Діти Незалежності. Як українські хокеїсти чемпіонат світу вигравали

Щиро, на повні груди, не соромлячись – відео з виконанням славня гравцями збірної України нині стали одними з вірусних у соцмережах. Власне, вони й грали так само. Збірна України з хокею виграла чемпіонат світу в дивізіоні 1В і вперше з 2017-го піднялася в дивізіон 1А. Це вже четвертий успіх українського хокею протягом нинішнього року. Спочатку була перемога тієї ж національної збірної в олімпійській передкваліфікації. Потім – тріумф жіночої національної команди в дивізіоні С. Через місяць з невеликим українські юнаки взагалі мали всі шанси вийти в топ-дивізіон чемпіонату світу. Команда під керівництвом Олександра Бобкіна виграла чотири матчі з п’яти, лише в овертаймі поступившись основному опонентові – збірній Німеччини. Й нарешті, вінець сезону: ефектна перемога національної збірної в третьому за силою ешелоні світового хокею. Наші хокеїсти виграли всі п’ять матчів з загальним рахунком 31:2.

… Зі світової еліти наш хокей випав навесні 2007-го. Відтоді всі спроби повернутися в топ-обойму завершувалися невдачами. Точніше, довгий час тривало вільне падіння. Золоте покоління українського хокею минуло свій пік. Нове не з’явилося. Занепад, спричинений кризою перехідного періоду в спорті і суспільстві в 90-ті роки вдарив по хокею особливо болісно. Гравців справді високого рівня було вкрай мало. Інстинктивно, сумішшю представників старої епохи і перспективної молоді збірна України ще мала шанси повернутися назад в еліту наприкінці першого десятиліття 2000-х. Але це б лише відтермінувало невідворотнє.

Ілюзію благополуччя за відсутності належної кількості власних хокейних талантів наші хокейні керманичі намагалися створити за допомогою натуралізації. Році в 2012-2013-му, в часи розквіту режиму Януковича, на хокейній орбіті яскраво спалахнула зірка клубу «Донбас». Його власник, на той час віце-прем’єр з питань Євро-2012 Борис Колесніков мав амбіційні плани не лише в контексті свого донецького дітища, яке виступало в Континентальній хокейній лізі, а й українського хокею загалом. Правда, нині ці проекти виглядають відверто дико. Точніше, дико в очах адекватних українців вони виглядали й тоді. До загалу розуміння прийшло в ході російсько-української війни, котра, як відомо, почалася в 2014 році і всі розрахунки зруйнувала.

Так мала виглядати «Кальміус-Арена»

Задум був такий: до 2016-го року в Донецьку мала з’явитися надсучасна «Кальміус-Арена», в якій «Донбас» мав виступати в КХЛ. При цьому російських хокеїстів у команду планувалося запрошувати з прицілом під натуралізацію. Загалом 13. За розрахунками наших хокейних мужів, до 2018-го русифікована збірна України мала повернутися в топ-дивізіон чемпіонату світу, а в 2019-му Донецьк і Київ мали цей турнір прийняти.

Ці плани з великою долею вірогідності були б реалізовані. Тим паче, що в 2016-му українці повернулися в дивізіон 1А своїми силами. Це сталося вже тоді, коли в наполеонівські плани Колеснікова втрутилася війна. Після російського вторгнення на Донеччину і Луганщину, а також анексії Кримського півострова в 2014-му клуб «Донбас» вже не міг виступати у КХЛ. Український хокей на якийсь час взагалі завмирав, а коли відродився, амбіції у власника «Донбасу» були вже трохи іншими. До питання натуралізації клуб повертався, але не з тим розмахом, який очікувався.

Тотальної русифікації на рівні збірних український хокей уникнув страшною ціною. Ціною війни. Але з хокеєм клубним відбувалися жахливі речі. В 2017-му з ініціативи Колеснікова були запроваджені вікові обмеження – у національних змаганнях могли виступати гравці, не старші 25 років. Добра сотня людей в одну мить була позбавлена права на професію. Найуспішніші змогли влаштуватися за кордоном, а дехто змінив громадянство. Місце українських хокеїстів в українських клубах посіли росіяни, яких у кожній команді було не менше десятка. А національна збірна за підсумками цих «реформ» не вибувала з дивізіону 1В в 2018-му і 2019-му лише дивом, здобувши по одній перемозі. При цьому Румунія з трьома натуралізованими українцями в складі у 2019-му посіла перше місце і вийшла в дивізіон 1А.

