Найкращий перфоманс в історії? Погачар б'є всі рекорди на Тур де Франс

Гірмай рухається до зеленої майки

На другому тижні цьогорічного Тур де Франс спринтерські етапи не подарували нам таких історичних подій, як на першому, проте цікавого все одно було багато. Однією з головних сенсацій першого тижня ми називали відсутність перемог у Яспера Філіпсена, який перед стартом Туру вважався якщо не найкращим спринтером світу, то щонайменше найкращим серед тих, хто вийшов на старт нинішньої «Великої петлі».

І на другому тижні Філіпсен нарешті почав перемагати, вигравши два етапи – 10-й і 13-й. При чому виграв в абсолютно різному стилі. Перемога Яспера на 10-му етапі була домінуючою і стала наслідком ідеальної, зразкової роботи його команди, «Alpecin Deceninck».

Друга перемога була здобута за повної відсутності розвозу і виключно на індивідуальних якостях бельгійця. 13-й етап вийшов несподівано інтенсивним і селективним через те, що «UAE Emirates» спробували делегувати у відрив дня Адама Єйтса, і занадто багато команд, починаючи з «Visma Lease a Bike» і «Soudal Quick Step», були категорично проти цього. У підсумку до фінішу від пелотону залишилося лише 70-80 осіб, і в групі не було низки топових спринтерів, як-от Ділан Груневеген чи Марк Кевендіш.

«Alpecin Deceninck», мабуть, не вірила в те, що 13-й етап завершиться спринтом, і відрядила у відрив дня двох гонщиків, включно з Матьє Ван дер Пулом. У підсумку в розв'язці етапу поруч з Філіпсеном не виявилося нікого, але він переміг завдяки вражаюче довгому спринту, який Яспер відкрив більш ніж за 300 метрів до фінішу. У попередніх випадках у бельгійця виникали проблеми з позицією в ті дні, коли «Alpecin Deceninck» не забезпечували йому якісного розвозу, але на 13-му етапі він чи не вперше впорався самостійно.

Багато в чому через те, що спринтувати довелося із зовсім невеликої групи. Як було сказано вище, на останній кілометр пелотон і так приїхав в урізаній кількості з 70-80 осіб. На додачу до цього приблизно за 600 метрів до фінішу трапився завал, який відрізав значну частину навіть цієї, урізаної за кількістю гонщиків групи. І коли фінішний спринт розігрується з групи всього в 20-30 осіб, позиційна боротьба не така гостра і жорстка, що і дозволило Філіпсену впоратися без команди.

Незважаючи на дві перемоги за тиждень, Ясперу не вдалося відіграти практично нічого у Біньяма Гірмая в боротьбі за зелену майку, і зараз гонщик «Intermarche Wanty» є явним фаворитом у спринтерському заліку. Тим більше, що на третьому тижні етапів під спринтерів буде вкрай мало – навіть традиційного фінішного етапу на Єлисейських полях у Парижі не буде.

Getty Images/Global Images Ukraine. Яспер Філіпсен і Біньям Гірмай

Після перемоги Філіпсена на 10-му етапі здавалося, що його нарешті прорвало, і зараз він почне вигравати пачками. Однак наступний спринтерський етап виграв Гірмай, тоді як бельгієць фінішував лише четвертим. Біньям дуже стабільний, при цьому збирає багато очок на проміжних фінішах - відіграти у нього 86 очок відставання на третьому тижні буде практично неможливо. 3 перемоги на етапах і зелена майка – урожай, про який Гірмай перед стартом Туру не міг навіть мріяти.

На другому тижні нарешті почав стабільно і активно брати участь у спринтах Воут Ван Арт, який явно набирає форму під Олімпіаду в Парижі. Бельгієць зізнався, що після травми йому поки що найбільше не вистачає стабільності. Це не дозволяє будувати плани на кілька етапів уперед, тому що після цього ти просто можеш прокинутися зранку зовсім не з тим самопочуттям, на яке розраховував.

Так чи інакше, перемоги на етапі Ван Арт поки що не здобув, двічі посівши своє «улюблене» друге місце. При чому в першому випадку, на 12-му етапі, він реально міг перемогти, проте Арно Демар затиснув його біля бортика на фінішній прямій. За це француз отримав релегацію, як і Марк Кевендіш, який перетнув фінішну лінію п'ятим. Судді таки вирішили демонстративно проявити свою суворість щодо британця, але не тоді, коли це справді мало велике значення та вимагало б від суддів великої сміливості.

