АЛЕКСЕЙЧИК: «Ми не стрибнули вище голови, не досягли чогось неймовірного»

Головний тренер жіночої збірної U-18 Ольга Алексейчик прокоментувала виступ дівчат на чемпіонаті світу 3х3:

– Що сказали дівчатам після завершення чемпіонату світу?

– Вони моя друга сім'я. Моє друге літо пов’язане з цими дівчатами. Я ними дуже пишаюсь. Сказала їм, що вони повинні знати, що ті збірні, які були вище – вони не сильніші за нас і ми теж достойні бути на п’єдесталі. Якщо впоратись з емоціями і зіграти на своєму максимумі, то ми такі ж сильні, як і вони. Просто вони звикли перемагати, а ми психологічно ще десь не готові перемагати. Нам не вистачає віри, що ми такі ж круті.

– Чи повністю Ви залишились задоволеними тим, як команда пройшла груповий етап?

– Дівчата перемогли у всіх трьох іграх, але я була трохи незадоволена тим, як вони перемогли. Ми розуміли, що суперники трішки нижчі за рівнем і ми повинні були заздалегідь готуватись до суперників у чвертьфіналі, відпрацьовувати, як ми будемо грати. Але це все-таки діти і вони трохи грають по-своєму. Звичайно, що молодці – пройшли груповий раунд без поразок, але далі спіткнулись в чвертьфіналі на збірній Китаю.

Чого не вистачило з Китаєм? Можливо дисципліни. Ми готувались, знали, як треба грати, як захищатись. Можливо, через надмірне бажання десь перегоріли. Не вистачає терпіння дограти правильно до кінця.

– Наскільки було важко при такому форматі, коли фактично турнір розтягнутий на 5 днів?

– Цей розтягнутий формат як тренеру мені не дуже подобається. В дні без ігор у нас було виділено лише 30 хвилин тренувань на змагальному корті, тому важко було тримати дівчат у тонусі. Це дає момент розслаблення, особливо після ігор в групі, де, окрім матчу з Мексикою, нам вдалось дуже впевнено виграти. Десь не вистачило сильного суперника в групі, який би показав дівчатам, що в плей-оф буде важко. А словами не завжди вдається налаштувати.

– У збірної була гарна підтримка. Багато було українських вболівальників?

– Ми зустрічали кілька людей з України, які приїхали нас підтримувати. Приїхав Валерій Жартун з дружиною. Ну і звичайно обидві збірні вболівали одна за одну на трибунах так, що, напевно, нас і через екран було чутно. Ми не боялись зірвати голос під час матчу, і це надихало.

Хотіла б сказати про хлопців декілька слів. Вони такі молодці. Їхній кураж – до мурашок. Просто не передати словами, з якою мотивацією грали хлопці і це передавалось і дівчатам теж.

– Що значить для українського баскетболу 3х3 те, що обидві наші збірні U-18 в топ-5 чемпіонату світу?

– Це дуже важливо. В баскетболі 3х3 Україну вже поважають, десь навіть бояться. До нас готуються, знають, що ми сильні конкуренти.

– Ви молодий тренер, але вже маєте серед своїх досягнень топ-5 чемпіонату Європи минулого року і топ-5 чемпіонату світу цього року. Такі досягнення мотивують далі працювати?

– Звичайно, це мотивує. Але повторюсь, ми не стрибнули вище голови, не досягли чогось неймовірного. Я знаю, де ми можемо бути насправді, тому це велика мотивація і для мене, і для дівчат. Ми ще не показали того, на що спроможні і хочеться ще «грюкнути дверима».

Жіноча збірна зі Світланою Полянцевою, Єлизаветою Радловською, Єліною Синяковою і Таїсією Виповською під керівництвом Ольги Алексейчик стала п’ятою, вигравши групу, потім програвши Китаю і ставши кращою за додатковими показниками серед збірних, що поступились в чвертьфіналі.