Ворсклі набридло загравати з аутсайдерами. Що дасть повернення Максимова?

Після десяти турів, зіграних в українській Прем'єр-лізі, «Ворскла» несподівано для багатьох опинилася буквально за крок від зони перехідних матчів – після третини загальної турнірної дистанції полтавську команду від 13-тої позиції, яка змусить наприкінці чемпіонату оспорювати право залишитися в еліті із представником Першої ліги, відокремлює лише одне очко. Це далеко не те, на що чекали керівники «Ворскли», а тому абсолютно не дивно, що вже після десятого туру в Полтаві вирішили піти на зміну головного тренера.

Сергій Долганський, який з початку 2024 року керував полтавською командою, так і не довів, що він може бути самостійним та успішним головним тренером. Принаймні, на рівні української Прем'єр-ліги. Раніше Долганський допомагав у «Ворсклі» Віталію Косовському, Юрію Максимову та Віктору Скрипнику, а після відходу останнього, як здавалося, вхопився за свій шанс стати повноцінним босом колективу, але… Останні результати ще раз продемонстрували, що Долганський загалом не тягне цю роль і, мабуть, буде набагато краще, якщо він повернеться до початкових своїх зобов'язань – роботи із воротарями, де у нього виходило демонструвати значно більш цікаві результати (об'єктивно кажучи, голкіпери «Ворскли» останніми роками традиційно є одними з найкращих у вітчизняному футболі на рівні елітарного дивізіону).

Над тим, ким замінити Долганського у Полтаві, вірогідно, надто довго голову не ламали. Та й навіщо винаходити велосипед, коли є очевидний і, найголовніше, доступний варіант на ринку прямо зараз – Юрій Максимов. 55-річний наставник вже працював із «Ворсклою» з листопада 2019-го по травень 2022 років, після чого залишив команду, причому не без, як заведено казати в подібних випадках, «осаду». Із Максимовим полтавці демонстрували загалом досить простий, але ефективний футбол й зуміли зачепитися за єврокубки, зігравши у сезоні-2021/22 два матчі в кваліфікації Ліги конференцій.

Читайте також:

ОФІЦІЙНО. Максимов знову очолив Ворсклу

Але влітку 2022-го у «Ворсклі» вирішили почати глобальне перезавантаження. В результаті контракт із Максимовим продовжено не було, а на його місце із «Зорі» закликали Віктора Скрипника, котрий на той момент ще дивував багатьох у вітчизняному футболі своїми «модними» поглядами на футбол та навіть перманентно забезпечував пристойний результат. Як склалися справи у Скрипника, всі ми добре пам'ятаємо, та й той факт, що наразі «Ворскла» вкотре опинилася у кризі багато в чому свідчить про одне – курс, який у Полтаві обрали в середині 2022-го, все ж таки виявився, м'яко кажучи, помилковим…

Тепер знову Максимов і знову першочергове завдання – вилізти з ями (у всіх сенсах, починаючи від турнірного становища й закінчуючи психологією, адже всередині команди вона далеко не найкраща, якщо довіряти уривчастим звісткам, що надходять із Полтави). Кажучи простіше: новий-старий наставник «Ворскли» знову приходить у ролі такого собі кризового менеджера, статус якого він вже встиг заслужити в українському футболі, в тому числі й завдяки попередній роботі у Полтаві.

Важливо розуміти, що за кілька років погляди Максимова на свою роботу у футболі, вочевидь, серйозно змінилися. Якщо раніше він приходив до Полтави тільки заради можливості знову повернутися до улюбленого ремесла після тривалої паузи, що затягнулася більш ніж на рік, і готовий був терпіти багато чого, в тому числі й відверто знущальний пробний контракт на чотири тижні, то зараз Юрій вже явно хоче братися за амбітніші проекти, де йому буде забезпечений «простір для маневрів» та реалізації власних ідей.

Чи готова запропонувати Максимову щось подібне нинішня «Ворскла»? Раз полтавці знову звернулися до свого колишнього наставника та побажали відновити з ним співпрацю, тим самим де-факто визнавши помилковість попереднього рішення, то, як мінімум, на базові вимоги фахівця вони згодні. Хоча, давайте будемо відвертими, Максимов явно не має у нашому футболі слави вкрай вибагливого тренера. Зрештою, це не Де Дзербі, якому потрібно десять асистентів та футболісти суворо під певні вимоги й характеристики.

Ще у перший свій захід до Полтави, так само як і згодом у «Дніпрі-1», Юрій Максимов показав, що готовий працювати практично з усіма гравцями, які є у нього в розпорядженні. Максимов – чудовий мотиватор та натхненник, здатний заряджати колектив і допомагати рухатися йому до поставленого завдання, навіть якщо багато чого довкола складається не найкращим чином. Давайте хоча б згадаємо, що навколо «Дніпра-1» у минулому сезоні постійно роїлися чутки про прийдешню кончину проекту і про те, що з футболістами, котрі мають перманентні борги по зарплаті, ніхто зрештою так до кінця й не розрахується, але команда Максимова своє завдання виконала чесно, фінішувавши у зоні єврокубків, а що було потім… Це вже зовсім не до головного тренера.