Маніпуляції з виступами гравців клубу «Донбас» у збірній продовжилися вже й після того, як у грудні 2020-го президентом Національної федерації хокею став Георгій Зубко. Новий керівник відразу оголосив головним пріоритетом своєї діяльності успішність національних збірних. Нині можна сказати, що ці наміри виглядають успішними. Але спочатку ситуація виглядала не такою обнадійливою. На перший за каденції Зубка збір національної команди, який з огляду на пандемію коронавірусу відбувся лише навесні 2021-го, не приїхав понад десяток хокеїстів, причетних до «Донбасу» й інших клубів, до фінансування яких мав стосунок Колесніков. Тоді демарш минувся його учасникам практично безкарно.

Значно більший резонанс викликали події, які трапилися восени того ж 2021-го. Тоді хокеїсти «Донбасу» в збірну приїхали, але останньої миті, за добу до старту першого матчу на Меморіалі Шаркозі в Будапешті покинули її лави. Залишившись без сімох виконавців, тренер Вадим Шахрайчук ризикував взагалі не виставити команду на матч. У терімновому порядку з України на зміну донеччанам приїхало сім… російських легіонерів київського «Сокола». За підсумками тієї історії український чемпіонат розколовся на два турніри, всі, хто залишився в змаганнях, які проводив Колесніков, отримали дискваліфікації. А паралельно заново почалися дискусії щодо натуралізації провідних російських легіонерів з «Сокола» і «Кременчука».

І знову ці перспективи перекреслила війна, тепер уже повномасштабна. Яка викинула росіян з нашого хокею, сподіваємося, назавжди. Щоправда, навесні 2022-го в збірній України, яка зібралася для підготовки до чемпіонату світу на зборах в Угорщині, було два натуралізованих ще раніше хокеїсти – росіянин Алєксандр Костіков і білорус Ілля Коренчук. Коли перед обома була поставлена вимога – висловити в публічному просторі позицію щодо війни – з цих двох залишився лише один. Ілля Коренчук сказав, що пов’язує майбутнє з Україною, засуджує акт агресії і автоматично став своїм. Костіков говорити відмовився і відразу поїхав додому, в Москву. Так само уникнув публічних висловлювань і повернутий у національну команду після тривалої перерви вихованець київського хокею Павєл Падакін, котрий до того розраховував заграти за росію і говорив, що більше не пов’язує себе з українським хокеєм. Команда, а головно її лідери Андрій Міхнов і Дмитро Німенко, зустріли «поверненця» непривітно. Мовчанкою щодо теми війни Падакін відчепив себе від команди остаточно.

Український хокей пройшов болісний процес очищення. Не лише на дорослому, а й на молодіжно-юнацькому рівнях. Не є таємницею, що навіть після 2014-го головним вектором розвитку перспективні і не дуже українські хокеїсти бачили для себе переїзд в рф. Європа? Це надто складно, для цього треба вивчати мову, там все невідоме. Тому після 24.02.2022 довелося «збирати каміння». Окремі молоді українці розірвали стосунки з країнами-агресорками відразу, декого стримували контрактні зобов’язання і ризик отримати дискваліфікації, а дехто вагався. Ось із цими третіми, які металися з вогню та в полум’я, довелося найважче. І на окремих з них керівники наших юнацьких збірних тоді, в 2022-му, обпеклися. Та нині та історія вже позаду. Всі, хто хотів розірвати стосунки з росією і білоруссю, це вже зробили і зараз претендують на місце в збірних нарівні з іншими.

