Давайте віддамо нашій збірній належне: краще вона зараз не зіграла б

Після матчу з Чехією не залишає відчуття, що жовтневі подвиги нашої збірної – це пізно, яке хоч і краще за ніколи, але все одно пізно.

Після чотирьох турів Ліги націй національна збірна України все одно посідає останнє місце у групі. Ситуація для нас не покращала ні після жвавої перемоги над Сакартвело, ні після бойової нічиєї проти Чехії.

Читайте також:

Нічия на користь конкурентів. Збірна України не змогла обіграти Чехію

Тепер нам не залишається нічого іншого, крім як вигравати в двох матчах, що залишилися - в обох виїзних поєдинках проти – Грузії та Албанії.

Теоретично це завдання бачиться цілком здійсненним. Але якщо практично - є серйозні сумніви. Ми можемо лише здогадуватись, у якому стані наші потенційні збірники підійдуть до листопадових матчів. Ми можемо лише здогадуватись, у якому стані підійдуть до тих поєдинків і наші опоненти. І, тим більше, звідки нам знати, з якої ноги тоді встане головний тренер збірної України Сергій Ребров.

Тобто, розмірковувати про два останні тури ЛН прямо зараз не є об'єктивною нагодою. А якщо просто говорити на цю тему, то Україна має невеликі шанси на перше місце, але водночас наша команда має реальні шанси і на виліт у дивізіон С.

Зрозуміло лише одне: навіть якщо «синьо-жовті» виграють матчі проти Грузії та Албанії, наша доля не буде в наших руках, бо багато залежатиме від того, як у паралельних поєдинках гратимуть наші конкуренти.

Власне, головний підсумок чотирьох зіграних турів Ліги націй для нашої національної команди: ми залежні. Ми залежні не лише від власної форми чи власних тарганів у голові, а й від результатів наших суперників за квартетом.

Більше того, перша ж осічка для нашої команди на фініші може стати останньою. Наприклад, програш у найближчому матчі – у Тбілісі – не лише фактично позбавляє нашу команду надій зайняти одне з двох перших місць, а й майже автоматично відправляє збірну України до дивізіону С.

І у зв'язку з цим вкотре доводиться жалкувати про дебютний провал нашої команди. Розбирати його причини вкотре немає ні бажання, ні сенсу. Все вже давно сказано. І не відіграєш назад, і не переграєш. Потрібно виходити із того, що є.

Те, що є зараз, виглядає цілком презентабельно. Це якщо зайнятися простою констатацією. Бо виходить, що у жовтневому ігровому циклі наша головна команда країни дуже гідно виглядала у матчах проти двох найкращих команд нашого квартету. І за це наша команда в будь-якому випадку заслуговує на похвалу.

Про причини нашого «ренесансу» говорити складніше. Я далекий від думки, що Сергій Станіславович після вересневих ляпасів і зневажливої ​​критики раптом різко переосмислив прожите і взявся за голову. Мені здається, що якщо наставник нашої збірної і провів роботу над помилками, то зробив це лише для галочки. З тієї простої причини, що і тактично, і стилістично збірна України жовтневого зразка виглядала ідентично вересневому зразку.

Мені здається, Реброва врятувала епідемія травм. Як це не парадоксально звучить, але ті гравці, які виходили на поле замість тих, хто був на лікарняному, виявилися значно вмотивованішими. Не знаю, чи це заслуга Сергія Станіславовича, чи це винятково індивідуальна, приватна ініціатива Калюжного й товаришів, але факт очевидний: запалу та настрою в третьому-четвертому турі було на порядок більше, ніж у двох перших поєдинках.

Я вже говорив після гри зі збірною Грузії, що наша команда помітно додала в русі. Ця тенденція простежувалася і у грі проти команди Івана Гашека. Безперечно, це позитивний момент.

Але наша біда в тому, що в цьому більш інтенсивному русі немає навіть натяку на системність. Тактика «розумного хаосу», який застосовував Валерій Лобановський у «Динамо» наприкінці дев'яностих років минулого століття, і яку так намагається втілити у своїй команді учень Метра і паралельно один з головних механізмів тієї блискучої київської команди, у виконанні нинішніх футболістів збірної України перетворюється на просто хаос.

При русі, навіть інтенсивному, обов'язково потрібна думка. Пробачте, але думки як такої у виконанні футболістів збірної України і в двох останніх матчах було не так вже й багато. І якщо говорити конкретно і без купюр, то перемогу над Сакартвело принесли насамперед індивідуальні дії Мудрика, а нічию над Чехією – шалений пенальті, що взявся на рівному місці.

І якщо ще глибше заглиблюватись у гру нашої команди, то доведеться з прикрістю констатувати, що гра зі стандартів поблизу наших воріт була і залишається ахіллесовою п'ятою збірною України. До того ж, наша команда поступилася супернику в пресингу. Гра в атаці – знову розчарування: надія на Мудрика цього разу не виправдалася, а Довбика відрізали від м'яча.

Не найкраще проявив себе в критичний момент і Ребров. Я маю на увазі своєчасність замін. Заміна Коноплі напрошувалася значно раніше, ніж на 80 хвилині. Чому Яремчук вийшов замість Довбика, а не в пару до нього? Що, нас влаштовувала нічия? Чому не випустити бодай наприкінці матчу швидких Назаренка, Кабаєва чи Ваната? Знову ж таки, хіба нас влаштовувала нічия? Чи в такий ось спосіб Ребров намагався цю нічию втримати?

Загалом, якщо подивитися гру нашої команди проти чехів під «мікроскопом», то в очі впаде багато непривабливого. Але чи варто тупцювати на боязких паростках надії, намагаючись дістатися до суті?

Не треба цього робити. Художник малює так, як може. Об'єктивно наша збірна зараз із різних причин краще грати не здатна. І тренерський штаб зараз краще працювати не зможе. Тому давайте приймати те, що трапилося, за належне. А саме: жовтневі підсумки збірної України виглядають цілком презентабельно.