І Скрипник, і Мудрик, і Довбик: незвична символічна збірна

19 листопада знакова для нашого футболу людина Віктор Скрипник відзначає 55-річчя. Знайшов йому почесне місце в символічній, та водночас і дещо жартівливій команді, складеній із гравців – носіїв прізвищ із суфіксом -ик наприкінці, які грали за вітчизняні клуби. Команда вийшла незлецька, навіть із чинними зірками славнозвісних європейських і провідних українських клубів.

Пам’ятаю, що після успішної для вітчизняного боксу Олімпіади-2012 у Лондоні футбольні вболівальники жартували: «Ех, коли б у футбольній збірній був би такий розмай зірок із суфіксом -ик у прізвищах, як у боксі: й Усик, й Гвоздик, і Берінчик…». Більш як десять років спливло звідтоді, й гру нашої нинішньої футбольної збірної багато в чому визначають Михайло Мудрик та Артем Довбик, дебютував у збірній Дмитро Різник, демонструє свої швидкісні чесноти Олександр Тимчик. Та й Олександр Усик так само не стоїть осторонь футболу, чого там. Одне слово, жартівні побажання вітчизняних тифозі початку 2010-х рр., наче, й справдилися. Чи поліпшилися результати національної команди? Ну, відповідь на це запитання ви знаєте. Хай там як, а команда, складена з володарів прізвищ зі зменшено-пестливими суфіксами (або суфіксами, що позначають професію: на кшталт Пасічник), коли б така існувала насправді, була б цілком конкурентною.

Воротар: Дмитро Різник (народився в 1999 р.)

Наче, й вибір на цій позиції є: Євген Боровик, Олег Кудрик, Володимир Васютик тощо. Та, за великими рахунком, Дмитрові Різнику альтернативи все ж немає. Цього сезону чинний кіпер «Шахтаря» видав класні матчі в Лізі чемпіонів проти «Арсенала» (7,9 від sofascore.com) та «Болоньї» (8,3 від sofascore.com). В національному ж чемпіонаті, як на мене, Дмитро якнайкраще відіграв у виїзному матчі проти «Колоса», багато в чому зумовивши мінімальному звитягу гірників. Наявні в Дмитра й передумови для дальшого прогресу.

Захисники: Віктор Скрипник (народився в 1969 р.), Северин Ганцарчик (народився в 1981 р.), Тарас Михалик (народився в 1983 р.), Олександр Тимчик (народився в 1997 р.)

На позиції лівого захисника – нинішній іменинник. В кар’єрі Скрипника-гравця було три клуби: запорізький «Металург», «Дніпро» й «Вердер». Й водночас три національні чемпіонати: колишнього СРСР, України та Німеччини. До останнього на сьогодні (ой, чи буде коли-небудь ще такий тріумф у бременців!?) чемпіонства «Вердера» в сезоні-2003/04 Віктор мав безпосередній стосунок, двічі здіймав над головою і Кубок Німеччини. Є у Віктора Анатолійовича й досягнення на тренерському містку. Чи багато ви знаєте вітчизняних тренерів, які очолювали команду бундесліги (або клуб з інших чемпіонатів «великої п’ятірки)? Німування – у відповідь…

Северин Ганцарчик також здебільшого грав на позиції лівого оборонця, водночас у нього непогано виходило й тоді, коли він виходив у центрі захисту, будучи лівим центрдефом. В Україні він грав за низку клубів елітного дивізіону, проте найбільше запам’ятався, звісно, в «Металісті». У складі харків’ян тричі поспіль ставав бронзовим призером чемпіонату України. В харківській каденції Северина мені надто зайшов у пам’ять його гол у матчі Кубка УЄФА в жовтні 2008 р. проти «Бешикташа»: Ганцарчик забив 4-й гол харків’ян у ворота «чорних орлів» (остаточний рахунок - 4:1), коли замість подачі зі штрафного, що начебто напрошувалася, хитро закрутив м’яч у дальній кут воріт стамбульців й одразу мерщій попрямував до вболівальників, щоб розділити з ними шалену радість.

