Баєру на замітку: вискочки ніколи не повторюють чемпіонський тріумф

«Баєр» уперше за свою більш ніж сторічну історію став чемпіоном Німеччини. Успіх «фармацевтів» у нинішньому сезоні – приголомшливий та закономірний. А може стати й зовсім унікальним, якщо команда Хабі Алонсо примудриться закінчити чемпіонат без поразок.

Захоплюючись першим гучним титулом Леверкузена, який вже більше ніколи не буде Неверкузеном, ми повинні розуміти, що за всієї закономірності їхнього нинішнього успіху, чемпіонство «Баєра» в будь-якому разі буде несподіванкою, адже досі ця команда не вважалася справжнім грандом німецького футболу. Та й успіх будь-якої команди в чемпіонаті Німеччини, якщо це тільки не «Баварія» (ну, може, ще за винятком «Дортмунда») – вже сама по собі подія, що виходить за рамки.

Проте в даному випадку ми зараз не маємо завдання зайвий раз розкривати і показувати унікальність досягнення нинішнього «Баєра». На наш погляд, набагато показовішим, набагато цікавішим є те, що буде з несподіваним чемпіоном наступного сезону. А якщо конкретно, то так: чи вдасться йому повторити своє досягнення.

Зазирнути в майбутнє ми постараємося через минуле. До вашої уваги – найбільш резонансні випадки з успіхом на внутрішній арені команд-вискочок, і що з ними трапилося наступного сезону.

Предметом нашого дослідження стала європейська топ-п'ятірка у розрізі нинішнього століття. На наш погляд, саме в тих, найсильніших першостях, саме в ці рамки часу, найбільш показовою є подальша доля команд-сенсацій.

Німеччина

Вердер

Сезон 2003/2004 – чемпіон

Сезон 2004/2005 – третє місце

Можливо, за інших розкладів команда з Бремена і не потрапила б у наш хіт-парад, адже вона може похвалитися не лише славетною історією, а й міцними позиціями вже у новій футбольній епосі.

Проте за останні років десять «Вердер» скотився до статусу відвертого середняка. І часом цей середняк не гребує боротьбою за виживання, залишаючись на плаву насамперед завдяки продажам своїх провідних футболістів.

Саме з цієї «дзвіниці» останнє чемпіонство «Вердера» бачиться чи не казковим.

Хоча у сезоні 2003/2004 «музиканти» виступили дуже круто. Підопічні Томаса Шаафа з перших турів заявили про свої високі амбіції. Поряд із «Баварією», зрозуміло. Однак «Вердер» у тому сезоні був кращим за «Баварію». І саме у поєдинку проти «Зірки Півдня» команда Шаафа і оформила чемпіонство, здолавши свого суперника 3:1. Здолавши на виїзді, на хвилиночку.

А до чемпіонського титулу того сезону бременці додали і перемогу в Кубку Німеччини. Головною зіркою тієї команди Шаафа був бразилець Аїлтон, який забив аж 28 голів у сезоні. Пізніше цей форвард, який добряче погладшав, намагався догравати в донецькому «Металургу».

Той блискучий сезон став останнім у «Вердері» для захисника збірної України Віктора Скрипника, нинішнього тренера «Металіста 1925».

Наступного сезону «Вердер» вже грав не лише без Скрипника, а й без Аїлтона та Крстаїча: їх заангажував «Шальке». Проте бременці не посипалися: посіли третє місце. Слідом за «Шальке» та «Баварією». Їхня криза почалася пізніше. У десятих роках.

Штутгарт

Сезон 2006/2007 – чемпіон

Сезон 2007/2008 – шосте місце

Як і «Вердер», «Штутгарт» теж можна віднести до знакових колективів німецького футболу. Однак у новому столітті успіхи швабів дуже скромні. За винятком одного-єдиного сезону – 2006/2007.

Хоча на його початку навряд чи хтось міг припустити, що команда Арміна Фе може претендувати на титул. Так, вона трималася близько до лідерів пелотону – «Шальке» і «Вердера» – але до певного часу не виявляла своїх чемпіонських амбіцій.

Однак у весняній частині сезону «Штутгарт» перетворився. Шваби здобули вісім перемог поспіль, і завдяки саме цьому спурту стали недосяжними для конкурентів. «Баварія» того року не потрапила навіть до топ-3 команд.

Тон у тій чудовій команді задавали Маріо Гомес, Какау та Самі Хедіра. Пізніше всі вони (і не тільки вони) пішли «на підвищення».