Дуже стабільним у спринтах на другому тижні був Паскаль Аккерманн, який тричі посів третє місце. Багато років щодо німця говорилося про те, що за чистою потужністю і швидкостями він – один із найсильніших спринтерів світу, і проблема у нього з позиційною боротьбою. Однак на нинішньому Турі все виходить якраз навпаки: гонщик «Israel Premier Tech» раз по раз опиняється на ідеальній позиції (при чому, найчастіше – без командної допомоги), але банально не вистачає швидкостей.

На 13-му етапі дуже серйозно був налаштований на перемогу Арно Де Лі, який разом зі своєю командою, «Lotto Dstny», намагалися зробити гонку ще більш селективною. Чемпіон Бельгії явно почувався дуже добре того дня, але через згаданий вище завал на останньому кілометрі дистанції виявився відсіченим від верхівки пелотону і поборотися за свою дебютну перемогу на «Великій петлі» не зміг.

У підсумках першого тижня ми відзначали прогрес Фабіо Якобсена, який виглядав вже не настільки катастрофічно погано, як на Джиро д'Італія. Однак уже на 12-му етапі нідерландський спринтер «DSM Firmenich» не потягнув темпу в пелотоні і безславно зійшов з гонки. Чорна смуга в кар'єрі Якобсена вже дуже затягнулася.

Ставка «Red Bull Bora» на Рогліча не спрацювала

Після першого тижня Тур де Франс ми радісно відзначали відсутність великих завалів у пелотоні і той факт, що вперше за багато років за підсумками першого тижня «Великої петлі» ніхто з топ-фаворитів загального заліку не зійшов через падіння.

Однак чого не сталося на першому тижні, те сталося на другому. І зійшов саме той, від кого цього можна було очікувати насамперед – Прімож Рогліч, найбільш «падучий» серед сучасної еліти генеральщиків.

При чому, словенець упав двічі поспіль. Спочатку – на спуску приблизно за 2 км до фінішу гірського 11-го етапу до Ле Ліорана. На цьому він втратив приблизно півхвилини відносно Ремко Евенпула, з яким їхав в одній групі. Після фінішу судді застосували до Рогліча «правило 3 км» і дали йому час Евенпула. Застосовувати таке правило на гірському етапі – доволі дивна логіка, проте такий регламент: «правило 3 км» застосовується на всіх групових етапах, крім фінішів у гору. Тут швидше треба думати над тим, щоб вносити зміни в ці правила. Тим більше, що у випадку з Роглічем він був цілком і повністю сам винен у своєму падінні, а не просто влетів у когось із гонщиків, хто впав перед ним.

Втім, уже наступного дня словенець потрапив у завал приблизно за 12 км до фінішу, програв 2 хвилини і 27 секунд пелотону і в загальному заліку опустився з четвертого місця на шосте. Пошкодження Рогліча виявилися досить серйозними, і наступного дня на старт 13-го етапу він не вийшов.

Getty Images/Global Images Ukraine. Прімож Рогліч

Сход словенця став справжньою катастрофою для його команди, «Red Bull Bora», яка зробила на нього ставку олл-ін на нинішньому Турі. Тим паче, що в день відпочинку зійшов і Александр Власов, який зламав щиколотку внаслідок падіння на дев'ятому етапі. Із зірок залишається тільки Джей Хіндлі, який вже програє занадто багато в загальному заліку, та й просто-напросто приїхав на Тур у далеко не оптимальній формі.

Безумовно, «Red Bull Bora» можна тільки пожаліти. Однак не можна не відзначити, що ставка олл-ін на настільки схильного до падінь гонщика, як Рогліч, від самого початку виглядала сумнівною ідеєю. Ідеєю, яка, до речі, і атмосферу в команді точно не поліпшила. Той же Хіндлі схожий на людину, яка через відсутність свободи дій просто приїхала на Тур з недостатньою мотивацією і виглядає блідою тінню самого себе. До того ж, Рогліч тепер збирається виступити на Вуельті, де статус капітана обіцяли одному з відкриттів нинішнього сезону, Флоріану Ліповітцу. Ще один потенційний конфлікт у команді.