Національна збірна України під керівництвом Вадима Шахрайчука два роки поспіль зупинялася в кроці від мети – виходу в дивізіон 1А. В 2022-му українців зупинили поляки, в 2023-му – японці. І хоч якість гри, демонстрована українською командою, вселяла оптимізм, керівництво ФХУ після двох других місць вирішило, що настав час щось змінювати. Шахрайчука на посаді замінив Дмитро Христич, найуспішніший український енхаелівець в історії, котрий в різні роки працював зі збірною в статусі помічника Дейва Льюїса, Олександра Куликова та Вадима Шахрайчука. В тренерський штаб Христича увійшли наставник київського «Сокола» Олег Шафаренко, котрий у збірній відповідає за тактичну і фізичну підготовку, тренер воротарів Ігор Карпенко, а також канадський фахівець Нік Філан, котрий вивчає гру суперників і дає аналітичну оцінку діям нашої команди. Тренер з фізпідготовки Олег Задоєнко – єдиний з представників попереднього тренерського штабу, хто залишився і в новому.

Оскільки зміна на тренерському містку вийшла далеко не безболісною, команда Христича-Шафаренка була приречена на порівняння з командою Шахрайчука. Але вже перша поява оновленої команди на людях дала розуміння, що провалу, який пророкувала частина хокейної спільноти, не трапиться. Минулої осені збірна України виступила на Меморіалі Тамаша Шаркозі в Будапешті вельми пристойно. В усіх трьох матчах з представниками вищих дивізіонів чемпіонату світу (Угорщина – 5:4, Словенія – 4:5, Італія – 0:1 ОТ) українці виглядали наддостойно. Продемонструвавши, що амбіції виграти олімпійський передкваліфікаційний турнір у польському Сосновці цілком обґрунтовані. Особливо з урахуванням, що до лютого конкуренція за місце в команді обіцяла вирости за рахунок представників молодіжної збірної України, котра в грудні дивом не вийшла в дивізіон 1А чемпіонату світу, посівши друге місце в 1В після програного через власні помилки матчу словенцям.

Христич і Шафаренко долучили в лютому з представників молодіжної команди лише найкращого бомбардира згадуваного чемпіонату, нападника Микиту Сидоренка. Той проявив себе під час нетривалих зборів дуже достойно. Але в підсумку тренерський штаб зробив ставку на досвід і відправив Микиту додому.

Суттєвим підсиленням для нашої команди в кваліфікаційному турнірі став приїзд першого обраного за останніх 15 років на драфті НХЛ українця Артура Чолача, котрий останній сезон провів за «Су-Фолс Стампід» в північноамериканській USHL. Враховуючи, що український хокей відчуває серйозний дефіцит оборонців навіть кількісно, поява гравця такого рівня виглядала справжньою знахідкою.

Чолач, відігравши стартових два матчі проти корейців (4:0) і поляків (3:2 ОТ) виглядав дуже якісно. Зрештою, як і команда загалом. Хоча й відчувалося, що представники українського чемпіонату трохи підсідають у кінцівках поєдинків фізично. Та самовіддача разом з ігровою дисципліною і чітким виконанням тренерської установки, дали результат. Українці шокували польську публіку спершу впевненою перемогою над представниками дивізіону 1А корейцями, а потім і звитягою в матчі з господарями на очах переповнених трибун льодового палацу в Сосновці. При цьому в першому періоді матчу проти збірної Польщі наша команда в основному відбивалася. Кадра шквально атакувала наші ворота і треба віддати належне голкіперові Богданові Дьяченку, що він у ці важкі миті зіграв бездоганно. В першій 20-хвилинці поляки мали над українцями перевагу за кидками 16:4 і то велике щастя, що пропустив наш воротар лише раз. А з другого періоду наші хокеїсти вже адаптувалися до швидкостей, запропонованих представниками топ-дивізіону, і почали показувати зуби самі. Врешті, завершилося все серією булітів, де Богдан Дьяченко відіграв так само надійно, як у матчах національного чемпіонату за «Сокіл». Збірна України виграла в поляків вперше за 11 років.

Сенсаційна в багатьох аспектах перемога українців в олімпійській передкваліфікації зміцнила віру тренерів і гравців у правильності обраного шляху. Настрій напередодні старту тренувальних зборів, які передували чемпіонату світу, був оптимістичним. Його зміцнювали новини з табору збірної Китаю, котра нарівні з литовцями вважалася нашим головним конкурентом у боротьбі за перемогу. За чутками, які згодом підтвердилися, китайці мали виступати на світовій першості без представників клубу КХЛ «Куньлунь Ред Стар», що відповідно робило азійців не конкурентами на тлі українців і литовців.

