ТИХА: «Для мене це честь – представляти нашу країну на майданчику»

Баскетболістка збірної України U-20 Серафима Тиха розповіла про гру за збірну цього літа та минулий сезон в Італії.

– Друге літо поспіль ти граєш на двох чемпіонатах Європи, в тому числі обидва рази за збірну U-20. Наскільки зараз почуваєшся виснаженою чи якби по віку проходила, то готова була б грати ще зараз Євробаскет U-16?

– Ці два з половиною місяці були дуже важкі та насичені, але я отримала велике задоволення працювати в цих двох збірних. У збірних U-18 та U-20 були дуже класні дівчата та особливо тренерський штаб. Другий рік поспіль я працюю з Євгенієм Вікторовичем Мурзіним, Анною Шликовою та Інною Ігорівною Кочубей – це неймовірні тренери, які завжди вірять та підтримують!

Чи готова грати ще за U-16, якби проходила по віку? Так! Навіть знаючи, що це дуже було б важко, але я завжди готова грати за збірну!

– Що для тебе взагалі значить одягати синьо-жовту майку України?

– Для мене це честь на майданчику представляти нашу країну. В сьогоднішній ситуації хтось це робить на фронті, а ми тут!

– Збірна U-20 продемонструвала один з кращих результатів за останні роки. Наскільки в команді були задоволені 6–м місцем чи все ж момент з хворобою в кінці змазав сприйняття чемпіонату Європи?

– Я гадаю, що цей результат був непоганий. Як ви сказали, це був найкращий результат за останні роки, і цього результату ніхто не очікував. Але, чесно кажучи, зараз аналізуючи, розумієш, що могли б набагато краще, десь не дотягнули характером.

Так, в останні дні всі потруїлися і ні в кого майже не було сил, але ми не здалися і билися, могли краще, але це зроблений крок на майбутнє, тому я сподіваюся, що в наступному році ми покажемо себе ще краще.

– Наскільки ти комфортно себе відчувала в складі U-20 з дорослими дівчатами?

– В складі цієї команди не було якихось обмежень стосовно такого старші дівчата чи менші. У нас у всіх було класне спілкування, як на майданчику так і за межами нього.

– В збірній U-18 ти була капітаном. Це був вибір команди? Які обов’язки саме як капітана в тебе були в команді?

– Для мене це стало дуже несподіваним, але водночас мені було приємно, що дівчата та тренери зробили такий вибір.

Щодо моїх обовʼязків, то вони були певно як і в усіх капітанів команди – я завжди старалася зарядити дівчат, мотивувати їх та підтримувати. Ми часто збиралися усі разом, щоб поговорити, обговорити моменти ігор, що в нас виходить, а що ні.

– Зі сторони здалось, що збірні багато в чому брали не стільки тактичними моментами, скільки бажанням, характером, бились одна за одну на майданчику. Наскільки це відповідає дійсності?

– В збірній U-18 ми з дівчатами намагалися бути одним цілим, проявляли свій характер, завжди підтримували одна одну, в нас була гарна енергія.

Так, можливо були якісь маленькі моменти, але на грі це не відображалося. Я вважаю, що в нас була гарна хімія. І тому напевно, результат все ж таки непоганий. На жаль програли ті ігри, які могли виграти, десь все ж таки нам чогось не вистачило.

– З ким з дівчат у тебе склались найкращі відносини?

– В мене з усіма дівчатами склалися хороші відносини, але, напевно, я все ж таки виділю Анастасію Лаврінець. Ми з нею були разом як у збірній U-20, так і в U-18. Також раніше, до повномасштабної війни, ми з нею грали в одній команді у Києві, і тому нам вже було легше спілкуватися. Вона класна, в нас була однакова енергія, ми дуже легко розуміли одна одну.

– Розкажи про перші кроки в баскетболі. Як потрапила в наш вид спорту і чи займалась ще чимось?

– Я сама родом з Запоріжжя, де 5 років я займалася танцями. Потім з сімʼєю переїхала на захід до бабусі в Нововолинськ, де і робила перші кроки в баскетболі. Якось попросила бабусю відвести мене на баскетбол. В мене були тренування з баскетболу та танців в один і той самий час, тому мені довелося зробити один вибір, я вибрала баскетбол.

Моїм першим тренер була Ганна Олександрівна Макарчук. Саме завдяки їй через деякий час я переїхала в Київ та почала займатися баскетболом більш професійно.

– З початком повномасштабної війни ти перебралась до Риму. Чому саме Італія і як ти влаштувалась в нинішній команді?

– До Італії я потрапила після чемпіонату Європи U-16 – на мене звернув увагу президент мого нинішнього клубу та мій італійський тренер. Вони звʼязалися зі мною, розповіли мені всі умови, які в мене там будуть та плани на майбутнє. Довго думала, але все ж таки я погодилася.

– Розкажи про минулий сезон. Де команда грала, які команді успіхи та особисті?

– Минулий сезон пройшов дуже добре. Він був нереально важким, але я можу сказати, що цей сезон дав мені багато для розвитку. Цього сезону в нас з моїм клубом була домовленість з командою серії А1 – Oxygen Roma Basket і я кожного дня тренувалась з досвідченими дівчатами, які грають за національні збірні та які мають великі контракти.

В Серії А1 ми вийшли у плей–оф. Особисто моя основна команда цього року отримала гарний результат. З U-19 ми грали за вихід в 1/8 фіналу по всій Італії, а в Серії Б ми грали за вихід в 1/4 фіналу. Тому вважаю, що цей сезон був дуже корисним для мого майбутнього. Отримала великий досвід.

– На наступний рік залишається в Римі чи міняєш команду?

– Наступний рік я проведу в цій самій команді. Це буде мій останній рік там.

– Чи пов'язуєш взагалі своє майбутнє з баскетболом і якщо так, то чого б хотіла досягти в баскетболі умовно через 5 років?

– Звісно я хочу повʼязати своє майбутнє з баскетболом. Основна моя професійна ціль – потрапити в національну збірну.