У будь-якому разі, Рогліча шкода. Остання реальна спроба виграти Тур де Франс завершилася нічим. Звичайно, виступи словенця на першому тижні говорили про те, що навряд чи б йому вдалося поборотися за жовту майку, проте 11-й етап, в кінцівці якого сталося перше з двох його падінь, був для нього найсильнішим на нинішньому Турі.

Так чи інакше, Рогліч – яскравий приклад того, наскільки важливою є та база в умінні керувати велосипедом, яка закладається у майбутніх велогонщиків у дитячі роки. І до яких проблем призводить відсутність цієї бази у людей, які починають займатися велоспортом у дуже пізньому віці. Навіть якщо ці люди приходять до велоспорту з виду спорту, де координація та реакція є ключовими факторами успіху, як-от у стрибках на лижах з трампліну, звідки і прийшов до велоспорту словенець.

Евенпул впевнено їде на подіум

Уже після першого тижня нинішнього Туру я хвалив Ремко Евенпула, який помітно перевершував очікування. Після другого тижня це враження ще помітно посилилося. Все ж на першому тижні був лише один високогірний етап, та й той на дуже ранній стадії гонки – умови, за яких проблеми бельгійця з відновленням не встигли вилізти назовні.

Однак до другого дня відпочинку Евенпул встиг пройти випробування зв'язкою з двох поспіль важких піренейських етапів, і пройшов цей тест просто блискуче. Лідер «Soudal Quick Step» зараз впевнено йде третім у загальному заліку і впевнено лідирує в молодіжній класифікації. І лише якийсь кризовий день може похитнути позиції бельгійця – він зараз виглядає беззаперечною людиною №3 за силою в пелотоні.

Безумовно, можна поговорити про те, що Евенпул за два дні в Піренеях програв Погачару сумарно чотири хвилини, пропустив на друге місце в загальному заліку Вінгегора, але все це наслідок просто космічного рівня, який видають словенець і данець. Сам Ремко зараз перебуває, безумовно, в найкращій формі у своїй кар'єрі, і виглядає набагато сильніше, ніж на переможній Вуельті-2022.

Getty Images/Global Images Ukraine. Ремко Евенпул

Варто зазначити, що в складі «Soudal Quick Step» приємно вражає не тільки Евенпул, а й його головний помічник у горах, Мікель Ланда. 34-річний баск, якого багато хто вже встиг записати в категорію «збитих льотчиків», переживає свою другу молодість. Завдяки четвертому місцю на фініші 15-го етапу Ланда вийшов на п'яте місце в загальному заліку, обійшовши капітана «Ineos Grenadiers» Карлоса Родрігеса.

Це цілком можна порівняти з найкращими перфомансами в кар'єрі Ланди на Гран турах – Джиро д'Італія-2015 і Турі-2017, де він, будучи, як і зараз, у статусі другого номера в команді, посідав третє і четверте місця відповідно. Однак рівень суперників на нинішньому Турі просто на голову вищий за той, що ми бачили на тих гонках, тож твердження про те, що Ланда нині перебуває в найкращій формі у своєму житті, цілком має право на життя.

«Ineos Grenadiers» знову залишиться без подіуму?

Найбагатша команда світу, «Ineos Grenadiers», близька до того, щоб другий рік поспіль залишитися без подіуму загального заліку на Тур де Франс. Британський колектив на нинішній «Великій петлі» виглядає не найкращим чином. Том Підкок під час другого тижня підхопив коронавірус і зійшов з гонки, до цього встигнувши втратити всі шанси в загальному заліку. Думаю, вже зараз питання щодо перспектив британця як генеральщика можна закривати, хоча спроби Тома чіплятися за генеральну класифікацію ще минулого року здавалися марною затією.

На червневому Турі Швейцарії здавалося, що Еган Берналь поступово підбирається до своїх пікових кондицій, яких ми не бачили від колумбійця з часів його страшної травми на початку 2022 року. На Тур де Франс Берналь виглядав вже помітно блідіше, а на 15-му етапі взагалі зловив глибоку кризу. Чемпіон Туру-2019 випав з пелотону ще в середині дистанції, і на фініші програв понад 42 хвилини. З усіма надіями на загальний залік можна прощатися. У Герейнта Томаса цих надій і не було від початку. Ба більше, сама доцільність участі 38-річного ветерана в Турі після Джиро д'Італія викликає багато запитань.