На самому старті заключного етапу підготовки, який збірна України провела в литовському Каунасі, наш тренерський штаб зіштовхнувся з несподіваними труднощами, пов’язаними з комплектацією оборонної ланки. Ще в ході плей-оф чемпіонату України травмувався Денис Матусевич із «Кременчука». Потім на старті фінальної серії другого дивізіону чемпіонату Фінляндії зламав ключицю Артем Гребеник. В Артура Чолача та капітана Ігоря Мережка серії плей-оф були в розпалі й існував ризик, що до старту чемпіонату світу вони не завершаться. В підсумку збірній України таки поталанило: «Спішска» з Нови-Весі Мережка програла фінальну серію чемпіонату Словаччини «Нітрі» 0:4 і капітан приїхав у збірну якраз у день стартового матчу чемпіонату світу. Міг приїхати й Чолач. Але Артур, відчуваючи проблеми з плечем, не став ризикувати власним здоров’ям.

У непростій кадровій ситуації в нагоді стали вчорашні представники молодіжки Олексій Дахновський та Володимир Волков, котрі виступають у Словаччині за «Кошице» і другу команду братиславського «Слована». Хлопці тренувалися з таким завзяттям, що в одному з товариських матчах тренерський штаб наважився виставити їх одразу в першій ланці. В підсумку, після приїзду Мережка Волков таки випав з фінальної заявки. Проте можна не сумніватися, що з таким підходом до роботи Володимир у найближчому майбутньому стане стабільним гравцем національної збірної. Щодо Дахновського, то він влився в колектив настільки впевнено, наче викликався в команду вже неодноразово. Впродовж товариських матчів і поєдинків чемпіонату світу Олексій встиг пограти в парі абсолютно з усіма оборонцями і з кожним знаходив спільну мову. Своєрідним бойовим хрещенням для Олексія став товариський матч проти литовців в Електренаї, який розпочався з двох поспіль шайб 19-річного гравця.

Так само, як у лютому, не потрапив до заявки на чемпіонат світу Микита Сидоренко. Він знову виглядав непогано, але знову тренери довірили досвідченішим виконавцям. Втім, навіть без Волкова і Сидоренка цей варіант збірної України виглядав вельми молодим. З представників молодіжки, крім Дахновського, в команді був також голкіпер Гліб Арцатбанов, котрий на чемпіонаті світу не зіграв жодного матчу, але встиг дебютувати за першу команду країни в третьому періоді товариського матчу проти китайців (9:0).

Показово, що найстаршим у складі команди – оборонцям «Сокола» Олексію Янішевському і Всеволоду Толстушку – 31 і 30 років відповідно. Обидва досвідчених гравці буквально вигризли своє місце в збірній. Янішевський – одне з головних відкриттів нинішнього сезону. Хокеїст, який всю кар’єру грав у нападі, в ході клубного сезону перекваліфікувався в оборонці і проявив себе на новій позиції так добре, що заслужив місце в збірній на чемпіонаті світу. Толстушко натомість вирізняється винятковою наполегливістю. Він болісно сприймає критику тренерів, але мовчки виконує все, що від нього вимагається. «Влітку планую витратити зароблені в цьому сезоні гроші на власну підготовку. Щоб на перших зборах тренери були шоковані моєю готовністю», - ділиться Всеволод планами вже після чемпіонату світу.

А поки ж важко на старті цих зборів було не лише досвідченішим гравцям, а й молодим. Тренування на льоду під час зборів, які давав Олег Шафаренко, були вельми виснажливими й інтенсивними. В якусь мить хокеїсти виглядали вкрай виснаженими і перших два товариських матчі проти підсиленого братами Букартсами другого складу збірної Латвії були в цьому контексті дуже показовими. В умовах часового цейтноту і високих навантажень надзвичайну роль відіграє якісне відновлення. Масажист Артем Ромашов щодня працював з гравцями до пізньої ночі. Окрім того, в процесі відновлення величезну роль відіграла натуральна фармакологія, презентована завдяки особистим зв’язкам лікаря команди Володимира Секретного нашій команді литовським науковцем Томасом Любертасом. То – буряковий сік, який наші хокеїсти приймали щодня, за півгодини до тренування. Томас Любертас – великий друг України і українського хокею. З початку повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю він всіляко допомагає українцям, відсилаючи гуманітарну допомогу. А зараз долучився й до допомоги нашому хокеєві.

