Праймова Парма-1996/97: Анчелотті, зірки та майбутній коуч Шахтаря у складі

Чемпіоном сезону-2023/24 в італійській Серії Б стала «Парма». На фініші команда, яку тренує 50-річний Фабіо Пекк'я, навіть дозволила собі трохи «посмітити» очками, однак все одно виявилася першою із 3-очковим відривом від «Комо». «Хрестоносці» вперше у своїй історії виграли другий за рангом дивізіон італійського футболу, проте їх ключовим досягненням на національному рівні все ще залишається друге місце у Серії А сезону-1996/97. Саме тоді, як багато хто вважає, була найсильніша, якщо не сказати праймова, «Парма» за увесь час.

Що ж, це чудова нагода згадати деякі ключові моменти того періоду…

Основні перипетії сезону

В 1995 році «Парма», найславетніші сторінки в історії якої розпочиналися із періоду керівництва командою Невіо Скалою, стала тріумфатором Кубка УЄФА. У фіналі «хрестоносці» за сумою двох матчів здолали земляків з «Ювентуса» (1:0, 1:1), проте наступного сезону не змогли розвинути успіх, після чого Скала пішов шукати нову мотивацію до проблемної «Перуджи», а новим наставником «Парми» став відверто маловідомий на той момент (за межами Італії так точно) екс-коуч «Реджани» Карло Анчелотті.

Читайте також:

Невіо Скала: успішний новатор, якому не дали шансу підкорити Італію

На початку та в середині «дев'яностих» безумовним гегемоном в італійській Серії А був «Мілан», який і виграв чемпіонство у сезоні-1995/96. Однак в першості-1996/97 «россонері» не тільки не змогли відстояти титул, а й зовсім видали найгірший свій турнірний показник за усю «еру Берлусконі». «Мілан», який залишився без низки колишніх зірок першої величини й почав свій шлях до оновлення, фінішував лишень на одинадцятому місці, через що жодної, навіть формальної, конкуренції «Ювентусу» створити не зміг.

Туринський гранд на той момент вже кілька років очолював Марчелло Ліппі. Фахівцеві вдалося вибудувати дуже непогану команду, проте старт першості видався для «Ювентуса» непростим. У перших десяти турах «Стара синьйора» розгубила чимало очок: зіграла внічию із «Реджаною» (1:1), програла «Віченці» (1:2), не змогла здолати «Рому» (1:1), «Наполі» (1:1) та «Мілан» (0:0).

У цей період ключовим претендентом на титул здавався «Інтер» Роя Ходжсона, але потім «нерадзуррі» увійшли до своєї «чорної смуги», а «Ювентус», навпаки, набув стабільності й за підсумком 12-го туру очолив турнірну таблицю. З того моменту підопічні Марчелло Ліппі більше не опускалися з позиції № 1, і зрештою досить справедливо стали чемпіонами.

А ось «Інтеру» зайняти другу позицію завадила сенсаційна «Парма». «Хрестоносці» вже у першому турі завдали нищівної поразки «Наполі» (3:0), після чого розвинути успіх їм так і не вдалося. «Парма» чергувала перемоги із втратами очок, і до одинадцятого туру опинилася на 14-му місці у турнірній таблиці (на той момент в Серії А грало 18 команд).

Здавалося б, сезон із молодим Анчелотті на чолі можна вважати проваленим, хоча раніше Скала вирішив піти, фінішувавши на шостій позиції, але все дуже круто почало змінюватись у другій половині чемпіонату. Наприкінці грудня 1996-го «Парма» спершу на виїзді здолала «Мілан» (1:0), вже наступного туру «хрестоносці» на власному полі завдали поразки «Ювентусу» (1:0), а всього у календарному 1997 році в рамках зазначеного сезону у 20 матчах здобули 14 перемог при 3 нічиїх та 3 поразках.

Талановита та амбітна «Парма» наприкінці сезону-1996/97 була в такому порядку, що цілком була здатна замахнутися і на чемпіонство, проте... Цього разу «спарка» з «Міланом» та «Ювентусом», що відбулася у 31-му та 32-му турах чемпіонату, не принесла «хрестоносцям» максимум очок. Так, підопічні Анчелотті не програли ані одному гранду, ані іншому, проте ті дві нічиї (1:1 – кожна) однозначно зіграли на користь «Ювентуса», який, в свою чергу, ще 6 квітня на виїзді провів видатний поєдинок проти «Мілана», котрий завершився погромом «россонері» на переповненому «Сан-Сіро» із рахунком 6:1 (по дублю оформили Вієрі та Югович, ще по одному м'ячу забивали Зідан та Аморузо).

Друге місце дозволило «Пармі» вперше у клубній історії кваліфікуватися до Ліги чемпіонів, а її головному тренеру та низці основних футболістів зробити дуже суттєвий крок до зіркового статусу…

Головний тренер

До роботи із «Пармою» Карло Анчелотті, як вже згадувалося, встиг побути лише на чолі скромної «Реджани». Ігрову кар'єру він завершив у 1992 році в «Мілані», після чого закінчив тренерські курси в Коверчано та подався в асистенти до легендарного Арріго Саккі у збірній Італії.