Getty Images/Global Images Ukraine. Карлос Родрігес

А ось хто був головною надією «Ineos Grenadiers», так це Карлос Родрігес. На першому тижні на етапі через Галіб'є він вкотре проявив себе як чудовий майстер швидкісного спуску. Але ось його гірський хід до рівня призера загального заліку поки що відверто не дотягує. Як уже було сказано вище, за підсумками 15-го етапу Родрігес пропустив на четверте місце в загальному заліку свого співвітчизника Ланду.

Зараз Родрігес може розраховувати на потрапляння в топ-3 тільки в разі тієї самої горезвісної кризи у виконанні Ремко Евенпула на третьому тижні, хоча багато хто чекав на неї вже в Піренеях. Але навіть у разі, якщо бельгійця таки накриє втома, Родрігесу ще потрібно буде якось обійти Ланду, у якого відновлення завжди вважалося сильною стороною.

Безумовно, можна розраховувати на те, що з віком цей компонент у баска просів, тим більше, що підстави для такої думки теж є. Але все це не скасовує очевидного факту: потрапити на подіум Тур де Франс Родрігес може тільки завдяки невдачам прямих конкурентів, яким він поступається в класі. Рівень, який трохи не відповідає амбіціям найбагатшої команди світового велоспорту. Безумовно, іспанцеві лише 23 роки, і він ще може помітно додати. Але поки що можна констатувати, що до рівня капітана такої фінансово могутньої команди, як «Ineos Grenadiers», він трохи не дотягує.

Погачар відправив Вінгегора в нокдаун у Піренеях. Чи в нокаут?

На першому тижні цьогорічного Тур де Франс Тадей Погачар уперше проявив свою силу і перевагу над Йонасом Вінгегором. На другому тижні словенець завдав дуже потужного удару по своєму головному супернику і став набагато ближче до історичного дублю Джиро+Тур.

Хоча починався тиждень не так однозначно. Очікувалося, що 11-й середньогірський етап до Ле Ліоран стане «прохідним» з точки зору загального заліку, а перемогу розіграє відрив дня. Але Погачар був проти. Його команда, «UAE Emirates», задала дуже високий темп і підготувала плацдарм для атаки Тадея. І словенець у неї пішов на перевалі Па де Пейроль за 31 км до фінішу. На відміну від того, що ми бачили на першому тижні, цього разу Вінгегор не став різко на неї реагувати і спробував добрати рівним темпом, спочатку працюючи в парі з Пріможем Роглічем, якого данець пізніше скинув. На вершині Па де Пейроль розрив між двома дуелянтами становив лише 7-8 секунд. Ще трохи – і датчанин добрав би Погачара, але в цей момент почався спуск, за підсумками якого перевага жовтої майки зросла до більш ніж 30 секунд.

Відіграти таке було набагато складніше, але на наступному підйомі Мандель-сан-Жюльєн Вінгегор почав поступово і методично скорочувати розрив, і перед самою вершиною наздогнав лідера. Після цього вони разом пройшли заключний пагорб і в парному спринті розіграли перемогу на етапі. Беззаперечним фаворитом спринту був Погачар, але дуже несподівано Вінгегор з першої позиції випередив свого суперника.

Не відповівши різко на атаку словенця, капітан «Visma Lease a Bike» продемонстрував свою перевагу в гірському ході на довшій дистанції, а потім виявився сильнішим за Погачара навіть у спринті, який здавався споконвічною територією словенця. Вражаюча демонстрація сили у виконанні Вінгегора, і дуже болючий психологічний удар під дих лідеру «UAE Emirates».

Після такого здавалося, що Вінгегор явно набирає форму по ходу Туру і на зв'язці з двох поспіль важких піренейських етапів наприкінці другого тижня почне відігрувати своє відставання в загальному заліку. Однак у реальності все вийшло зовсім не так. На 14-му етапі на фінальному підйомі на Пла д'Аде в атаку пішов саме Погачар. Як і на 11-му етапі, Вінгегор не став різко відповідати на ривок словенця, і зробив ставку на те, щоб добрати суперника рівним темпом. Тільки цього разу план не спрацював. Спочатку данець стабільно тримався на відстані у 8-10 секунд, проте на більш силових і пологих ділянках підйому ближче до фінішу почав досить різко відставати, і на фініші програв жовтій майці 39 секунд. Своя частка заслуги в цьому належить Адаму Єйтсу: Погачар заздалегідь відправив його в атаку, і, після того, як словенець скинув Вінгегора, Адам дуже якісно відпрацював на свого капітана.