Склад нинішньої «Ворскли» виглядає скромніше, аніж у минулосезонного «Дніпра-1». Втім, у Полтаві є гравці, довкола яких можна та потрібно вибудовувати оновлений колектив. Це, насамперед, Кане, Крупський, Гучек, Ісенко, Ієде і, звичайно ж, досвідчені Скляр із Пердутою. Важливо й те, що Максимов, на відміну від деяких інших українських наставників, раніше вже неодноразово доводив, що здатний ефективно працювати з легіонерами. На сьогоднішній день їхня «колонія» у Полтаві не така вже й значна (усього чотири гравці), але взимку, в чому практично немає сумнівів, вона однозначно буде розширена.

Зовсім інше питання полягає в тому, аби вектор розвитку клубу та погляди головного тренера збігалися. Очевидно, десь через розбіжності у цих аспектах в 2022-му й відбулося перше розставання Максимова із «Ворсклою». Незадовго до цього головний тренер відкрито давав зрозуміти керівництву та вболівальникам, що він не терпітиме у себе в команді гравців, із підписанням яких не згоден. І Адерінсола Есеола, точніше його полтавський кейс, – наочне підтвердження цих слів. Втім, як і Луїзао, до фізичного стану якого в Максимова із самого початку були серйозні питання, що й призвело до безславного (нехай і з компенсацією у 150 тисяч євро) від'їзду бразильця, котрий колись обійшовся «Порту» аж у 3 мільйони євро, із Полтави.

Цікаво й те, що Максимов, мабуть, дійсно дуже хоче досягти чогось значущого (наскільки це можливо з огляду на абсолютно інший рівень можливостей у грандів ліги – «Шахтаря» та «Динамо») в українському футболі. Влітку, як повідомлялося у пресі, Юрій мав варіанти в Азербайджані, де він вже працював у 2017-2018 роках. Йшлося про можливість працевлаштуватися в одному із двох клубів, а також Максимов входив у шорт-лист наставників, яких розглядали у національну збірну, проте екс-коуч «Дніпра-1» відмовився, чим пристойно здивував, наприклад, на тлі рішення Романа Григорчука.

Тому нинішня робота із «Ворсклою» для Максимова – це щось більше, аніж просто необхідність заробити собі на хліб із маслом. До своїх 55 років фахівець все ще не має трофеїв в Україні, хоча у сезоні-2013/14 вигравав російську ФНЛ разом із «Мордовією», а у сезоні-2017/18 приводив «Кешлю» до перемоги у Кубку Азербайджану. Фінал Кубка України-2019/20, в якому «Ворскла» Максимова лише в серії пенальті програла «Динамо», є найвищою точкою наставника у вітчизняному футболі і та невдача, очевидно, лише залишила додаткову недомовленість у тренерській кар'єрі Юрія…

Взагалі Максимов виконав загалом непогану роботу в донецькому «Металурзі», «Кривбасі», «Ворсклі» та «Дніпрі-1». Але щоразу йому не вистачало буквально якоїсь дещиці, аби зробити якісно новий крок – той, який допоможе тренеру досягти абсолютно інших висот та вийти на абсолютно інший рівень. Можливо, саме тому Максимов досі у сприйнятті багатьох вболівальників – це наставник, який потрібен для подолання кризи, а от для боротьби за трофеї він начебто й не підходить.

Втім, остання теза – це і є головна мотивація для Максимова залишатися в Україні та в українському футболі. Він мав змогу виїхати за кордон, аби пристойно заробити, але він цього не зробив. У нього були можливості заздалегідь піти з «Дніпра-1», де вже усі розуміли, до чого все це рухається, але він знову ж таки вважав за краще довести справу до кінця й не виглядати в очах вболівальників тим, хто встромив ніж у спину та запустив процес демонтажу команди і клубу. Зрештою, він мав усі аргументи та можливості, щоб зараз відмовити «Ворсклі», де раніше з ним обійшлися не зовсім коректно, але він вирішив прийняти цей виклик та знову спробувати довести оточуючим, що може і здатний.

Юрій Максимов – це тренер, команди якого точно не демонструють футбол, що зачаровує погляд. Але це людина та фахівець, що має сильний характер і стрижень, здатний створювати довкола себе колектив однодумців та рухатися разом із ним до кінця. Мабуть, саме це і потрібно, аби бути успішним у нинішній УПЛ. Ставка на контроль м'яча та яскравий футбол, як показує практика, спрацьовує не завжди. Якість гравців у нинішніх реаліях українського чемпіонату не дозволяє вибудовувати тут лайт-версію АПЛ чи Ла Ліги, тож треба виходити із того, що є та брати на озброєння свої сильні якості. Схоже, після двох із невеликим років шарахань з боку в бік це усвідомили і у «Ворсклі». Що ж, подивимося, якою виявиться полтавська команда за другим заходом Максимова на тренерський місток – можливо, через якийсь час ми поглянемо на тренера та його результати зовсім під іншим кутом, а все написане сьогодні виглядатиме вкрай наївним…