Тарас Михалик захищав кольори кількох українських клубів і, ніде правди діти, московського «Локо». Його зірковий матч – Суперкубок-2007, коли Тарас, граючи за «Динамо», відзначився «дублем» у воротах «Шахтаря» впродовж п’яти хвилин. Асистували Тарасові Мар’ян Маркович (простріл із правого флангу) та Олександр Лисенко (скинув м’яч головою під удар партнеру). Додам, що кияни, граючи тоді експериментальним складом, виграли в суперників у серії пенальті. Ну, й розташую Тараса на позиції правого центрального захисника, хоча і як опорник він виглядав переконливо.

Найбільший козир чинного динамівця та українського збірника Олександра Тимчика – швидкість. Завдяки ній Тимчик здатен створити гостроту біля воріт суперників, та й в основній – оборонній – роботі вона не є завадою. Забивав Олександр і за збірну, зокрема вірменам у попередній Лізі націй, відгукнувшись на передачу Олександра Зубкова. Може, саме Тимчика й не вистачило команді Сергія Реброва в Батумі для того, щоб здолати таки грузинську команду під завісу матчу? Коли темпераментні господарі великими силами посунули вперед, він міг би використати свою прудкість на користь нашій національній команді.

Варіантом у центрі захисту може бути знаковий для футбольного Запоріжжя Леонід Ключик, а його сина Сергія можна використати на різних позиціях: від оборони до нападу. Підсилити цю зону може й багаторічний оплот оборони донецького «Металурга» Олександр Воловик. Інший варіант у захисті – білоруський легіонер «Кривбаса», «Чорноморця» , «Карпат» й «Іллічівця» Павло Кирильчик.

Півзахисники: Олексій Чередник (народився в 1960 р.), Володимир Устимчик (1952–2000), Михайло Мудрик (народився в 2001 р.), Анатолій Боговик (народився в 1947 р.)

Маємо в цій команді й олімпійського чемпіона, легенду «Дніпра» Олексія Чередника. За ним – опорна зона. Олексія Валентиновича можна назвати справжнім колекціонером медалей союзного чемпіонату. В складі «Дніпра» він неоднораз ставав і чемпіоном, і срібним, і бронзовим призером! А додайте до цього й відзнаки за завоювання Кубка СРСР, Кубка Федерації футболу СРСР, Кубка сезону тощо! Чередник опинився в потрібний час у потрібному місці й зробив вагомий внесок у те, що «Дніпро» став союзним грандом у 1980-ті. Мав славу вкрай непоступливого гравця, мало в кого у боротьбі виходило зламати опір Олексія Валентиновича.

На чемпіонський матч «Дніпро» – «Спартак» у 1983 р. українську команду як капітан вивів Володимир Устимчик. Однак, безперечно, більшою мірою він запам’ятався грою в складі «Чорноморця». Запала мені в пам'ять фраза з програмки до київського матчу «Динамо» – «Чорноморець» в сезоні-1975: «В нападі агресивно виявляють себе швидкі й технічні Михайлов та Устимчик». Все ж таки Устимчик, як на мене, більшою мірою був гравцем середини поля, ніж форвардом. Агресивність? Розумію, що автор тексту хотів зробити комплімент Устимчикові, та я , насамперед, виокремив би не агресивність як таку, а технічність Володимира Костянтиновича. Отой технічний арсенал давав йому змогу раз по раз ставити складні завдання перед оборонцями команд-суперниць.

Що сказати про нинішнього українського повпреда в «Челсі» Михайла Мудрика… Він потроху стає лідером нашої збірної. І невипадково саме Михайла українська вболівальницька спільнота визнала «Левом матчу» з Грузією. Щиро сподіваюся на те, що Мудрик виявить свої найкращі ігроцькі риси й у грі проти албанців. У поточному розіграші Ліги націй поважний ресурс sofascore.com ще жодного разу не оцінював його дії оцінкою нижче від «сімки», а за номінально домашню гру проти Грузії Михайла пошанували оцінкою 8,3 бала. Ефективними були дії українського легіонера «аристократів» і в двох попередніх матчах Ліги конференцій: за матч проти «Панатінаїкоса» sofascore.com щедротно дав 8,5, а за двобій проти «Ноа» – 8,2. Проте, на жаль, в іграх англійської прем’єр-ліги виявити свої таланти в Мудрика виходить не завжди.

