Родрі погрожував страйком, Фігу – зниженням зарплат. За ким правда?

Останні кілька тижнів у європейському футболі подарували цілу низку тривожних новин. Насамперед, мова про відхід з професійного спорту чемпіона світу-2018 та екс-захисника «Реала» та «Манчестер Юнайтед» Рафаеля Варана, до якого титулованого футболіста підштовхнули перманентні проблеми зі здоров'ям, але також не варто списувати із рахунків й новину про тяжку травму лідера «Манчестер Сіті» та одного з ключових претендентів на «Золотий м'яч-2024» Родрі, котрий, за деякими оцінками, в цьому сезоні на полі більше не з'явиться.

31-річний Варан влітку нинішнього року пішов із «Манчестер Юнайтед» до скромного італійського «Комо», який підвищився у класі до Серії А. Це рішення зіркового француза здивувало багатьох уболівальників, але загалом в ньому проглядався здоровий глузд. Справа в тому, що за останні 12 років кар'єри Варан переніс 28 травм різного ступеня тяжкості, й загалом стан його здоров'я викликав чимало питань, аби без проблем продовжувати віддавати себе професійному спорту на всі сто. Цілком логічно, що французький центрбек, який лише за три роки по контракту із «Манчестер Юнайтед» заробив близько 50 мільйонів фунтів, а раніше сколотив пристойні статки у «Реалі», побажав просто піти у клуб, де рівень фізичних навантажень буде не таким серйозним, а інтенсивність матчів – значно меншою.

Але в «Комо» Варан зіграв усього 23 хвилини в кубковому матчі, після чого його коліно в черговий раз не витримало… Перед Рафаелем знову замаячив довгий та важкий процес відновлення, а причини не плюнути на усе це просто зникли, враховуючи матеріальний фактор. Тому рішення француза повісити бутси на цвях й не стало сенсацією.

Трохи раніше Родрі публічно пригрозив страйком, якщо кількість матчів у футболі не припинить збільшуватися. Іспанський хавбек прямо заявив – проводити по 70-80 ігор за один сезон фізично неможливо, не кажучи вже про те, щоб протягом усього цього відрізку демонструвати дуже якісний рівень виступів. Футболісти – не роботи, і їм також потрібен відпочинок.

Символічно, що буквально за кілька днів після своїх висловлювань Родрі зліг у лазарет із тяжкою травмою коліна. 178 матчів за останні три роки – це те, що, як вважають медики, стало першопричиною значного зношування фізіологічних можливостей організму іспанського хавбека.

Читайте також:

Сіті захищатиме титул без ключового гравця. Наскільки все складно?

У зв'язку із цим в середовищі європейських спортивних медиків наразі на повний голос заговорили про ймовірність виникнення нової тенденції у професійному футболі – ранньому виході на пенсію топових гравців. Зрештою, й раніше подібні історії траплялися, коли раптово від футболу втомився Ерік Кантона, або у 29 років повісив бутси на цвях Девід Бентлі, котрий здивував усіх висловлюванням про те, що він «не створений для життя футболіста». Не всім судилося бути Кріштіану Роналду…

У зв'язку із цим куди дивнішим є інше: після заяв Родрі та його подальшої тяжкої травми, а також історії із відходом з футболу у 31 рік Варана, багато топових футболістів справді можуть задуматися про зміну менталітету. Замість того, аби залишатися на полі якомога довше, користуючись усіма благами та досягненнями сучасної дозволеної фармакології, футболісти можуть почати розглядати гру у футбол, як короткостроковий етап, коли за умовні десять років потрібно віддатися на повну, заробити максимум грошей, а потім із чистою совістю та повним гаманцем відійти від справ. У часи, коли кар'єри просто повинні ставати все більш і більш тривалими, все йде до протилежного…

Згідно із нещодавніми дослідженнями, які проводили аналітики Approved Business Finance, середньостатистичний футболіст команди сучасної АПЛ за вісім років кар'єри в цьому дивізіоні здатний забезпечити собі «комфортну», як зазначено у звіті, пенсію на щонайменше 65 років. Тільки вдумайтеся: за вісім років роботи ви заробляєте стільки, що живете фактично до кінця своїх днів!

І гроші, здається, стають другим аспектом цієї проблеми. Зростання заробітних плат відбувається не просто так. Клуби платять футболістам більше тому, що здатні отримувати більші прибутки від спонсорів та організаторів різних турнірів. А ті, у свою чергу, зацікавлені в тому, аби індустрія розвивалася семимильними кроками й шоу ніколи не припинялося. Іншими словами, чим більше матчів, тим більше грошей. Про це нещодавно сказав відомий у минулому португальський футболіст Луїш Фігу, котрий наразі виконує функції радника президента УЄФА.

«Ми маємо подивитися, яке рішення буде найкращим. Але це факт, що матчів стає дедалі більше. Вся ця ситуація нагадує снігову кулю. Чим більше матчів, тим більші контракти футболістів. Якщо матчів буде менше, то й зарплати гравців будуть зменшені», – заявив Фігу.