Читайте також:

Пророк з Фузіньяно. Як Арріго Саккі поділив світовий футбол на до і після

Італійська національна команда під керівництвом Саккі та з активною участю молодого Анчелотті-асистента у 1994 році дісталася фіналу чемпіонату світу, який проходив на полях США. Той турнір овіяний безліччю легенд, одна з яких свідчить, що забобонний Саккі змусив гравців команди провести повторне жеребкування ігрових номерів на турнірі, яке проходило ще до його старту. Справа в тому, що із самого початку ключовій зірці «Скуадри Адзурри» на тому мундіалі Роберто Баджо випав 17-й номер, під яким на ЧС-1990 зіграв Роберто Донадоні, котрий не забив післяматчовий пенальті у півфінальній серії проти Аргентини. Італія тоді програла за 11-метровими (3:4), а № 17 почали вважати нещасливим.

Подейкують, що при повторному жеребкуванні ігрових номерів стосовно № 17 Саккі із самого початку виключив варіанти з Баджо та Барезі. Обидва ці футболісти були лідерами «Скуадри Адзурри», й отримали зрештою 10-й та 6-й номери, відповідно. Сімнадцятий номер випав Альберіго Евані, котрий у фіналі вийшов на заміну замість Діно Баджо. Проте лиходійка-доля зіграла з Саккі у свою гру: фінал між Бразилією та Італією завершився нічиєю 0:0, а у післяматчовій серії пенальті в «Скуадри Адзурри» забив Евані, але не забили Барезі та Роберто Баджо, яких так намагався «вигородити» від невдач Арріго. Промах «Божественного хвостика» виявився фатальним – італійці програли 2:3…

Через рік після того мундіалю Анчелотті вирішив залишити збірну, хоча Саккі лишався її наставником до Євро-1996, куди італійці поїхали, але не змогли навіть вийти з групи. Карло спокусила можливість самостійної роботи, адже його покликали в «Реджану». Цей колектив на той момент грав у Серії Б, і під керівництвом молодого та амбітного наставника зумів з ходу кваліфікуватися до еліти.

Однак залишатися у «Реджані» Анчелотті не став, і прийняв запрошення від «Парми», яка саме попрощалася зі Скалою. Саме Невіо, як багато хто вважає, заклав фундамент успіхів для «хрестоносців» тих часів. Але молодому Карло вдалося одразу ж перевершити показник попередника, встановивши для команди вже у дебютному сезоні ключовий орієнтир для виступів у Серії А, який тримається й донині – друге місце…

Загалом у «Пармі» Анчелотті провів два роки. В сезоні-1997/98 «хрестоносці» вже не змогли нав'язати реальну чемпіонську конкуренцію «Ювентусу» та «Інтеру», фінішувавши шостими, внаслідок чого Карло був звільнений, і близько півроку залишався без роботи, перш ніж у лютому 1999-го отримав запрошення замінити Ліппі в «Ювентусі».

З того моменту Анчелотті практично ніколи не розмінювався на роботу із «середняками». Єдиним винятком є ​​«Евертон», з яким маститий італієць працював з 2019 по 2021 роки. А так від банального перерахування місць роботи Анчелотті з 1999-го й по наш час починає одразу ж мерехтіти в очах від зірковості назв: ​​«Ювентус», «Мілан», «Челсі», «Парі Сен-Жермен», «Реал», «Баварія», «Наполі» і знову «Реал», який Карло очолює з 2021 року і в поточному сезоні вже зробив чемпіоном Іспанії, а також вивів у фінал Ліги чемпіонів.

Ключові гравці – майбутні зірки світового футболу

На момент приходу Анчелотті на посаду головного тренера «Парми» у команді вже було кілька відомих майстрів та перспективних виконавців. Серед перших виділявся Джанфранко Дзола, який не зміг вписатися у ігрову модель Карло й незабаром був проданий в «Челсі», серед других – Джанлуїджі Буффон та Фабіо Каннаваро.

Буффон є випускником академії «Парми», у першій команді якої він дебютував у 17-річному віці ще за часів Невіо Скали наприкінці 1995-го. Проте саме із приходом на тренерський місток «хрестоносців» Анчелотті Джанлуїджі перетворився на основного воротаря «Парми». За свою рідну команду голкіпер виступав до літа 2001 року, після чого за неймовірні на той момент 53 мільйони євро переїхав до «Ювентуса». Подальша кар'єра Буффона привела його до статусу беззаперечної зірки світового футболу: з «Ювентусом» воротар став 10-разовим чемпіоном Італії, з «Парі Сен-Жермен» – чемпіоном Франції, а зі збірною Італії – чемпіоном світу. У 2021 році кіпер повернувся догравати в рідну «Парму», де влітку минулого року й повісив рукавички на цвях, не зумівши допомогти «хрестоносцям» виграти плей-офф за путівку до Серії А.