… В ході цього чемпіонату в наших воротарів Богдана Дьяченка і Едуарда Захарченка була мрія – відіграти всі матчі «на нуль». То вже після того, як вдалося перемогти 8:0 естонців, 4:0 нідерландців і 9:0 китайців. Та зрештою в четвертій зустрічі проти збірної Іспанії шайба таки влетіла у ворота Дьяченка. Але суті справи то не змінює. Українські воротарі на цьому чемпіонаті відіграли майже бездоганно. А Ігор Карпенко подбав, щоб розділити навантаження між голкіперами рівномірно.

Безперечно, лідером сучасної збірної України є оборонець Ігор Мережко. Він не того типу капітан, який вміє завести команду словом. Ігор веде за собою власним прикладом, надійною грою. Здається, сама його присутність на льоду чи в роздягальні додає партнерам за командою впевненості. «У нього фантастичне катання. Я від нього просто в захваті», - каже про капітана тренер Нік Філан. Мережко – еталон надійності, він у хокейних аспектах росте і розвивається. Клубна кар’єра капітана збірної України рухається тільки вгору. Покинувши після початку повномасштабної війни рф, Ігор став одним із найрезультативніших оборонців данської ліги в складі «Оденсе Бульдоґз». Цьогоріч він у статусі оборонця першої пари дійшов разом зі «Спішскою» до фіналу словацької Екстраліги. З наступного сезону Мережко гратиме вже в Екстралізі Чехії за «Пльзень». Звання найкориснішого гравця чемпіонату світу стало для капітана логічним вінцем успішного спортивного року.

Поряд з Ігорем гарно проявив себе в першій парі Іван Сисак, може, не такий яскравий і результативний в атаці, але вельми надійний. Іван суттєво додав, починаючи з плей-оф чемпіонату України-2022/2023. Він став одним із ключових гравців «Сокола», а після того продовжив прогресувати, виступаючи за угорський «Дунайварош». Схожою відповідальністю відзначається й Віталій Андрейків, котрий виступає за польський «Заґлембе» з Сосновця.

Поряд із Мережком, одним із лідерів як на майданчику, так і в роздягальні є ще один оборонець Пилип Пангелов-Юлдашев, гравець із хокейними генами, який відчуває гру і момент надзвичайно добре. Ще один захисник Євген Ратушний є лідером у херсонському «Дніпрі». Цей кремезний оборонець випромінює впевненість, відзначається дисциплінованістю в обороні, але при потребі може вдало атакувати. Чого вартий тільки Євгенів рятівний гол дальнім кидком у матчі зі збірною Польщі в третьому періоді олімпійської передкваліфікації.

Провідною трійкою нападу збірної України є поєднання Олександра Пересунька, Вадима Мазура і Данила Трахта. Пересунько, за плечима якого неоднозначний клубний сезон (він поки не зміг повноцінно пробитися в основу словацького «Попрада»), і під час олімпійської кваліфікації в Сосновці, і тепер у Вільнюсі проявив себе чудовим снайпером. Олександр з 5 голами і 6 асистами став найкращим бомбардиром цього чемпіонату світу. Данило Трахт натомість на старті турніру не міг знайти своєї гри, один матч навіть пропустив через біль у зап’ясті. Але в найпотрібніший момент, закинувши дві перших шайби в матчі з литовцями, проявив себе з найліпшого боку. Вадим Мазур на тлі двох яскравих бомбардирів виглядає начебто непомітним. Для обивателя, бо та робота, яку центрфорвард виконує в кожному матчі, є основним підґрунтям для результативних дій партнерів за ланкою.

