ДАВІДСОН: «Безсонов поводився з нами, як з солдатами»

Олег Протасов після приходу в «Дніпро» привів із собою з добре йому знайомого по чемпіонату Греції правого захисника Давідсона Мораїса. Бразилець провів два з половиною роки у Дніпрі та загалом зіграв 35 офіційних матчів в Україні.

Персона Давідсона Мораїса викликала інтерес у місцевих вболівальників, і хоча провідним гравцем бразильцю стати так і не вдалося, але свою роль у «Дніпрі» того періоду він зіграв.

Щоб ви розуміли, гравця якого рівня підписали «дніпряни» у 2006 році, я звернувся до місцевого спортивного журналіста з Греції, фаната «Панатінаїкоса», щоб той розповів про свої спогади про бразильця.

«Давідсон Мораїс? Гравець гарного рівня та улюбленець фанатів у Греції та особливо на Кіпрі, де він закінчував кар’єру в «Омонії». Він ніколи не підписував контракт з «Панатінаїкосом» та не одягав їхню футболку, хоча в інтерв’ю, яке я читав, він розповідав про це. У жодному джерелі цього факту не зазначено, речі в Греції у той час відбувалися дуже дивні, сам грецький футбол дуже специфічний.

Коли він грав за ОФІ, ним цікавився особисто Фернанду Сантуш, який на той час тренував АЕК, ви можете його знати, як екстренера збірних Греції та Португалії. Давідсон навіть тренувався деякий час з АЕКом, але через фінансові проблеми вони не змогли його у себе залишити. Після цього він відправився в Україну.

Закінчення кар’єри? В кіпрській «Омонії», він – легенда цього клубу, фанати його дуже люблять і він також любить цей клуб».

Сам Давідсон Мораїс виявився дуже радий інтересу до його персони в Україні та в ексклюзивному інтерв’ю Sport.ua використав на повну можливість висловитися про наболіле.

– Чим ви зараз займаєтеся? Чи пов'язана ваша діяльність із футболом?
– Зараз працюю у місцевій футбольній академії, а також викладаю фізичне виховання у двох приватних школах у своєму місті. Крім того, працюю менеджером для спортсменів високого рівня за межами Бразилії.

– Розкажіть про вашу кар’єру футболіста до переходу у ФК «Дніпро».
– Моя кар’єра почалася в Бразилії, коли я був ще зовсім молодим. Згодом я отримав можливість поїхати до Греції, де провів п’ять років. Спочатку я грав у нижчих дивізіонах, але вже на наступний рік перебування у Греції перейшов до другої ліги. Там разом з командою став чемпіоном та піднявся до елітного дивізіону. Після цього мене підписав «Панатінаїкос» (інформацію про цей перехід автору знайти не вдалося, – Прим. І.Л.), який відправив мене в оренду до клубу ОФІ Крит. Там я добре себе проявив у чемпіонаті, і мною почали цікавитися великі клуби з Греції та інших країн.

У цей час «Дніпро» зробив чудову пропозицію мені та клубу, і я вирішив переїхати до України, залишивши Грецію, де всі мене знали й де я вже адаптувався.

– Чи пам’ятаєте ви, які інші клуби, окрім «Дніпра», пропонували вам трансфер?
– У той час мною цікавилися кілька великих грецьких клубів: «Панатінаїкос», який хотів мого повернення, АЕК Афіни, ПАОК, а також один клуб з Німеччини.

– Олег Протасов – відомий футболіст і тренер не тільки в Україні, але й у Греції. Що ви знали про нього до «Дніпра»?
– Тренера Олега Протасова я знав ще з Греції, де мав нагоду грати проти його команд кілька разів, коли він працював там тренером.

«Мій агент був близьким другом Протасова»

– Як виникла можливість переходу до «Дніпра» у 2006 році? Хто запросив, із ким ви консультувалися?
– Ця можливість виникла через грецького агента, на ім'я Андреас, який був близьким другом тренера Олега Протасова. Також у «Дніпрі» тоді працював тренером із фізпідготовки грек Стергіос Фотопулос, який надав мені об’ємну інформацію про клуб. Врешті надійшла пропозиція щодо мене у клуб ОФІ Крит та я вирушив до України.

– Що вас найбільше здивувало після приїзду в Україну? Як вас зустріли партнери по команді?
– Єдиним сюрпризом була мова, якої я не знав, і дуже холодна зима.
Щодо партнерів, то ставлення було різним. Якщо не помиляюся, я був першим бразильцем у «Дніпрі» (насправді, не першим, а другим. Першим був Емерсон Луїз Фірміно, що грав за «дніпрян» у 90-х, - Прим. І.Л.). Деякі гравці ставилися до мене добре, а інші — ні. Для декого з них це виглядало так, ніби я займаю їхнє місце, і наші стосунки були напруженими.

– Чому ви так думаєте про стосунки з партнерами?
– Пам’ятаю, що на той час «Дніпро» мав партнерство з іншим клубом, якщо не помиляюся, «Металургом» із Запоріжжя («Кривбасом», якщо бути точним, – Прим. І.Л.).

