Перша перемога в Лізі націй є, але далекосяжні висновки робити не варто

Усе, що потрібно було сказати головному тренеру збірної України Сергію Реброву, уболівальники «синьо-жовтих» сказали після перших двох матчів Ліги націй проти збірних Албанії та Чехії. А ще раніше – після ЧЄ-2024. Тож як би не зіграла збірна України у грі проти збірної Грузії, чогось нового Ребров про себе та свою команду навряд чи почув би.

З іншого боку, після стартового провалу збірної України та її тренерського штабу у дебютних турах ЛН (а ще раніше – на Євро-2024) наставник не пішов у відставку. Більше того, його повністю підтримав виконком УАФ і особисто голова асоціації Андрій Шевченко.

Вустами Андрія Миколайовича і Сергія Станіславовича було сказано, що, мовляв, матчі Ліги націй – такий собі напівофіційний турнір, а головним мірилом роботи наставника головної команди країни буде відбірковий турнір на чемпіонат світу-2026.

На цьому майже все. Ставки зроблено, ставок більше немає. Навряд чи тепер наші вболівальники (я сюди зараховую і журналістів, і фахівців) змінять своє ставлення до Сергія Реброва. Стосунки ці недовірчі, назвемо їх так м'яко.

Навряд чи змінить своє ставлення до головного тренера збірної й УАФ. Якщо рука руку миє, то інакше не може й бути.

Тому хоч би як грала збірна України надалі по турнірній сітці Ліги націй, який би результат не здобували підопічні Сергія Станіславовича, вже навряд чи буде та гострота відчуттів, що була раніше.

Раніше – це на Євро-2024 та у двох стартових поєдинках ЛН. Тепер буде просто констатація. І очікування. Очікування того, що з усього цього вийде.

Що ж до конкретного поєдинку, то наші очікування апріорі були невисокими. Насамперед – через шалений травмопад, який несподівано обрушився на нашу збірну. Я навіть трохи поспівчував Реброву в цій непростій ситуації, що склалася напередодні гри з Сакартвело.

Але, водночас, у глибині душі я розумів, хоч і не озвучив цього перед матчем, що подібні проблеми навряд чи наздоганяють команди, у яких все добре в ментальному плані, яким комфортно в роздягальні.

Вважайте це метафізикою чи упередженням, але я справді вважаю, що таке трапилося не просто так. Можливо, цей травмопад мав статися. Мав статися для того, щоб Ребров нарешті зрозумів, що він лише головний тренер, а не просто головний.

Так, цей травмопад також давав можливість проявити себе на полі тим, хто рідко грає в основі збірної. А може, й тим, хто там взагалі не грає.

Так чи інакше, відсутність практично цілої команди дійсно дозволила перевірити в «бою» найближчий резерв, якщо так можна висловитися.

І найближчий резерв не підкачав. Знову ж таки, якщо так можна висловитися.

Калюжний та компанія досить несподівано здобули перемогу над лідером нашої групи. Після двох поразок поспіль будь-який інший результат, окрім невдачі, буде за щастя.

Однак якщо говорити суто про гру нашої команди, то чогось нового з погляду тактики тренерським штабом Сергія Реброва не було запропоновано. Можливо, цього «чогось нового» і не треба було чекати. Але особисто я чомусь чекав.

По суті, збірна України у грі проти команди Саньйоля була тією самою командою, що й у попередніх матчах ЛН. Гравці лише були інші. І цілком можливо, що якби Грузія зіграла у більш закритий футбол, а не «і нашим, і вашим», не було б у нас цих трьох очок.

Але грузини зіграли так, як вважали за потрібне.

І наші зіграли так, як змогли. І ось тут вже є відмінна риса, якщо порівнювати із поєдинками проти Албанії та Чехії. На цей раз у мене не повернеться язик дорікати збірній України за небажання. У небажанні грати, битися і навіть бігати.

Так, часом біганина була сумбурною, метушливою, нехитрою. Деколи ми провалювалися і в центрі захисту, і в середній лінії. Так, про якість гри головної команди країни зараз говорити не доводиться. Однак футболісти головної команди країни нарешті продемонстрували, що їм не пофіг.

Я не маю ілюзій щодо подальших перспектив нашої команди в даному турнірі. Практично все було вирішено після двох стартових невдач.

Не маю ілюзій і щодо подальших перспектив Сергія Реброва на чолі національної збірної України, хоча у зв'язку з цим я не проти помилитися.

Але найбільше я не хочу помилятися у наших футболістах. Я й далі хочу бачити в їхніх очах якщо й не вогонь, то хоча би вогник. І якщо вони не поступатимуться супернику в бойовитості, в настрої, в характері, все інше можна пробачити.

Але якщо такого набору не буде, пробачити не вдасться.