У «Visma Lease a Bike» вважали, що причиною програшу їхнього лідера стала різкість ривка Погачара – мовляв, саме завдяки йому словенець заробив ту невелику перевагу, яку вдалося розвинути. Наступного дня нідерландська команда вирішила змінити тактику: вони з самого початку 15-го етапу задали в пелотоні дуже високий темп, намагаючись виснажити лідера загального заліку, щоб позбавити його свіжості і різкості ривка, після чого звести все до чистого протистояння гірських ходів двох дуелянтів.

Getty Images/Global Images Ukraine. Тадей Погачар і Йонас Вінгегор

Уже на самому початку фінального підйому на Плато де Бейль у пелотоні залишилося менше 10 осіб, один за одним почали випадати навіть капітани команд – селекція була дуже серйозною. Після цього Вінгегор пішов в атаку, але скинути Погачара не вдалося. Ба більше: провисівши понад 5 км на колесі у данця, капітан «UAE Emirates» за 5,4 км до фінішу і сам пішов в атаку. Вінгегор, який до цього відчайдушно намагався скинути суперника рівним темпом, вимотав себе, і почав відставати дуже швидко. На фініші його програш склав 1 хвилину і 8 секунд.

Чи можна говорити про те, що тактична задумка «Visma Lease a Bike» не спрацювала? Ні. Команда дійсно зуміла довести розв'язку етапу до протистояння гірських ходів Вінгегора та Погачара. Просто в цьому компоненті словенець виявився сильнішим. Придумати щось більш вдале в такій ситуації було б просто неможливо.

На другий день відпочинку Погачар пішов з перевагою в 3 хвилини і 9 секунд над своїм суперником. Дуже серйозна заявка на перемогу? Звичайно. Чи викине Вінгегор після такого білий прапор? Думаю, ні. У «Visma Lease a Bike» прекрасно пам'ятають про схильність Погачара до кризових днів, а також про те, що Тадей приїхав на Тур з переможною Джиро д'Італія в ногах. Вінгегор і його команда ще вірять у те, що на третьому тижні втома таки накриє словенця, і перевірятимуть його на найважчих альпійських етапах. Що з цього вийде? Сказати складно. Логіка і аналіз виступів Погачара в попередні роки говорять про те, що його криза не виключена. Але поки що Тадей просто феноменально сильний і зовсім не схожий на людину, яка найближчими днями опиниться в кризі.

Погачар видав найкращий гірський перфоманс в історії?

Те, що створив Погачар минулого вікенду, по-справжньому шокує, особливо, якщо дивитися на цифри. У суботу він побив рекорд підйому на Пла д'Аде, його недільний перфоманс на Плато де Бейль був ще кращим. Фінальний підйом завдовжки 15,8 км із середнім градієнтом у 7,9% він пройшов за 39 хвилин і 50 секунд: середня швидкість – 23,87 км/год, середня оціночна потужність – 6,9 Ватт/кг.

Щоб оцінити масштаб перфомансу Погачара. До цього рекорд сходження на Плато де Бейль становив 43 хвилини і 20 секунд і був встановлений у 1998 році легендарним Марко Пантані – людиною, яку вважають найкращим гірником в історії велоспорту. Погачар перевершив рекорд «Пірата» на три з половиною хвилини! Просто космос.

Потужність у 6,9 Ватт/кг на 40 хвилин підйому – це за цифрами найкращий гірський перфоманс в історії велоспорту, поруч з яким стоять тільки найкращі виступи того ж Пантані. Наприклад, на переможному сходженні на Альп д'Уез у 1997 році «Пірат» видав 6,88 Ватт/кг на 36 хвилин і 50 секунд роботи.

