Артем ФЕДЕЦЬКИЙ: Холанду моменти створюють партнери, Зозуля ж усе робив сам

Артем Федецький, відомий своїми виступами за «Карпати», «Шахтар», «Дніпро», німецький «Дармштадт» та збірну України, напередодні 35-го дня народження Романа Зозулі поділився незабутніми футбольними та життєвими спогадами про Романа.

У цій публікації колишній партнер по команді й збірній та просто хороший друг Романа Зозулі, Артем Федецький в ексклюзивному інтервʼю для Sport.ua розповідає про незабутні футбольні моменти, силу характеру на полі та життєві принципи, що визначають особистість нападника. Від пристрасті в грі до незламної підтримки українських військових — історія футболіста і людини, який, попри все, завжди залишається вірним своїм принципам.

– Розкажіть про вашу першу зустріч із Романом. Чи можете пригадати, як познайомилися і про що розмовляли?
– Звичайно, що пам’ятаю, таке не забудеш. «Карпати» грали вдома проти «Динамо», у тому сезоні кияни боролися за чемпіонство, якщо не помиляюся, командою тоді керував газзаєв. Так от, у тій грі Роман отримав другу жовту картку за симуляцію, через що його було вилучено. «Карпати», знаходячись у більшості, перемогли із мінімальним рахунком, відзначився Батіста. Не пригадаю вже, чи то він був у старті, чи то вийшов на заміну, але був вилучений за те, що намагався намалювати пенальті, якого там і близько не було, навіть без ВАР це тоді було зрозуміло (сміється, - прим. Sport.ua).

– Чи можете пригадати першу розмову? Це було в «Дніпрі» чи вже в збірній?
– Якщо чесно, то вже важко пригадати. Скоріше за все, це було в «Дніпрі». Він, напевно, ще не викликався до тієї збірної, куди мене запрошували з «Карпат». Мені здається, що ближче ми познайомилися вже в «Дніпрі» й потім разом їздили до національної збірної.

– Як його охарактеризуєте як людину?
– Адекватний, правильний. Люди дійсно проявляються у скрутну хвилину. Пам’ятаю, коли ми грали чи то на відбірковому етапі чемпіонату Європи, чи то на відбірковому етапі чемпіонату світу, Роман отримав серйозну травму на стадіоні «Севільї» – розрив хрестоподібних звʼязок, матч завершився, знову ж таки, мінімальною перемогою іспанців.

– Що було далі?
– Після повернення до Дніпра, а це вже був 14-15 рік, він створив благодійний фонд «Народна Армія». Починаючи з того часу, коли ворог вторгся на територію Донецької та Луганської областей, окупував Крим, Роман почав активно допомагати військовим. Незважаючи на те, що він отримав тяжку травму та проходив реабілітацію, Роман створив благодійну організацію та допомагав військовим, які брали участь в антитерористичній операції. Людину прикрашають її вчинки, Роман, як і багато хто із «Дніпра», тоді активізувався і допомагав нашим захисникам.

– Як би ви його охарактеризували на полі?
– Якщо характеризувати його, як футболіста на полі, то він «неприємний нападник», він не володіє якоюсь неймовірною технікою, але завжди був таким настирливим, боровся за кожен мʼяч, бився до самого кінця. Мʼяч у захисників – хліб Романа Зозулі, навіть якщо у нього не так багато шансів якось вплинути на ситуацію, через те, що опонент може просто винести мʼяч, він все одно буде битися до останнього. Він сам свого часу казав, що коли він виходить 1 в 1, то в нього не дуже виходить ногами обігравати, краще підкинути собі на голову і забити головою. Він таким чином стільки мʼячів забив, що мені здається, що Роман на той момент був одним з кращих у цьому компоненті.

– Так, колись Коноплянка жартував, що Зозулі, який знаходиться в метрі від воріт, буде легше впасти й забити головою, ніж зробити це ногами.
– Це 100%. Це такі нападники, проти яких дуже важко грати, зокрема на стандартах. Можу порівняти його з Калиничем, хоча той трошки масивніший, але за стилем ведення боротьби вони схожі. Обидва такі набридливі, що будуть навіть за програний мʼяч боротися до кінця, будуть битися за кожен момент, навіть якщо ситуація не з найсприятливіших. Вони завжди будуть десь лізти та провокувати захисників.

– Тобто основні риси Романа, як нападника – непоступливість і гра головою. Можливо, щось ще можете додати, що відрізняло його від інших?
– Непоступливість, характер, самовіддача та бажання грати до кінця, незважаючи на результат.

