Микола ПАВЛОВ: «З другої спроби поклав Руді Феллера на газон»

Сорок років тому у футбольній кар’єрі одного із знаних наших фахівців, Миколи Павлова, стався епізод, який наклав серйозний відбиток на його подальшу долю. 28 березня 1984 року збірна СРСР зустрічалась у товариському матчі з німцями, для участі у якому тренерський штаб запросив його, тодішнього гравця дніпропетровського «Дніпра». І треба ж такому статися – перший поєдинок у складі головної команди країни став для Павлова останнім. Отримана важка травма не тільки поставила хрест на його виступах у її лавах, а й взагалі змусила достроково повісити бутси на цвях.

Спогад Миколи Павлова про наслідки того злощасного випадку у день сьогоднішньої товариської зустрічі між Україною та Німеччиною є досить доречним.

– Це було вперше в історії «Дніпра», коли відразу три гравці дебютували у національній збірній, – згадує Микола Петрович у розмові з кореспондентом Sport.ua. – Я і Гена Литовченко вийшли у стартовому складі, а Олег Протасов – на заміну. Це був справді історичний момент для «Дніпра» – клубу, який зробив для мене дуже багато. Я все це добре пам’ятаю. Як і те, як потім став тренером завдяки моїм вчителям – Володимиру Ємцю та Геннадію Жиздику. Саме вони мене направили на тренерську стезю.

– Неприємний для Вас епізод у поєдинку з німцями, либонь, надовго запам’ятали?

– У складі суперника грав запрошений із бременського «Вердера» Руді Феллер, про якого у той час дуже багато писали. Він був набагато молодшим за мене (на шість років – прим. ред.), досить швидким і різким. Відчуваю, що у кількох моментах я не встигаю за ним, от і подумалось: «Вся країна на мене дивиться – як же я буду так ганьбитися?». Я одного разу промазав, а от вдруге влучив – і в м’яч, і по ногах. Після того, як його збив, Феллер усією своєю масою впав мені на коліно. Травма виявилась серйозною – оперувався три чи чотири рази. Так я з кар’єрою гравця невдовзі і закінчив.

– Можна собі уявити, яким важким виявився особисто для Вас сезон-1984, у якому «Дніпро» посів третє місце…

– Так. Щоправда, за підсумками того чемпіонату на бронзову нагороду з дніпропетровською командою я награв. Раніше у чемпіонаті СРСР як було: якщо 50 відсотків матчів у сезоні ти зіграв – тільки у такому випадку маєш право отримати медаль. Я провів тоді за «Дніпро» 17 поєдинків – і її отримав.

– Грали на уколах?

– Так, були і уколи. Взагалі з 1984-м роком пов’язана ще одна історія з моєї кар’єри. Той рік був роком Олімпіади, яка мала відбутися у США. Спочатку я хотів було у Києві робити операцію, однак тренер олімпійської збірної СРСР Едуард Малофеєв та лікар цієї збірної Савелій Мишалов сказали мені: «Миколо, ми хочемо, щоб ти поїхав на Олімпіаду. Нам такий, як ти потрібен – і на полі, і в роздягальні». Це зараз є таке визначення, як «лідер роздягальні», а тоді я про подібний статус почув вперше. «Не знаю, може, я не зможу» – кажу їм. А вони: «Ми тебе внесемо до списку – все одно щоб ти був з нами». Так я й опинився у списку для участі в Олімпійських Іграх, у якому було 24 футболісти. Тож розуміючи всю відповідальність, у чемпіонаті СРСР початку став грати на уколах, а потім мене трохи підлікували. Та я вже тренувався не так, як потрібно. Трохи пізніше, коли стало відомо, що Радянський Союз в Олімпіаді-1984 у Лос-Анджелесі участі не братиме, я вирішив лягти під ніж. Було дві операції в українській столиці. Коли ближче до осені зробив першу, то не зміг розробити хрестоподібні зв’язки. Тоді мені під загальним наркозом зламали травмовану ногу ще раз, перериваючи в ній якийсь процес, і робили повторно. Проблема була серйозною: два меніски, хрестоподібна та бокова медіальна зв’язки. От все це мені зшивали, розшивали, збирали.

– Виходить, до того як лягти на операційний стіл, Ви стільки мучились?

– Мучився страшенно. Бувало, що й ігри пропускав. «Дніпро» тоді завоював право грати у єврокубках, однак у Кубку чемпіонів я не провів жодної зустрічі. Цікаво, що через чотири роки, коли працював у нікопольському «Колосі» головним тренером, я футболістам показував, як робити підкати. Один з них зробив так, що довелось ще на одну операцію лягати. Цього разу мене оперували у Дніпропетровську. Після того випадку я більше нікому нічого не показую (сміється).