Бог із нею, з грою, але де ж ваш характер?

Хотілося якнайкраще, а за фактом вийшло навіть гірше, ніж завжди. Збірна України провалила старт на Євро-2024, розгромно програвши збірній Румунії.

Є величезне бажання збиткуватися практично з кожного гравця нашої національної команди за цей поєдинок. Не менше бажання розмазати й тренерський штаб нашої збірної. На чолі із Сергієм Ребровим.

Однак від тотального лінчування постараюся втриматись. Далі поясню чому. Хоча ні, не втримаюся. Таки накрию одного нашого товариша «незлим тихим» словом.

Ну, ви, мабуть, здогадалися, про кого я. Власне, тут не треба мати сім п'ядей на лобі, щоб здогадатися. Звичайно ж, про нашого голкіпера. Про воротаря мадридського «Реала», який по-дитячому ображається, що віддають перевагу не йому, а Куртуа. Мені здається, тепер і Андрію має бути зрозуміло, чому Анчелотті робить вибір на користь Тібо.

Лунін цей поєдинок провалив. Цілком і повністю. Так, я розумію, усвідомлюю, що команда і виграє, і програє разом. Однак у будь-якому випадку у команди є і герої, і антигерої. Справжнім, явним антигероєм у нашій збірній був саме Лунін. Той, хто за визначенням мав стати останньою надією, останнім бастіоном.

Перший гол – повністю на совісті нашого кіпера. Більше того, його можна сміливо записувати в асистенти Мана. Ну і, звичайно ж, комплімент Станчу: наші футболісти в цій грі так і близько не били по чужих воротах. Та й не близько теж.

Другий пропущений м'яч – також безумовна помилка воротаря. Пропустити під руками несильний удар майже з тридцяти метрів – це рівень, вибачте мені за мою жовч, голкіпера «Рефрижератора», а не гравця найкращої команди світу.

Був ще один момент, який майже завершився голом за повного потурання Луніна: це коли в першому таймі той-таки Станчу закручував у ворота прямим ударом від кутового прапорця. Дякуємо каркасу воріт, який не дозволив повністю облажатися нашому воротареві.

***

Ну тепер, здається, з жовчу все. Ну, чи майже все. На мій суб'єктивний погляд, в даному випадку, тобто після такого матчу, після такого результату, як мінімум недоцільно більше розбирати індивідуальні помилки тих, хто програв. Бо якщо винести за дужки проріхи Луніна, то їх, тобто помилок, було не так уже й багато. Просто вся наша національна команда цього мюнхенського полудня виглядала, як одна суцільна помилка. Як одне суцільне непорозуміння.

Не вдалося зовсім нічого. Враховуючи той факт, що порівняно з останнім товариським поєдинком – проти молдован – Ребров у стартовому поєдинку Євро зробив лише одну заміну, та й ту косметичного характеру: замість Яремчука на вістрі атаки вийшов Довбик (про рокірування Миколенко – Зінченко я не згадую, бо воно вийшло вимушеним, і вже було відтворене ще в кишинівській зустрічі), я можу судити лише про те, що Ребров виставив найкращий склад. Я в цьому не сумніваюсь. То Петраков міг дивувати з пошуком основи. І навіть Шевченко. А у Реброва з цього приводу око накидане. Принаймні мені так здається. Тобто претензій щодо стартового складу бути не може.

Претензії мають бути щодо гри. Тому що гри як такої у нашому виконанні й не було. Як виявилося, ми змогли протиставити опоненту – не тільки дисциплінованому, а й ще дуже рухливому опоненту, а те, як забивав Станчу, робить цього опонента і куди більш майстерним за нас, так от, ми йому зуміли протиставити лише володіння м'ячем. Стерильне володіння м'ячем. Кастроване володіння м'ячем.

Вибачте мені ще раз за мою різкість, але я так і не зрозумів, як це мало зіграти. У тому сенсі, як мала наша команда забивати голи, як вона мала, зрештою, перемагати. За рахунок чого? За рахунок кого? Довбика надійно перекрили. Та що там перекрили: його просто з'їв і не подавився Дрегушин. Наші крайні півзахисники Мудрик та Циганков просто випали з гри, а середня лінія (Степаненко, Шапаренко, Судаков) явно просіла. Ми навіть не билися зрештою лобом об стіну. Ми просто не билися.

***

І зараз я хочу сказати слова, які сподобаються не всім. А може, й нікому не сподобаються. Але я все одно маю їх сказати. Так ось, перед стартом ЧЄ майже всі наші гравці вголос говорили про важливість турніру для наших людей. Насамперед – для тих, хто тримає фронт. Хто тримає нашу країну. Хто, зрештою, є головним «акціонером» поїздки національної збірної України на Євро-2024. І ось для тих, хто там, на фронті, хто тримає оборону, удар і країну в цілому, товариші у футболках національної збірної України не зробили зовсім нічого. Таке враження, що це румуни зараз воюють з агресором, а в Україні сухо і комфортно.

Прикро до сліз.

Прикро ще й тому, що гра не змінилася після перерви. Відомий своїм умінням мотивувати, знаходити потрібні слова у важкій ситуації ці слова не знайшов. Це я про Реброва.

Хоча заміни зробив доречні. І можна сказати, вчасні. Просто все виявилося безглуздо якось. Я ж кажу, що хто б не вийшов у синій футболці цього разу на полі, всі опинилися у штучному положенні поза грою.

Насамперед – через круту, натхненну й інтенсивну гру суперника. Того самого, якого ми всі побоювалися найменше. А в усі інші черги ми програли через свою дурість. Через свої помилки, через свою боязкість, через свою недооцінку.

Власне, і всі ми, по цей бік екрану, внесли свій посильний внесок у те, що зробили нашу збірну практично недоторканною та майже унікальною. Очевидно, деякі її члени дуже багато про себе уявили.

***

І ще ось про що хотів би сказати. Після завершення поєдинку довелося почути (та й прочитати) про те, що, мовляв, на старті ЧС-2006 ми теж на рідкість облажалися, але в підсумку вийшли до чвертьфіналу.

Мені подобається перебіг думок авторів подібної оптичної ілюзії. Але біда наша зараз у тому, що тоді ми влетіли однозначно найкращій команді групи. А вже потім впоралися з відвертими слабаками.

Нині ситуація кардинально інша. Бо за фактом ми влетіли головному слабаку квартету. Я навіть боюся уявити, що може бути далі.

Особисто мені у зв'язку з цим більше малюються паралелі з ЧЄ-2016.

Але не хочу їх малювати більше, ніж контурними лініями. Я все-таки сподіваюся, що люди, які приїхали до Німеччини захищати честь країни, зрозуміють, яку саме країну вони представляють. І кого саме.