Шахтарю настав час перестати оцінювати своїх талановитих гравців у мудриках

Михайло Мудрик та Георгій Судаков. Їхні прізвища дуже часто згадуються разом, коли йдеться про останніх талантів, яких випустила академія «Шахтаря». Крім того, обидва молоді хавбеки перебувають у дружніх відносинах, підтримують один одного, як на полі, так і медійно – зокрема, після переїзду зі стану «гірників» у «Челсі» Мудрик неодноразово у спілкуванні зі ЗМІ згадував про талант Судакова і про те, що той також готовий виступати на найвищому рівні, в тому числі й у англійській Прем'єр-лізі.

Михайла Мудрика топ-менеджменту «Шахтаря» вдалося продати на піку слави. За молодого вінгера «гірники» отримали 70 мільйонів євро, а ще прописали у вигляді бонусів додаткові 30 мільйонів, які, можливо, «Челсі» у повному чи частковому обсязі ще виплатить українцям. Це був абсолютно геніальний трансфер «Шахтаря», де все було організовано блискуче. Це був справжній момент слави для генерального директора «помаранчево-чорних» Сергія Палкіна та спортивного директора клубу Даріо Срни, які зробили дуже багато для саме такої фіналізації цієї історії. І, давайте будемо об'єктивними, Палкін та Срна тоді заслужили на цю славу й повагу, адже де-факто їм вдалося зберегти «Шахтар» на плаву, вируливши з вкрай складного, якщо не сказати драматичного, фінансового виру, коли після початку повномасштабної війни ключові кадрові активи залишили команду за Annexe 7 ФІФА, а на клубі залишалося боргів за їхні трансфери у розстрочку на суму у 40 мільйонів євро.

Однак трансфер Михайла Мудрика, очевидно, зіграв і злий жарт із «Шахтарем». У клубі, мабуть, порахували, що подібні угоди потрібно намагатися ставити «на конвеєр» – аби щороку чи хоча б раз на два роки продавати багатим європейцям своїх гравців за багато-багато десятків мільйонів євро. «Шахтар» захотів знову стати свого роду постачальником елітних талантів у топ-ліги континенту, хоча в реаліях, що склалися, домогтися подібного було дуже непросто.

Після відходу Мудрика в «Шахтарі» чітко окреслили наступний топовий продаж клубу. Ним мав стати саме Георгій Судаков. Причому центрального атакувального хавбека «помаранчево-чорні» виявилися не готовими продати навіть за 40 мільйонів євро, які за нього пропонував минулої зими «Наполі». У донецькому клубі твердо вирішили: Судаков коштує не менше 60 мільйонів, крапка.

І те, як розвивалися події у 2023-му календарному році, наводило на думку, що в «Шахтарі» знову блискуче роблять свою роботу. Поки футболіст демонстрував видатний прогрес та стабільно високі показники результативності та якості гри на футбольних полях, клуб регулярно та дуже вміло «виставляв» Георгія на вітрину через численні інтерв'ю керівництва у ЗМІ, а також, вочевидь, контакти із європейськими інсайдерами та агентами – тим самим Фабріціо Романо, до прикладу, котрий за останній рік видав під кілька десятків постів про Судакова.

Але у 2024 році в кар'єрі Судакова настав спад. Найбільш наочним він виявився для всіх на чемпіонаті Європи, куди Георгій «на папері» їхав у статусі одного з лідерів національної команди України, але де хавбеку у трьох матчах не вдалося відзначитись жодною результативною дією. Та й загалом Судаков на Євро-2024 виглядав блідо й нічим не запам'ятався. Як практично і вся збірна України…

Логічно, що у літнє трансферне вікно-2024 «Шахтар» так і не дочекався «жирних» пропозицій щодо Судакова. Найгірше те, що навіть чуток про можливий відхід Георгія до одного з топових клубів Європи не було. Нехай навіть від інсайдерів, рівень авторитету яких викликав би питання. Практично повна тиша, внаслідок якої Судаков залишився у «Шахтарі» та розпочав із командою сезон-2024/25.