Наступного сезону «Штутгарт» за високі місця вже не боровся. У стартових десяти турах шваби зазнали аж шести поразок. І вже до листопада попрощалися зі статусом чинного чемпіона. Того року команда Фе закінчила на шостій позиції. А далі розпочався її спад. 2016 року «Штутгарт» вилетів до другої Бундесліги. Вперше за 39 років. Щоправда, ненадовго. Шваби оперативно повернулися до першої Бундесліги. Але лише цього сезону зуміли голосно про себе заявити.

Вольфсбург

Сезон 2008/2009 – чемпіон

Сезон 2009/2010 – восьме місце

Напевно, найнесподіваніший чемпіон Німеччини останніх 25 років. Після свого зіркового сезону «Вольфсбург» так жодного разу не те, що не повторив своє досягнення, але навіть не наблизився до нього.

Цікаво, що в осінній частині чемпіонату підопічні «залізного» Фелікса Магата були справжніми середняками. Власне, у такому статусі вони перебували аж до 26 туру. Після чого почався їхній стрімкий шлях до Олімпу.

Показово, що того сезону «вовки» приголомшливо грали на рідній арені: 16 перемог у 17 матчах. Але на виїзді статистика «Вольфсбурга» була аж ніяк не чемпіонською.

Проте саме вдала гра у рідних стінах і дозволили команді вперше у своїй історії стати чемпіоном країни. Левовий внесок у те чемпіонство зробила приголомшлива пара нападників – Джеко та Графіте, які на двох справили 71 результативну дію.

Наступного сезону зіркові нападники не залишили «Вольфсбург», хоча головний творець успіху – Магат – таки пішов. Повторити колишній успіх не вдалось. Команда посипалася на всіх фронтах: і у чемпіонаті, і у Лізі чемпіонів. У плей-оф ЛЧ «вовки» так і не вийшли, у Бундеслізі лише восьме місце. А з ним – і втрата Джеко, який пішов у «МанСіті». Та й взагалі про ту чемпіонську команду «Вольфсбурга» залишився лише спогад.

Іспанія

Валенсія

Сезон 2003/2004 – чемпіон

Сезон 2004/2005 – сьоме місце

«Валенсія» – останній чемпіон Іспанії не з «великої трійки» («Реал», «Барселона» та «Атлетіко»). На початку «нульових» «кажани» домінували не лише на внутрішній арені, а й на міжнародній. Точніше, спочатку вони домінували у Лізі чемпіонів, де двічі виходили у фінал, але обидва рази їм не щастило. Розчарувавшись здобути з тією блискучою командою щось суттєве, Ектор Купер залишив тренерський місток, перебравшись до Італії. «Валенсію» очолив тоді ще молодий та амбітний Рафаель Бенітес.

Під керівництвом Рафи «кажани» двічі були чемпіонами – у 2002 та 2004 роках. У тій чудовій команді грали такі зірки, як Каньїсарес, Бараха, Марчена, Аймар, Айяла. 2004-го їм вдалося перемогти і у фіналі Кубка УЄФА. Але захистити чемпіонський титул їм не вдалося.

У сезоні 2004/2005 – лише сьоме місце. Бенітес подався до АПЛ, багато лідерів також залишили «Месталью». І з того часу валенсійці перестали бути грандами Ла Ліги. Їхній максимум – лише третє місце.

Франція

Бордо

Сезон 2008/2009 – чемпіон

Сезон 2009/2010 – шосте місце

У середині вісімдесятих років минулого століття саме «Бордо» був головною французькою командою, справжнім гегемоном Ліги 1. Таким, як зараз «ПСЖ». Але з того часу витекло надто багато води. І жирондинці перетворилися на банального середняка французького футболу. А на даний момент команда взагалі виступає в другому за силою ешелоні французького футболу.

Тому чемпіонство «Бордо» у 2009 році зараз сприймається шанувальниками команди не інакше, як гарним сном.

На той момент «Бордо» очолював тренер-дебютант Лоран Блан. Як футболіст Блан досяг практично всього, про що тільки може мріяти професійний гравець. Але мало хто вірив, що на чолі «безрідного» клубу з Бордо він зможе досягти успіху.

Але він досяг. Вже у своєму першому сезоні. Команда його пройшла дуже рівно. І впевнено виграла не лише чемпіонат, а й Кубок ліги.

Основні дійові особи того «Бордо» – Кавенагі, Шамах, Обертан та Гуркюфф. А ще Тремулінас, який потім безуспішно намагався працевлаштуватися у «Динамо» Блохіна.