Ще в одній трійці нападників тренерський штаб намагався з допомогою досвідченого Віктора Захарова поєднати двох бомбардирів з «Кременчука» - снайпера Віталія Ляльку і швидкісного Гліба Кривошапкіна. Захаров після переходу в «Сокіл» немов заново відчув смак до хокею. То гравець з неймовірним хокейним IQ, здатний творити і водночас грати дуже дисципліновано. В свою чергу Лялька – гравець не менш майстровитий, але егоїстичніший. Важливо, щоб тренерський штаб знайшов для Віталія найефективнішу роль. Здається, Христичу і Шафаренку це вдалося. Гліб Кривошапкін натомість не викликався в збірну перед олімпійською кваліфікацією через те, що через власну емоційність регулярно заробляв багато непотрібних вилучень. Та в кінцівці клубного сезону Гліб став грати стриманіше. Це відразу позначилося і на ефективності його дій за клуб, і допомогло повернутися в збірну.

Під час олімпійської кваліфікації кілька непотрібних вилучень заробив іще один нападник Андрій Денискін, котрий зараз долучився до лав збірної після здобуття «Унією» з Освенцима титулу чемпіонів Польщі. На чемпіонат світу з дисципліною в Андрія все було гаразд. А свої сильні сторони – вміння притримати шайбу і в потрібний момент зіграти результативно – він проявляє постійно. Найчастіше тренери у Вільнюсі виставляли Андрія в одній ланці зі швидкісним центрфорвардом Євгеном Фадєєвим і прагматичним Олексієм Вороною, котрий за останній рік, починаючи ще з попереднього чемпіонату світу, став одним із прихованих лідерів нашої збірної. Працелюбність – та риса, яка допомога Олексієві вибороти місце під сонцем і посунути, можливо, обдарованіших хокеїстів.

Поміж представників четвертої трійки нападників Морозов – Садовіков – Бородай найяскравіше проявив себе центрфорвард Станіслав Садовіков, який виступає за чеський «Берані» зі Зліна. Варто відзначити, що клубний сезон вийшов для Стаса неповним, оскільки тривалий час він відновлювався після травми. Власне, витривалості Садовікову бракувало й на початку зборів, котрі передували чемпіонату світу. Але, підтягнувши фізичну форму, на самій світовій першості Станіслав виглядав дуже переконливо. Натомість Фелікс Морозов і Денис Бородай відзначилися найперше великим обсягом чорнової роботи.

… Роздягальня, яку для нашої команди виділили в стінах Twinsbet Arena у Вільнюсі господарі, була дуже вузькою і фактично не пристосованою для розміщення хокейної команди. Це начебто й не дивно, бо цей спорткомплекс у литовській столиці збудований найперше під баскетбол. Хокей у ньому нечастий гість.

«Хочеться кращої роздягальні? Треба вийти в топ-дивізіон, і все буде», - у властивій для себе іронічно-суворій манері прокоментував ситуацію Олег Шафаренко. Ці слова можна сприймати і як жарт, але лише частково, бо насправді наша збірна має потенціал, щоб боротися за перше місце в дивізіоні 1А вже в наступному році. Наразі відомі три наші суперники там – збірні Румунії, Італії та Японії. Італійців збірна України перемагала за попереднього тренера Шахрайчука і грала на рівних, поступившись в овертаймі, минулої осені вже за Христича. Румуни сильні найперше натуралізованими російськими хокеїстами. Японців ми раніше ніяк не могли перемогти в дивізіоні 1В, але окремі спроби були доволі непоганими. Ще два суперники визначаться з числа невдах чемпіонату світу в топ-дивізіоні, який триває цими днями в Чехії.

Втім, до світової першості ще рік часу, а вже наприкінці літа на збірну України очікує фінальний етап олімпійської кваліфікації, куди наша команда пробилася вперше з 2012 року. У Ризі будемо опонувати трьом представникам топ-дивізіону – бронзовим призерам попередньої світової першості латвійцям, збірній Франції і словенцям, які повернулися в еліту за підсумками цьогорічного чемпіонату світу в дивізіоні 1А. В цій компанії ми виглядаємо аутсайдерами. Але буквально вчора переможені нами на передкваліфікаційному турнірі поляки показали, що з тією ж збірною Латвії можна грати на рівних. А головне, що сучасні українські хокеїсти позбавлені комплексів і упереджень. Це покоління гравців голодне до перемог і звершень. Діти Незалежності не визнають авторитетів. А нам не залишається нічого іншого, як всім серцем їх підтримувати.

Фото ФХУ