Почав, як і весь «Шахтар», із величезними пробуксовками. У 6 офіційних матчах, які Георгій провів за «помаранчево-чорних» у сезоні-2024/25 на поточний момент він відзначився лишень 1 забитим м'ячем та 1 результативною передачею. Та й ті не стали для команди вирішальними, оскільки були зафіксовані у поєдинках, де «Шахтарю» вдалося легко впоратися із опонентами – «Ворсклою» (5:0) та «Карпатами» (5:2). А ось там, де «гірники» мучилися (наприклад, із «Поліссям» – 0:1) чи суперник чинив несподівано пристойний рівень опору та протидії (3:4 від «Олександрії»), Судаков нічим суттєвим не відзначився. Дехто з уболівальників й зовсім схильний вважати, що в цих матчах він буквально розчинявся на полі.

Звичайно, рівень експертизи, який здатні давати вболівальники, здебільшого не можна порівняти із тим, чим займаються цілі відділи у таких клубах як «Шахтар». Однак, зрештою, не варто надмірно ускладнювати футбол – тут дуже багато речей добре видні та зрозумілі навіть, як заведено казати у подібних випадках, неозброєним оком. Так само, як і видно чіткий регрес Судакова. Саме регрес, а не, як іноді намагаються це піднести зацікавлені медійні особи, той факт, що Георгій нібито вперся у стелю розвитку в УПЛ.

Якби Судаков вперся у стелю можливостей розвитку в УПЛ, то ми зараз продовжили б спостерігати за стабільними виступами від Георгія, однак без явного збільшення їх кількісної та якісної компоненти. Іншими словами, Судаков би просто «тупцював на місці». Але це зовсім не так.

Матч першого туру основного етапу Ліги чемпіонів проти «Болоньї» (0:0) виразно продемонстрував справедливість такої тези. І справа не стільки у нереалізованому пенальті вже не четвертій хвилині, хоча від футболіста із цінником у 60+ мільйонів євро обов'язково чекали голу в тій ситуації, а в загальній якості виступу Судакова. А її [якості] не було… Причому настільки, що низка статистичних порталів, які люблять виставляти оцінки гравцям, визначила Георгія як беззаперечно гіршого виконавця на полі того вечора у складі обох команд. І було за що, адже в очі впадало, як Судаков не здатний діяти швидко й розвивати атаки із тією якістю мислення, яка властива виконавцям топ-рівня. Георгій часто вирішував затягувати, підробляти м'яч, робити один або кілька зайвих дотиків. Звичайно, варто згадувати про зливу у Болоньї, але давайте не будемо робити поблажок, адже майстер своєї справи їх точно ніколи не потребує.

У зв'язку із цим є чітке розуміння, що «Шахтар» своїм тиском на Судакова надав футболісту «ведмежу послугу». Півзахисник просто не був готовий до того, що від нього вимагатимуть такого рівня виступів (та ще й стабільних), який відповідатиме запитній ціні. Тому вболівальники у коментарях на сайтах новин та в соцмережах особливо «роздають на горіхи» саме Судакову, а не, скажімо, Егіналду, Сікану чи Зубкову. Тому що саме Георгій був заявлений як, без малого, «нова європейська зірка». А цьому статусу потрібно відповідати у КОЖНОМУ матчі, а не один чи півтора рази на місяць, під настрій.

У прагненні прирівняти Судакова на трансферному ринку до Мудрика, та організувати багатомільйонний перехід чергового свого вихованця до Європи, у «Шахтарі», здається, забули, що кожна історія унікальна, й не можна усіх чесати під один гребінець. Більше того, історія з Мудриком доводить, що Михайла, можливо, банально вдалося продати реально на піку його розвитку, після чого в багатьох футболістів апріорі починається спад, спричинений насамперед психологією. Продати Судакова на піку слави вже не вдалося, перешкодив провальний виступ збірної на Євро-2024 й невиразна гра на турнірі самого гравця. Але це нічого, буває, адже це життя й не завжди вдається перемагати…