Але головна проблема з експоненційним зростанням зарплат полягає в тому, що голова (психологія) та тіло не встигають за грошима. Ви можете платити гравцеві хоч 1 мільйон фунтів на тиждень, хоч 5 мільйонів, але він усе одно залишиться людиною, такою ж крихкою та фізично вразливою, якою й був раніше. Власники клубів, інвестори та організатори змагань вважають, що купують новий рівень, якого просто не існує. Очікування та реальність все більше розходяться, а порожнечу, що виникає між ними, заповнює ворожість.

Згідно зі звітом Fifpro, в АПЛ у рамках сезону-2023/24 кількість травм зросла на 11% порівняно із сезоном-2022/23. При цьому, найбільше зростання проблем зі здоров'ям (аж на 18%) зафіксоване у зв'язку із пошкодженнями підколінного сухожилля, що на думку професійних медиків, часто пов'язане з перевантаженнями, накопиченою втомою або недостатнім відновленням.

У зв'язку із цим у Родрі та інших професійних топ-гравців все частіше виникає логічне питання: на що і для кого працює сучасна спортивна наука та фізіотерапія? Чи потрібна вона для того, аби відстоювати здоров'я футболістів, або ж націлена на збільшення вигоди інвесторів-мільярдерів?

Враховуючи постійне зростання кількості матчів, а також прагнення впроваджувати нові й нові турніри (наприклад, Лігу націй на рівні національних збірних або клубний чемпіонат світу на рівні клубних команд), футболісти резонно починають висловлювати своє невдоволення. Якщо раніше фактично «двожильність» Родрі вважалася великим досягненням медичного штабу «Манчестер Сіті» та збірної Іспанії, то після тяжкої травми, отриманої хавбеком кілька днів тому, на це питання багато хто глянув під іншим кутом… Чи не відгукнеться тепер півзахиснику увесь той брак відпочинку та відновлення, який трапився раніше?

Самі футболісти, схоже, свій вибір зробили – вони справді хочуть грати менше. Яким чином це буде реалізовано – поки невідомо, але в британських ЗМІ, зокрема, вже пропонують використовувати ідею англійського чемпіонату з регбі, де для кожного гравця існує максимальний ліміт у 2400 зіграних хвилин за сезон на рівні клубних та національних команд.

У Fifpro пропонують знизити максимальну кількість матчів для одного гравця до позначки у 50-60 поєдинків за сезон, залежно від віку виконавця. Нехай дослідження показують, що зараз лишень 0,31% професійних футболістів світу проводять по 60 та більше матчів за сезон, однак у кампанії-2024/25, за даними CIES Football Observatory, «Манчестер Сіті» може зіграти 76 поєдинків!

Все це призводить не лише до проблем зі здоров'ям у гравців, але й до зниження якості футболу, оскільки виконавці втрачають азарт та інтерес до гри, все частіше сприймаючи її як тяжкий обов'язок, а не можливість побавитися на радість публіці.

Про це, зокрема, нещодавно відкрито заявив екс-лідер збірної Франції та «Арсенала» Т'єррі Анрі: «Я бачу, як люди грають без радості, бо матчів стало надто багато. Це не лише знижує фізичну працездатність гравців, а й позбавляє їх задоволення від гри, яка має бути в основі футболу».

Зниження числа матчів справді виглядає вирішенням проблеми, ось тільки сама проблема полягає у тому, що подібного ніколи не станеться. Це свого роду замкнене коло, де більша кількість ігор приносить більше грошей, а гроші змушують гру рухатися далі.

Теоретично Родрі правий – топові футболісти можуть об'єднатися й влаштувати страйк. Чому тільки топові? Тому що на них, будемо відвертими, багато в чому і тримається бізнес-складова сучасного футболу, оскільки основну масу вболівальників цікавлять найкращі гравці із найкращих команд, а не глибокі трясовини національних ліг у різних країнах… Ось тільки заковика у тому, що всі (або хоча б більшість) зірки сучасного футболу ніколи не зможуть об'єднатися, аби реалізувати подібну мету. Все тому, що кожен з них сфокусований виключно на досягненні власних завдань: виграші трофеїв, отриманні кращих контрактів та виплат від спонсорів тощо.

Звичайно, повністю позбутися тяжких травм у футболі не вдасться ніколи, навіть значно зменшивши кількість матчів. Але гравці й мають значні зарплати, аби це якоюсь мірою компенсувало ті ризики, на які вони свідомо йдуть. Питання лише в тому, де моральні межі рівня цих «компенсацій» і, як наслідок, підвищення вимог від самих футболістів? У яку зарплату можна оцінити 80 матчів за сезон для найкращих гравців сучасності? І чи не виникне спокуси в майбутньому у когось піднімати рівень окладу для того, аби вимагати проводити вже по 100 поєдинків за рік?

Відповіді на ці питання зараз видаються вкрай далекими. Втім, у якийсь момент існуюча система може не витримати, й тоді футбол сколихне революція, як вже бувало не раз – згадайте хоча б гучну «справу Босмана»… Щоб до цього не доводити усім сторонам, мабуть, доведеться домовлятися та шукати компроміс. І це неминуче, враховуючи, що у своїх аргументах правий як Родрі, так і Фігу…