Анатолій Боговик захищав кольори київського «Динамо» наприкінці 1960-х – на початку 1970-х рр. На золоту медаль в 1968 р. не награв. Проте надалі Віктор Олександрович Маслов став більше довіряти Анатолію. Й у сезоні-1969 саме удар Боговика на 90-й хвилині приніс киянам домашню звитягу в матчі проти московського «Торпедо». Програмка до того матчу різнилися з іншими тогосезонними: такий собі круглолиций хлопчисько (може, й м’ячик із руками й ногами – хтозна, який там креативний задум художника) підморгував уболівальникам, ніби обіцяючи: йдіть на матч, не пошкодуєте. 70-тисячна авдиторія в Києві аж ніяк не пошкодувала! В чемпіонському для київських динамівців сезоні-1971 Анатолій Боговик відзначився дуже важливим переможним голом у москві в матчі проти ЦСКА, коли 103-тисячний натовп у Лужниках палко вболівав проти киян, однак усе одно оплескував потужному ударові Боговика зі штрафного, призначеного десь у 40 м від воріт.

У півзахисті можуть бути й ще варіанти. Приміром, знаковий гравець «Чорноморця» половини нульових Андрій Кирлик, справжні футбольні пілігрими Денис Олійник і Володимир Танчик, помітний гравець київського армійського клубу 1980-х Володимир Синельник. Не варто забувати й про Мар’яна Мисика, Ореста Кузика й Дениса Кузика, а також про молоду надію українського футболу Олександра Яцика.

Нападники: Артем Довбик (народився в 1997 р.), Юрій Резник (народився в 1970 р.)

Щось останнім часом побільшало критики на адресу Артема Довбика, зокрема й від шанованих у нашому футболі фахівців: мовляв, з такою грою шлях – в аматори. Менше з тим, Артем є забивним форвардом, однак цього сезону не демонструє стабільності, яка була в нього попереднього сезону. Відтак кращий бомбардир чемпіонату Іспанії поки що далекий від чільних місць бомбардирського списку кальчо. Чи не схибив Артем, переїхавши на Апенніни, а конкретно в кризову «Рому»? Попереду ще більша частина клубного сезону, й поки – не час для висновків. Щиро побажаємо уродженцю Черкас все ж таки істотно збільшити бомбардирський доробок в Італії і тішити нас своїми голами у футболці національної збірної!

У «срібному» для гірників сезоні-1975 Юрій Резник забив вирішальний гол у важливому вересневому матч проти «Чорноморця». А в тій грі Резник вийшов на поле замість лідера «Шахтаря» Віталія Старухіна, який занедужав. І не підкачав! У сезоні-1977, певно, найкращим матчем для Резника стала гра проти куйбишевського клубу «Крила Рад». На рахунку Юрія – «дубль» (один із м’ячів форвард забив головою в акробатичному стрибку) та ювелірна передача на Старухіна! Рік по тому Юрій забив аж самій «Барселоні», до того ж уже на 1-й хвилині матчу-відповіді в Кубку володарів кубків, відгукнувшись на простріл Миколи Латиша з правого флангу.

Альтернатива? Вибір багатий: Василь Лябик, Лукаш Теодорчик, Богдан В’юнник тощо. Можна згадати й Олександра Воскобойника, й, приміром, польського легіонера київського «Арсенала» Мацея Ковальчика, а також пошкодувати, що прізвище Олексія Бєліка трохи не підпадає під формат цієї збірної.

***

Помітив, що нашочасся дало в цю команду більш як третину складу. Український футбольний уболівальник вибагливий. Він навідліг шпетить сьогодення: мовляв, «ще ніколи такого не було», ностальгійно згадує зірок минулого «от, були ж люди в наш час…», палко сперечається про внесок того чи іншого клубу до скарбниці українських звитяг і, хай там що, а сподівається на повернення кращих часів. Чому б, власне, нашій збірній невеличкий крок до цього повернення не зробити вже сьогодні, подолавши на виїзді опір збірної Албанії! Удачі, Україно!

Олексій РИЖКОВ