Тут варто розуміти, що всі ці оцінки приблизні, і не враховують такі фактори, як аеродинаміка (той самий Погачар на Плато де Бейль вийшов з колеса у Вінгегора лише за 5 км до фінішу), швидкість і напрямок вітру, а також якість велосипедів, на яких виступали різні гонщики: зрозуміло, що велосипеди, на яких виступав той самий Пантані, помітно поступалися сучасним у плані ваги, аеродинаміки і комфорту. Тож – за цифрами проїзд Погачаром Плато де Бейль був найкращим в історії велоспорту. Чи був найкращим за змістом? Тут уже важко відповісти однозначно, але точно одним із найкращих, на рівні з найкращими результатами Пантані та інших легенд минулого.

Такі виступи Погачара не могли не викликати нову порцію розмов про допінг і про те, як різко зросли швидкості в останні роки. Про це я вже говорив рівно рік тому, підбиваючи підсумки Тур де Франс-2023, тому повторюватися не має сенсу. Тим паче, що ніяких гучних допінгових скандалів чи сенсаційних інсайдерських зливів на тему допінгу у велоспорті відтоді не було.

Однак дещо додати все ж варто. Так, уже писалося про те, що дуже чітким вододілом, після якого швидкості у світовому велоспорті різко злетіли, став локдаун 2020 року. І найбільш простим і очевидним висновком є твердження про те, що з того моменту гонщики почали вживати якийсь новий революційний препарат (заборонений чи ні – це вже інше питання).

Однак динаміка зростання швидкостей з 2020 року змушує дуже сильно засумніватися в цьому твердженні. Суть у тому, що поява якогось нового препарату, як це було на початку 90-х з еритропоетином (ЕПО), дає потужний, але одноразовий стрибок швидкостей у пелотоні, після чого швидкості більш-менш фіксуються на цьому, якісно новому рівні.

Але зараз усе по-іншому. Після 2020 року було здійснено не разовий стрибок швидкостей, а запущено процес, в ході якого результати гонщиків помітно поліпшуються з року в рік. Навіть за останній рік той самий Погачар зробив колосальний стрибок у рівні. Найкраще це ілюструє графік, який порівнює його виступ на Плато де Бейль з найкращими гірницькими перфомансами 2023 року у виконанні як самого Тадея, так і інших топ-гонщиків:

До яких пір триватиме це зростання швидкостей у геометричній прогресії? Коли швидкості упруться в якусь нову стелю? Сказати складно. Але поки що динаміка така, що складається враження, нібито стелі можливостей у нинішнього покоління гонщиків просто не існує.

Безумовно, знайдуться охочі звинуватити Погачара в застосуванні допінгу. Однак хочеться сказати таке. По-перше, в сучасну інформаційну епоху в такому закритому і маленькому ком'юніті, як світовий пелотон, дуже важко хоч якийсь біль–менш тривалий час зберігати якесь ноу-хау – легальне чи ні – в методиці підготовки. Щороку гонщики та стафф переходять з однієї команди до іншої і можуть ділитися знаннями зі своїми новими колективами.

Тому – не треба шукати прості відповіді на складні питання. Погачар – справді видатний гонщик, який перемагає завдяки своєму неземному таланту, жодної революційної та ексклюзивної переваги в методиці підготовки над конкурентами в нього немає і бути не може. Хоча те, що такі результати Тадей видає з переможною Джиро д'Італія в ногах, безумовно, вражає.

По-друге – космічні перфоманси зараз видає не тільки він, а й його суперники на чолі з Йонасом Вінгегором. На Плато де Бейль данець, незважаючи на програш у понад хвилину, також видав неймовірний результат, який також увійшов до числа найсильніших гірських перфомансів в історії велоспорту. Все це сприймалося приблизно так само, як шокуюча розділка у виконанні самого Вінгегора на торішньому Турі. Тоді Погачар проїхав видатну гонку, але був розгромно битий своїм головним суперником, який видав ще більш вражаючий виступ. На Плато де Бейль було приблизно те ж саме, тільки цього разу два дуелянти помінялися ролями.

Навіть Ремко Евенпул, який фінішував на Плато де Бейль третім з відставанням у 2 хвилини і 51 секунду від Погачара, перевершив рекорд Пантані зразка 1998 року!

climbing-records.com

Найкращий доказ того, що в космос зараз полетів рівень підготовки не тільки одного-двох найкращих гонщиків світу, а всього пелотону. На наших очах у світовому велоспорті відбуваються неймовірно цікаві, історичні за своїми масштабами процеси.