминучим. Але на турнірі, що відбувся на полях Польщі та України, «триколірні» дісталися лише стадії чвертьфіналу, де поступилися майбутньому тріумфатору – збірній Іспанії (0:2). На цьому тлі у тодішнього президента ФФФ Ноеля Ле Гре почали виникати сумніви щодо доцільності пролонгації співпраці з Бланом, а коли стало відомо про відхід із «Марселя» Дідьє Дешама, функціонер доручив помічникам ретельно опрацювати можливість призначення саме цього фахівця у наступники Блану. Лорану, по суті, не залишалося нічого, окрім як зберегти обличчя, й добровільно подати у відставку, яку миттєво затвердили.

Решта наставників збірної Франції за останні п'ять десятиліть, як і у випадку із Дешамом, достроково ухвалювали рішення про завершення роботи з головною командою країни. Коли Мішель Ідальго стартував на домашньому, переможному та історичному («триколірні» вперше в історії виграли серйозний міжнародний титул) чемпіонаті Європи-1984, він вже встиг оголосити про свій майбутній відхід, передавши кермо управління командою своєму помічнику Анрі Мішелю. Наступні чотири роки Ідальго провів на посаді технічного директора збірної Франції, перш ніж пішов працювати спортивним директором у «Марсель».
Аналогічна ситуація повторилася перед чемпіонатом світу-1998 із Еме Жаке. Наставник ще у березні 1998-го, до старту домашнього для «триколірних» мундіалю, заявив, що піде з посади після завершення турніру. Це додало, на думку деяких оглядачів, особливої свободи та легкості наставникові у прийнятті рішень, і всій команді, яка бажала віддячити тренеру за плідну співпрацю. Більше того, після ЧС-1998 Жаке, як і Ідальго, обійняв посаду технічного директора збірної Франції, на якій провів наступні вісім років, перш ніж остаточно піти на пенсію. Єдина принципова відмінність між випадками з оголошеннями про відхід Ідальго та Жаке зі збірної Франції, які відбувалися заздалегідь, полягає у тому, що після другого новим наставником «триколірних» мав стати Жан Тігана, але тодішній президент «Монако» Жан-Луї Кампора не відпустив фахівця, й ім'я нового наставника французької національної команди усі дізналися вже після ЧС-1998. До речі, ним став, як і знову ж таки у випадку з Ідальго, колишній помічник наставника, котрий пішов – Роже Лемерр.
Також цікаво, що в обох випадках – як в Ідальго, так і в Жаке – збірна Франції вигравала великий міжнародний турнір перед тим, як остаточно попрощатися зі своїм головним тренером. Але це аж ніяк не закономірність й тим паче не гарантія успіху, а просто щаслива випадковість…
У 2010 році Раймон Доменек, котрий працював на чолі «триколірних» з 2004-го, ще до поїздки з командою на чемпіонат світу, який проходив на полях Південно-Африканської Республіки, знав, що турнір стане для нього останнім на цій посаді. Ще із травня керівництво ФФФ вело предметні переговори з Лораном Бланом та успішно узгодило з «Бордо» питання компенсації за достроковий розрив фахівцем контракту з клубом із метою подальшого його переходу на роботу в стан «триколірних». В результаті Франція провалилася з Доменеком у ПАР, посівши останнє місце у групі А (з Уругваєм, Мексикою та господарями першості), й набравши лишень одне очко, а також ставши об'єктом численних скандальних історій, що заполонили передовиці ЗМІ.
Зовсім не найкращим чином вплинуло на результати збірної Франції на Євро-2004, який відбувся на полях Португалії, й оголошення про майбутній відхід зі своєї посади тодішнього коуча «триколірних» Жака Сантіні. Фахівець ухвалив рішення із сезону-2004/05 очолити «Тоттенхем», причому зробив це безпосередньо посеред підготовчого циклу до європейського чемпіонату й на тлі пропозицій від ФФФ щодо пролонгації трудової угоди ще до старту команди на Євро-2004. Можливо, саме тому французи безглуздо й сенсаційно програли у чвертьфіналі збірній Греції (0:1), яка згодом із таким самим мінімальним рахунком, не пропускаючи у свої ворота, обіграла у півфіналі чехів, а у фіналі – португальців.

Дідьє Дешам вже увійшов в історію збірної Франції як наставник, котрий провів на своїй посаді найбільшу кількість часу (на даний момент трохи більше 12,5 років) із моменту скасування так званих тренерських комітетів, яке за рішенням ФФФ відбулося у середині 60-х років минулого століття. При цьому, на момент запланованого відходу зі збірної Франції Дешаму буде тільки 57 років, що багатьма фахівцями та вболівальниками інтерпретується як можливість для Дідьє в майбутньому знову повернутися на пост коуча «триколірних».
Однак і тут, мабуть, варто розвінчати надії шанувальників тренерського таланту Дешама простим історичним фактом – з моменту скасування тренерських комітетів жоден наставник не працював із «триколірними» двічі. Та й ті ж Ідальго із Жаке залишали посаду коуча збірної Франції навіть ще молодшими, ніж це планує зробити Дешам – Мішель у 51 рік, а Еме – в 56. Але жоден з них на головний «електричний стілець» у національній збірній згодом так і не повернувся, хоч і мав змогу лобіювати себе, будучи технічним директором збірної.
Щоправда, на відміну від Ідальго та Жаке, Дешам вже точно зробив те, що так і не вдалося цим двом його легендарним попередникам – спершу виграв великий континентальний турнір (ЧС-2018), а потім поставив перемогу на кін й спробував відстояти звання найсильнішого (на ЧС-2022 не вистачило якоїсь дещиці, адже Франція дійшла до фіналу, де лише у серії пенальті програла Аргентині). Втім, на ЧС-2026 Дідьє отримає ще один шанс принести своїй країні «золото», якщо, звичайно, французи не здивують неприємно своїх шанувальників сенсацією, й зможуть туди кваліфікуватися…
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ


Легендарний тренер виділив «Барселону» Гвардіоли


«Інгулець» у пошуках домашнього притулку