– Який ваш найяскравіший футбольний спогад, повʼязаний із Романом? Або, можливо, якийсь найкращий гол, який отак можете згадати?
– Не дуже памʼятаю усі голи, які він забивав, але один з найкращих - у ворота збірної Франції. Це був перший матч відбору на чемпіонат світу в Бразилії. У тій грі Рома і забив, і пенальті заробив, який потім реалізував Ярмоленко. Цікаво ще те, що у нього тоді спливав термін дії контракту з «Дніпром». На мою думку, він тоді виклався на максимум, показав усю свою футбольну пристрасть, це був пік його карʼєри. Після чого він отримав багато пропозицій від інших клубів, серед яких був і «Шахтар», але Роман обрав залишитися в «Дніпрі». Тому назву цей матч, напевно.

– Той гол був такий «трудовий», бо Зозуля, майже шкутильгаючи, заніс мʼяч у ворота. І взагалі таких голів за кар’єру у нього було багато.
– Я не побоюсь порівняти його з Ерлінгом Холандом. Обидва – центральні нападники, але норвежцю у зірковому «Манчестер Сіті» голи здебільшого створюють партнери по команді. Зозулі було у цьому плані набагато складніше, тому що більшість своїх мʼячів він вигризав сам: головою, в боротьбі, де з ним завжди грає центральний захисник – неймовірна віддача та бажання не поступитися не тільки своєму візаві, а й в цілому команді супротивника. Такі футболісти завжди заслуговували симпатію тренерів та партнерів.

– Мені нещодавно сам Зозуля розповідав, що Рамос, коли його побачив, подумав, що це когось запросили на тренування з дубля. Потім йому, звісно, пояснили, що це придбали нового нападника з «Динамо», але ситуація кумедна. Можливо, ви можете пригадати якісь веселі історії, повʼязані із Зозулею?
– Рамос, напевно, в першу чергу звернув увагу на зачіску Романа (сміється, – прим. Sport.ua). З нього через це постійно глузували, постійно казали, мов, поголися вже, бо невдовзі будеш, як Джанлука Віаллі, на що він відповідав, що це його фішка.

Доволі часто жартували, що у нього на голові Мальдівські острови. Але сам по собі Рома - весела людина, ми з ним і з Коноплянкою постійно шуткували, завжди у нас була позитивна атмосфера, тому якусь одну історію виокремити доволі важко. Взагалі, у нас уся команда була з гумором, тому весело проходили не тільки тренування, а і звичайні побутові процеси. Тим паче, що гарний настрій в колективі є великим плюсом, що бачили як Рамос, так і Маркевич, вони підтримували, тому з цим ніколи не було проблем.

– Денис Бойко згадував, що через специфічну зачіску за Романом закріпили навіть особистий емодзі малюка з чубом….
– Це не немовля, це реально ж Зозуля. З нього цей смайлик малювали (сміється, - прим. Sport.ua). Подивіться на його обличчя у той час, воно реально було схоже на лице юного хлопця, навіть дитини, до того ж ще і зачіска додається. Тому дійсно, з нього довго глузували, через що Рома навіть певний час ходив у бейсболці. Йому багато разів пропонували відпустити бороду, збрити оці острови на голові, щоб сформувати брутальний образ, але він щось до останнього з цим тягнув. Врешті решт, він дослухався до своєї дружини й зробив те, що йому давно радила команда – поголився під нуль. Зараз вже зовсім інша людина. Але це все, звичайно, жарти. Хто знає, може це імідж такий був, а може, завдяки цій зачісці він і забивав мʼячі.

– Зачіска вносила свої корективи в аеродинаміку?
– Хто знає, іноді, коли йде передача з флангу і треба направити мʼяч, то це може відіграти певну роль, бо від лисини він може відскочити зовсім в інший бік. Але дійсно, ці мʼячі на другому поверсі, які подавалися з флангів, Рома добре вмів перехоплювати та направляти. Мені здається, що деякі найкращі майстри не можуть зробити це так ногою, як він це робив головою. Не знаю чи було це напрацьовано на тренуваннях, бо особисто я не бачив, можливо, це від природи так.

– Як ви вважаєте, чи можна назвати Зозулю одним з найкращих форвардів свого покоління?
– Так, безперечно. Можливо, він нетиповий нападник, якщо порівнювати його з Калиничем чи Селезньовим, наприклад. Євген – форвард таранного типу, гравець штрафного майданчика, Калинич, який свого часу пройшов школу «Блекберна», так само був непоступливим гравцем, який боровся за кожен мʼяч. Зозуля був на одному рівні з ними, хоча мав свої особливості, може, мав трошки не ті фізичні якості, маю на увазі габарити, але воротарська зона, зона 11-метрової позначки були його хлібом, але так само він міг підіграти, зачепитися за мʼяч, десь його притримати, віддати на фланг, а потім щосили бігти до штрафного майданчика для завершення передачі.