Гравців, яких не використовували в «Дніпрі», відправляли в той клуб. Коли я приєднався до команди, кількох гравців було відправлено туди, у команді відчувалася велика конкуренція. Це проявлялося на тренуваннях: незадоволення, стрес і конфлікти з боку деяких гравців.

– Як проходила ваша адаптація в команді та країні? Ви вже згадали про холодну зиму в Україні.
– Спочатку моя адаптація була хорошою, але згодом через сильний холод я отримав кілька травм, які завадили мені показати свою найкращу форму. Це призвело до того, що я грав менше. Крім того, мені довелося грати на позиції, до якої я не звик. У Греції та інших клубах я завжди грав як правий захисник, але в Україні мене поставили на позицію вінгера, яка була для мене новою та не дуже зручною.

– Як вам було працювати під керівництвом Олега Протасова? Що ви можете сказати про нього як про людину та тренера?
– Тренер Олег Протасов — чудовий наставник із новаторськими ідеями. Він був дуже етичним і завжди ставився до мене з повагою. Як людина, він дуже допоміг мені, пояснюючи грецькою, як поводитися, щоб краще адаптуватися в країні. Шкода, що я тоді не зміг показати свій найкращий футбол, аби допомогти йому.

– Який матч у «Дніпрі» вам запам'ятався найбільше?
– Мені дуже запам'яталися два матчі у складі «Дніпра». Перший – це моя перша гра проти «Шахтаря» з Донецька. Ми зіграли внічию – 1:1 (23.09.2006 року, – Прим. І.Л.), і я показав дуже хорошу гру. У нас навіть були шанси виграти той матч.
Другий — це перемога над «Шахтарем» на їхньому полі з рахунком – 3:2 (23.04.2007 року, – Прим. І.Л.). Ми тоді заскочили їх зненацька.

«Стеценко – неприємна, груба людина, яка багато принижувала мене словами і діями»

– А за Безсонова якийсь матч запам’ятався?
– Також згадаю ще один матч, який для мене був практично прощальним. Після тривалого періоду травм я повернувся на поле і зіграв проти донецького «Металурга». Для мене це був дуже важливий момент, бо під час травм мене принижував генеральний директор клубу, натякаючи, що я тільки отримую гроші й нічого не роблю. Після відходу тренера Протасова ситуація для мене значно ускладнилася. Сьогодні вперше я можу відверто говорити про це. У тому матчі я повернувся на поле, показав чудову гру й був визнаний багатьма найкращим гравцем. Це був момент, коли мою цінність в команді нарешті побачили.

– Ви говорите про тодішнього генерального директора Андрія Стеценка?
– Так, я говорю саме про нього. Це була неприємна, груба людина, яка багато принижувала мене словами й діями в цей період через мої травми.

– Як би ви описали український чемпіонат того часу? Які відмінності від грецького чемпіонату найбільше вразили?
– Український чемпіонат був дуже інтенсивним і швидким порівняно з грецьким. Це не був турнір про фізичну силу чи грубе єдиноборство, але гравці вкладали максимум зусиль як на тренуваннях, так і під час матчів.

– Ви виходили на заміну у двох матчах проти швейцарської «Беллінцони» в єврокубках. Які у вас спогади про цю дуель? Серед фанатів поразка швейцарцям вважалася великою ганьбою.
– Цей матч я пам'ятаю не дуже добре, бо тоді повертався після травми й не мав багато ігрового часу. Однак після поразки атмосфера в команді була дуже важкою, майже як на похороні. Гравці та тренерський штаб були дуже розчаровані результатом.

– Чи пам’ятаєте ви момент, коли після цієї поразки уболівальники зупинили автобус, щоб поговорити з командою? Ви відчували страх? Що ви пам’ятаєте про це?
– Так, я пам’ятаю, але страху не було. Це були лише розмови між уболівальниками, тренерським штабом і кількома гравцями, які мали більший авторитет у команді, такими як Олег Шелаєв, Андрій Русол та Сергій Назаренко. Зрештою, все вирішилося.

– В один із сезонів у «Дніпра» під керівництвом Протасова була можливість стати чемпіонами, оскільки взимку команда посідала перше місце. Як ви думаєте, чому команда зрештою фінішувала на 4-му місці? Що стало причиною цього спаду? Що відбувалося в команді в той час?
– Пам’ятаю, що в той період у мене була серйозна травма лівого стегна, яка почалася з легкого розтягнення і переросла у повний розрив м’яза. Це сталося через брак професіоналізму, хоча я не хочу звинувачувати лікарів, а скоріше, через недостатній рівень розвитку медицини на той час. Ми не робили щотижневих обстежень, щоб визначити, чи готовий я повернутися до тренувань. Такі обстеження потрібно було проводити до повернення на поле. Через їхню відсутність і передчасне повернення на поле, я отримав повний розрив м’яза стегна довжиною 12 сантиметрів. Тоді я пропустив 6 місяців і це збіглося з періодом, коли команда демонструвала хорошу гру, тому я не можу точно сказати, чому вона зазнала спаду після зимової перерви.