Фабіо Каннаваро, який розпочинав професійну кар'єру в «Наполі», опинився у «Пармі» у 1995 році. Ключовим гравцем команди центрбек став ще за часів Невіо Скали, і не втратив позицій з приходом на тренерський місток Анчелотті. За «хрестоносців» Каннаваро грав до 2002 року, а потім його продали в «Інтер» за 23 мільйони євро. Згодом також пограв за «Ювентус» та «Реал». Ставав 2-разовим чемпіоном Італії з «Ювентусом» (згодом титули були анульовані), а також 2-разовим чемпіоном Іспанії з «Реалом». У 2006 році Фабіо виграв чемпіонат світу зі збірною Італії, і тоді став володарем престижної індивідуальної нагороди «Золотий м'яч». Кар'єру гравця Каннаваро завершив у 2012 році в Індії, після чого пішов у тренерство. Наразі 50-річний фахівець працює з «Удінезе».

Трьома найяскравішими гравцями, які поповнили «Парму» у перший сезон Анчелотті є Енріко К'єза, Ліліан Тюрам та Ернан Креспо.

К'єзу «хрестоносці» підписали з «Сампдорії», і він став найкращим голеадором команди у сезоні-1996/97 в Серії А, відзначившись 14 забитими м'ячами у 29 поєдинках. В «Пармі» Енріко провів три сезони, після чого за дуже солідні гроші пішов у «Фіорентину». Надалі пограв також за «Лаціо», а закінчував кар'єру вже на значно скромнішому рівні. Очевидно, що зіркою світового масштабу К'єза так і не став, однак для італійського футболу кінця 90-х він був видатною фігурою точно.

Ліліана Тюрама «Пармі» пощастило підписати влітку 1996 року з «Монако». В результаті у стані «хрестоносців» французький правий захисник провів, мабуть, найкращі роки у професійній кар'єрі. Гравцем «Парми» Тюрам залишався до літа 2001 року, після чого за 36 мільйонів євро пішов у «Ювентус». Згодом також пограв у «Барселоні», проте його розквіт припав на 1998 та 2000 роки, коли Ліліан у складі збірної Франції послідовно став чемпіоном світу та чемпіоном Європи. Це назавжди зробило правого захисника однією з легенд французького та континентального футболу.

Також знаковою фігурою для «Парми» став і аргентинський форвард Ернан Креспо. Його «хрестоносці» підписали у серпні 1996-го з «Рівер Плейта». У дебютному сезоні в чемпіонаті Італії нападник забив 12 м'ячів, через рік повторив цей показник, а у двох наступних сезонах забивав ще більше – 16 та 22 голи, відповідно. Яскрава та результативна гра Креспо за «Парму» призвела до трансферу аргентинця у «Лаціо» влітку 2000 року за 57 мільйонів євро. У столичній команді Ернан з ходу наколотив 26 м'ячів і в дебютному за «орлів» сезоні став найкращим снайпером Серії А. Потім виступав за «Інтер», «Челсі», «Мілан» (з «нерадзуррі» тричі ставав чемпіоном Італії, з «синіми» – один раз вигравав англійську Прем'єр-лігу). Як і Буффон, завершувати професійну кар'єру Креспо повернувся до «Парми». На початку 2012 року аргентинець попрощався з футболом, але незабаром повернувся в новому статусі – тренера. Наразі 48-річний Ернан Креспо очолює екс-команду Сергія Реброва – еміратський «Аль-Айн».

«Український слід»

Як показали наступні роки, були у лавах тієї «Парми» і представники, яких згодом життя тією чи іншою мірою пов'язало з футбольною Україною. Про Невіо Скалу, котрий став першим іноземним тренером в історії «Шахтаря» й уперше привів «гірників» до титулу чемпіона країни, ми вже побіжно згадали, хоча цей фахівець до сезону-1996/97 все-таки прямого відношення не має.

А от хто прямо допоміг «Пармі» стати «срібним» призером чемпіонату Італії-1996/97, то це хорват Маріо Станич. Його «хрестоносці» підписали у січні 1997 року з «Брюгге», де вінгер демонстрував чудеса результативності (20 забитих м'ячів у сезоні-1995/96 та 7 голів у 7 матчах в сезоні-1996/97). Забивати так само багато в Італії Маріо не вдалося, проте в цілому він був вкрай корисним виконавцем і мав регулярну практику у першій команді аж до моменту свого відходу в «Челсі» влітку 2000 року. У футболці «синіх» Станич згодом відіграв ще чотири сезони, а потім повісив бутси на цвях, причиною чого стала важка травма коліна.

В 2011 році Станич повернувся до «Брюгге», де вісім років працював скаутом, потім ненадовго відбув до рідної Хорватії, де виконував функції радника керівництва «Хайдука», а у жовтні 2023 року увійшов до тренерського штабу Маріно Пушича у «Шахтарі».