– Ви вже згадували волонтерську діяльність Романа. Можете пригадати, як усе це починалося? Наскільки він заохочував інших партнерів до поїздок на фронт?
– Коли Рома проходив реабілітацію після травми, отриманої в грі проти збірної Іспанії, він зробив ремонт душових кімнат у військовому госпіталі в Дніпрі, а потім пішло-поїхало, як то кажуть, пізніше заснував фонд. Він завжди був організатором різних зборів, до яких багато хто долучався з команди, таким чином закривали певні потреби військових. Також неодноразово їздили на передову до хлопців, були моменти, що ми знаходилися і в 300 метрах від позицій п*дар*в. Футболісти, звичайно, були здивовані, мовляв, що ми тут робимо, як це може бути. У випадках, коли ініціатива йшла не від Роми, він завжди її підтримував і допомагав, чим міг.

– Нещодавно Зозуля разом із Коноплянкою створили власне агентство. Чи чули ви вже якісь відгуки футбольної спільноти з цього приводу?
– Ніяких відгуків від їхніх клієнтів не чув, але ми особисто спілкувалися з Євгеном, коли брали участь у «Кінгз Лізі» в Мексиці. Потім я ще з цього приводу розмовляв із Зозулею, більш детально. Нехай спробують себе у новому амплуа, чому ні. Зараз у футболі агенти в першу чергу відстоюють інтереси того чи іншого клубу, посуваючи інтереси футболістів на другий план, навіть наперекір тому, що це їхні підопічні, що особисто мені дуже не подобається.

– Чому молоді футболісти мають довіряти саме їм?
– У Роми та Жені є імідж, вони достатньо відомі й вони бажають допомогти футболістам. Причому хочуть допомогти як молодим, так і тим, хто вже встиг себе проявити. Вони хочуть довести, що між гравцем та агентом можуть бути нормальні партнерські стосунки. Бо діяльність агента полягає не лише у підписанні контракту з хорошим клубом і вибиванні йому вигідних умов. У моєму розумінні, якщо ти підписуєш молодого, умовно 18-річного футболіста, то ти маєш провести його до завершення карʼєри. Під словом «провести» я маю на увазі не лише футбольні питання, а й побутові у тому числі. Наприклад, футболіст переїжджає до нової країни й не знає мови, у такому випадку агент має допомагати йому абсолютно в усіх сферах. Так, гравець, своєю чергою, повинен вивчати мову тієї країни, де він буде грати, але є ще інші питання: квартира, машина і так далі.

– Думаєте, агент має взяти на себе всі нефутбольні питання?
– Футболіст має думати лише про футбол, іншими питаннями має піклуватися його агент. Тому бачення хлопцями цієї діяльності мене підкуповує. Бо зараз агенти часто зʼявляються вже напередодні трансферу, щоб отримати свої комісійні за декілька замовлених слів. Я всі свої контракти підписував сам: і в «Карпатах», і в «Шахтарі», і в «Дніпрі», і в «Дармштадті», тому я знаю про що я говорю, це усе дуже непросто, бо це відволікає від спортивної діяльності та спортивного процесу. Тому має бути людина, якій ти можеш довіряти, яка не тільки вибʼє привабливі умови, а й допоможе з побутовими питаннями, щоб ти не відривався від своєї основної діяльності. У першу чергу це про людські відносини, хлопці це бачать так само, тому думаю, що у них усе вийде.

– Що побажаєте на день народження Роману?
– Побажав би, щоб у нього волосся росло, але у нього вже напевно не виросте, хіба що шляхом якогось хірургічного втручання, якщо захоче мати класну шевелюру. Це, звичайно, жарти. Знаю його вже дуже давно, знаю його позицію, відношення та вчинки, тому побажаю, щоб він залишався таким, яким є. Щоб завжди залишався людиною, якій притаманні чесність, порядність та відкритість. Щоб усе, за що він береться, у нього виходило, хай то буде агентська діяльність, чи щось інше. Тим паче, що усі риси, які потрібні для вибудовування відносин з клієнтами, у нього є. Ну і, звичайно, побажаю ще достатку, сімейного тепла та затишку. Я привітаю його особисто, але він така людина, яка ніколи не змінить своєї позиції та ніколи не здається. Хто б що не говорив стосовно того, що він знаходиться в Іспанії, він дійсно справжній патріот, який завжди допомагав нашим військовим закривати їхні потреби.

Ігор ЛИСЕНКО