Здавалося б, що слід робити після такого? Очевидних варіантів, яких можна називати максимально логічними, два: або знижувати запитну позицію на трансферному ринку та відпускати Судакова дешевше – нехай навіть за 30 мільйонів євро, але із перспективою отримання подальших бонусів, або… Або просто максимально знизити ажіотаж навколо персони футболіста, давши йому можливість морально перезавантажитись та відійти від того, що сталося. Але що зробили у «Шахтарі»? Правильно: продовжили заявляти про винятковість та геніальність Георгія, викликаючи вже явне відторгнення подібної риторики у суспільстві.

Звісно, ​​уболівальники та експерти не формують ціну на футболістів на ринку. Вони не здатні безпосередньо впливати на покращення якості гри того чи іншого виконавця. А ще вони не ведуть переговори, і не впливають на їхню успішність. Тому в певній мірі на численні негативні коментарі, які ростуть, неначе гриби після дощу, на адресу того ж таки Судакова у «Шахтарі» можуть махнути рукою – мовляв, навіщо це нам? Але, з іншого боку, футбол – це гра для вболівальників. І тією чи іншою мірою настрій фанатів переноситься на команду, кожного її гравця. І кожен футболіст все одно відчуває, як до нього ставиться публіка. І якщо у важкий момент у Судакова немає високого рівня підтримки, то, можливо, це зовсім не проблема фанатів, яким раніше просто нав'язали думку про геніальність та винятковість цього гравця, і які чекають від нього рівня та якості виступів як у праймового Шевченка?

Історія з продажем Мудрика стала однією з найвдаліших та найяскравіших сторінок для нинішнього менеджменту «Шахтаря». Про неї пам'ятатимуть ще довго, а її творцям – Сергію Палкіну та Даріо Срні – складатимуть оди, згадуючи, як вміло, своєчасно та грамотно ці функціонери скористалися інтересом до свого вінгера з боку «Челсі» та інших грандів АПЛ. Однак ця історія – поодинокий випадок, і жодною мірою не початок великого конвеєра трансферних рекордів «Шахтаря». А це означає, що її все одно не можна, як би не хотілося зворотного, застосовувати у вигляді шаблону для усіх подальших потенційних угод по своїм талановитим гравцям, яких хочуть бачити за кордоном. Навряд чи варто усіх вимірювати в «мудриках»...

Іноді вміння визнавати очевидне, тим паче публічно, навіть якщо воно далеко «не цукор», може допомогти значно більше, аніж подальше накачування суспільства історіями про те, як «усе добре в прекрасної маркізи». Рік тому справедливість цієї історії довів відхід Патріка ван Леувена, з яким «Шахтар» був близьким до того, аби зайти в глухий кут, і призначення на його місце амбітного Маріно Пушича. Зараз до головного тренера знову є чимало питань, але значно більше їх у переважної більшості фанатів – саме до Георгія Судакова, від якого чекають лідерства, голів, асистів, геніальних передач і просто чогось із категорії чарівного. Але вийти із кризи, не визнаючи, що ти там перебуваєш, не вдавалося ще, мабуть, нікому. Й тому хотілося б у найближчі місяці, аби у пресі було поменше розмов про Судакова, якому просто треба дати час на усвідомлення того, що відбувається, і правильні висновки. Щось подібне, до речі, трохи раніше у своїй кар'єрі переживав інший потенційно багатомільйонний актив з УПЛ – Микола Шапаренко. У певний момент його також почали критикувати й буквально знищувати, але нічого – пройшов час, знизилася кількість хвалебних од в інтерв'ю, а разом із тим у гравця в очах знову з'явилися спортивний азарт, запал, а часом навіть і злість. І це те, чого наразі так не вистачає Судакову, для якого його ж клуб, свідомо чи ні, організував спершу справжню «теплу ванну», вихід із якої тепер бачиться надзвичайно некомфортним ані самому гравцю, ані «гірникам». А виходити все одно доведеться, інакше подальшого прогресу просто не буде!..