У наступному сезоні «Бордо» за інерцією довго лідирував у чемпіонаті, але під завісу здувся – лише шосте підсумкове місце. Натомість у Лізі чемпіонів підопічні Блана пошуміли знатно: вийшли до чвертьфіналу.

Але далі розпочався відвертий спад. Пішов Блан, пішли лідери. І колись великий «Бордо» опинився на футбольних задвірках.

Монпельє

Сезон 2011/2012 – чемпіон

Сезон 2012/2013 – дев'яте місце

Ось воно, справжнє французьке диво. Щось схоже на «лестерське диво» в Англії.

«Монпельє» якщо й міг чимось раніше похвалитися, то це хіба що перемогою у Кубку Франції. Цей трофей команда здобувала двічі. Але в чемпіонаті країни «Монпельє» похвалитися не було чим. На початку «нульових» команда бовталася у другій французькій лізі, а 2007-го ледь не опустилася до третього дивізіону.

Однак у 2009 році «Монпельє» повернувся до еліти французького футболу. І лише за два роки цей колектив сенсаційно виграв чемпіонат Франції, випередивши на фініші неймовірний «ПСЖ», яким керував Карло Анчелотті.

А «Монпельє» тоді керував Рене Жирар – чудовий футболіст «Бордо», який непогано працював тренером молодіжних команд. Але з дорослими колективами йому не дуже щастило. Але в «Монпельє» все вдалося. Того чемпіонського року для «Монпельє» все склалося ідеально. Дуже хорошим був Олів'є Жиру в нападі, а майбутній гравець київського «Динамо» Юнес Беланда – у півзахисті.

Після того, як «Монпельє» таки виграв чемпіонат Франції, президент клубу Луї Ніколлен дотримав свого слова і пофарбував волосся у синьо-червоні кольори – кольори «Монпельє».

Проте далі тримати слово Ніколлену перед Жираром було все складніше. Президент хоч і пообіцяв тренеру не продавати лідерів, але не втримався перед спокусою. Жиру та компанія були розкуплені відомішими клубами. Сам Жирар перейшов у «Лілль». На цьому казка провінційного клубу закінчилась. І навряд чи повториться в найближчому майбутньому.

Англія

Лестер Сіті

Сезон 2015/2016 – чемпіон

Сезон 2016/2017 – 12 місце

А ось і історія нашої головної футбольної попелюшки. Історія, яка ще раз доводить, що провінційній (та й не тільки провінційній) вискочці потім через різні причини дуже складно повторити свій успіх.

У сезоні АПЛ 2015/16 зірки зійшлися так, як ніколи не сходилися до того. І навряд чи зійдуться ще раз у такій самій конфігурації найближчі років п'ятдесят.

Лондонські команди, манчестерські та ліверпульські якось раптом, не змовляючись, занудьгували. І ось на такому умовному безриб'ї на авансцену вийшов провінційний «Лестер», який проводив лише другий сезон в еліті після повернення з Чемпіоншипу.

Команду щойно очолив Клаудіо Раньєрі, який раніше провалився в збірній Греції. Тому багато фахівців не вірили, що італійцеві вдасться перезапустити свою кар'єру. Перед сезоном 2015/16 букмекери приймали ставки на чемпіонство «лис» як 1 до 5000.

Проте вже до середини турнірного шляху «Лестер» підійшов у статусі лідера чемпіонських перегонів. І до кінця першості команда Раньєрі так і не зменшила обертів. «Лестер» став чемпіоном. Вперше у своїй історії. Відрив від «Арсенала», що посів друге місце, - аж десять балів.

У тій крутій команді були лідери у всіх ланках: Шмейхель, Морган, Канте, Марез, Варді.

У наступний сезон «Лестер» увійшов без Канте: француза за дуже хороші гроші продали в «Челсі». Однак хоча б наблизитись до титулу провінціалам не вдалося: лише 12-те місце.

Але це 12 місце команда видобувала вже без Раньєрі. У клубі вважали, що італієць «втратив роздягальню», і його звільнили ще в розпал сезону, коли його підопічні опустилися до зони вильоту.

Замість Раньєрі «Лестер» далі повів асистент Клаудіо - Крейг Шекспір. Йому вдалося стабілізувати гру команди й витягнути її з турнірного болота. Непогано команда зіграла і у своєму дебютному турнірі ЛЧ: вийшла до чвертьфіналу.

Однак далі на головну сенсацію АПЛ чекав захід сонця. Команду залишили практично всі основні зірки, крім Варді. І «Лестер» повернувся туди, де й був довгий час: до Чемпіоншипу.

Наразі «лисиці», у складі яких досі виступає Варді, борються за вихід до АПЛ.