«У Безсонова на другий день збору грали контрольний матч»

– Під керівництвом нового тренера Володимира Безсонова ви стали значно менше грати й невдовзі залишили команду. Чому так сталося?
– На мою думку, тренер Володимир Безсонов був занадто старим для цієї посади, а його методи роботи – застарілими. Він поводився з нами, як з солдатами, був грубим і мав застарілі підходи. Я бачив у футболі з ним речі, яких раніше ніколи не зустрічав.
Спочатку я мав кілька шансів грати, але швидко зрозумів, що він не любить мене й латиноамериканців загалом. Якось, після повернення з Туреччини з передсезонного збору, я дізнався, що він в інтерв’ю сказав, що не любить мене, і латиноамериканці не гратимуть під його керівництвом. Я запитав про це у генерального директора, і він підтвердив, що це правда.

Я запитав його, чому мене не відпустять з команди, якщо ані тренер, ані він не хочуть мене тут бачити. Я запропонував залишити клуб без виплати компенсації, але з умовою, що мені дозволять знайти новий клуб. Наступного дня директор погодився й сказав, що клуб потребує лише «відмазку» перед уболівальниками, оскільки багато хто з них любив мене. Так я розірвав контракт і залишив «Дніпро».

– Чи могли б ви розповісти більше про те, що вас здивувало у тренувальному процесі Безсонова, у тому, як він ставився до гравців?
– Пам’ятаю, що його тренування іноді були недоцільними та не сприяли кращій продуктивності на полі. Наприклад, ми поїхали на передсезонну підготовку до Туреччини вперше з ним. Щойно повернувшись із відпустки, ми провели лише один тренувальний день, а наступного дня він поставив товариський матч. Фізично ми не були готові грати.

Я ніколи не бачив, щоб товариські матчі проводилися через два дні після повернення з 20-30-денної відпустки. Спочатку потрібна фізична підготовка – усі клуби так роблять. Але в нашому випадку такого не було. Він кричав, як божевільний, а більшість гравців перебували у поганій фізичній формі, що було цілком нормально після повернення з відпустки.

– У серпні 2008 року у «Дніпро» перейшов ще один бразилець – Алсідес. Що ви можете про нього сказати? Незважаючи на високий рівень, у «Дніпрі» його більше запам’ятали через нічні гулянки, ніж через його футбольні здобутки.
– Ми з Алсідесом провели разом майже рік. Він був дуже доброю людиною й хорошим другом. Як гравець, він мав високий рівень. Щодо його нічного життя я не можу нічого коментувати, бо не був із ним у подібних ситуаціях.

– Кого ви пам’ятаєте серед партнерів по команді у «Дніпрі»?
– Я пам’ятаю майже всіх гравців, але найбільш доброзичливими до мене були: Сергій Самодін, Віталій Денисов, Джаба Канкава та Сергій Корніленко.

– Чи є у вас смішна або цікава історія з матчів, тренувань або просто з життя в Україні?
– Одна кумедна історія трапилася, коли я тільки приїхав. Я не знав мови, і майже ніхто не розмовляв англійською. Якось мені треба було постригтися, і я пішов у перукарню в торговому центрі Дніпра. Я вивчив слово «трошки» і сказав його перукарці. Вона зробила мені дивну зачіску — залишила довге волосся ззаду, а решту обрізала дуже коротко. Це виглядало, як кінський хвіст. Я настільки соромився, що в той же день повністю поголився. Наступного дня команда й тренер жартували, що у нас з’явився новий гравець – із довговолосого я став лисим.

– Чи стежите ви за ситуацією в Україні зараз? Що в Бразилії говорять про війну з росією?
– Ситуація в Україні дуже сумна. Я підтримую зв’язок із деякими знайомими й бачу, що відбувається. У Бразилії ми дуже переживаємо за друзів і колег, які опинилися в такій ситуації. Те, що ми бачимо, – це агресивний і диктаторський режим росії, який прагне більшої влади. З іншого боку – Україна бореться за свою незалежність і свою землю. Я щиро сподіваюся, що ця війна нарешті закінчиться.

– Якщо у вас є щось, чим ви хотіли б поділитися поза межами моїх запитань, будь ласка, зробіть це.
– Я пережив важкі моменти в Україні під час травми. За кілька місяців до цього я розлучився з колишньою дружиною, яка страждала на біполярний розлад і депресію. Перебуваючи в клубі, я відчував величезний тиск. У цей період все було дуже важко: травма, розлучення, приниження з боку генерального директора – це був період «темних хмар» для мене.

Пам’ятаю, одного разу я поділився цими труднощами з тренером Олегом Протасовим, і він сказав мені: «Сходи до священика, щоб освятитися, бо, напевно, на тобі пороблено, ха-ха-ха».

Після того, як я покинув «Дніпро», я грав певний час у Бразилії, а за три місяці отримав пропозиції з Греції та Кіпру. Зрештою, я прийняв пропозицію від великого кіпрського клубу «Омонія», де, дякуючи Богові, став чемпіоном, відіграв усі матчі без травм і здобув любов уболівальників. Я досі маю з ними чудові стосунки.

Дякую за можливість розповісти про мій досвід у «Дніпрі».

Ігор ЛИСЕНКО